Справа №  2-1554/11      

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2012 року   

Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим  у складі:

головуючого  судді   -  Цурцева В.М.,

при секретарі   -  Тукмачові С.В..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Алушта позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди та зобов’язання відповідача вчинити певні дії, суд, -

В С Т А Н О В И В:

          Позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди та зобов’язання відповідача вчинити певні дії. Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 (далі Відповідач) - є колишньою дружиною ОСОБА_2 (далі Позивач2) і рідною матір'ю ОСОБА_1 (далі Позивач1). Позивачі та відповідачка проживають і зареєстровані з 1975 року в спільній квартирі АДРЕСА_1. Вказують, що позивачі ніколи не порушували і не оскаржували законних прав відповідача на користування загальною квартирою і на проживання в цієї квартирі. На їх думку відповідач, навпаки вважає, що має одноосібне право на користування та проживання в спільній з заявниками квартирі, тривалий час порушує, не визнає і оскаржує законні житлові права позивачів та має намір без участі заявників одноосібно приватизувати спільну з заявниками квартиру, в зв'язку з чим, відповідач умисно не погоджується приватизувати спільну квартиру разом із заявниками в рівних частках, а з серпня 2007 року, намагається реалізувати практично протиправний намір по шахрайському позбавленню заявників законного права на їх єдине житло, а Позивача2 - права на життя. Шлюб між Позивачем2 і відповідачем розірвано в 1993 році з ініціативи Позивача 2 через скандальний характер та протиправних намірів відповідача. Позивач2 з 1994 року є інвалідом, спочатку 2-ї, а потім 1-ої групи, після високої ампутації правої нижньої кінцівки у зв'язку з розвиненої гангреною, яка ускладнила перебіг хронічного судинного захворювання - облітеруючого атеросклерозу судин нижніх кінцівок. У 2004 році Позивачу2 проведена висока ампутація у зв'язку з гангреною другої нижньої кінцівки з тієї ж причини. З 1994 року (з моменту першої ампутації) необхідну Позивачу2 медичну і соціальну допомогу надає тільки його дочка - Позивач1, оскільки Відповідач в будь-якої допомоги колишньому чоловікові - інваліду категорично відмовляє, посилаючись на те, що не є його дружиною, більш того, Відповідач тривалий час в категоричній формі вимагає, щоб Позивач2 виселився із загальної квартири в інтернат для престарілих та інвалідів. У зв'язку з тим, що Позивач1 перешкодила виселенню батька - інваліда з спільної квартири в інтернат і самостійно за ним доглядає, Відповідач вирішила виселити із загальної квартири спочатку дочку - Позивача1, а потім розправитися з Позивачем2, позбавивши його медико-соціальної допомоги дочки. У жовтні 2005 року в спільну квартиру АДРЕСА_1, без згоди Позивачів, в порушення чинного житлового законодавства, Відповідачем був самоправно вселений родич ОСОБА_4, 1960 року народження, громадянин Росії, пенсіонер за вислугою років, оголошений Відповідачем її єдиним спадкоємцем, вселений Відповідачем в квартиру з метою спільного психічного і фізичного тиску на Позивачів для позбавлення їх законного права на єдине житло: квартиру АДРЕСА_1, для позбавлення Позивачів спокою і можливості повноцінно користуватися своїм житлом, для додаткового створення конфліктних ситуацій з метою погіршення здоров'я Позивачів, для поширення наклепницьких чуток про уявне не проживання Позивача1 в даній квартирі.

         Також позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 13.08.2007 року Відповідач подала 1-у наклепницьку, як вважають позивачі, позовну заяву в Алуштинський міський суд АРК до Позивача1 про визнання її особою, що втратила право користування житловим приміщенням (справа № 2-288/08). В цьому позові Відповідач не вказала Позивача2 третьою особою, хоча постійно посилалася на нього для обґрунтування свого позову, як на офіційного чоловіка, будучи з ним в розлученні і відмовляючи йому в будь-якої допомоги протягом 14-ти років.

         08.11.2007 року Позивач1 подала зустрічну позовну заяву до Відповідача про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, де виклала дійсні обставини, що спростовують доводи Відповідача, третьою особою на стороні Позивача1 вступив в судовий процес за його клопотанням Позивач2, хоча Відповідач категорично заперечувала проти участі Позивача2 в судовому розгляді.

         10.12.2007 року Позивач1 подала позовну заяву в Алуштинський міський суд про виселення самоправно вселеного Відповідачем на житлову площу Позивача1 громадянина Росії ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

         05.02.2008 року, через 6 місяців після реєстрації позову Відповідача в суді, її, як вказано в позові, наклепницьку позовну заяву до Позивача1 за заявою Відповідача залишено без розгляду. Відповідач дала обіцянку на судовому засіданні 05.02.2008 року більш ніколи не подавати позовних заяв до дочки –Позивача1.

         21.05.2008 року рішенням Алуштинського міського суду АРК (справа № 2-520/08) позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, суд постановив виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Відповідач з рішенням не погодилася, заявила, що буде рішення оскаржувати.

         29.05.2008 року Алуштинський міський суд прийняв рішення по справі № 2-288/08 за зустрічним позовом Позивача1 до Відповідача - ініціатору судового розгляду та зобов'язав Відповідача ОСОБА_3 не чинити перешкод Позивачу1 в користуванні житловим приміщенням  - квартирою АДРЕСА_1 і передати Позивачу1 ключі від кімнати площею 16 кв. м. вище описаної квартири. 26.06.2008 року винесена постанова ВДВС Алуштинського МУЮ в АРК про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа - виконавчого листа № 2-288 від 19.06.2008 року, виданого Алуштинським міським судом АРК.

         27.06.2008 року винесена постанова ВДВС Алуштинського МУЮ в АРК про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа - виконавчого листа № 2-288/2008, примусова (під загрозою штрафних санкцій у разі невиконання вимоги державного виконавця) передача Відповідачем Позивачу1 ключів від кімнати 16 кв. м квартири АДРЕСА_1

         22.12.2008 року була постановлена ухвала Апеляційного суду АРК про поновлення ОСОБА_4, виселеному за рішенням Алуштинського суду з квартири, за його, як вказано в позові, наклепницькій заяві про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Алуштинського міського суду АРК від 21.05.2008 року, що вступило в законну силу (справа № 2-520/08). 02.03.2009 року постановлена ухвала Апеляційного суду АРК про скасування рішення Алуштинського міського суду АРК від 21.05.2008 року (справа № 2-520/08), яке набрало законної сили, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції після розгляду та часткового задоволення, як вказують позивачі, наклепницької апеляційної скарги ОСОБА_4

         13.04.2009 року постановлена ухвала Алуштинського міського суду АРК про відкриття (повторного) провадження за позовом Позивача1 до ОСОБА_4, треті особи: Позивач2, ОСОБА_3, КП «ЖЕУ № 2»про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення.

         26.05.2009 року постановлена ухвала Верховного суду України про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача1 на ухвалу Апеляційного суду АРК від 02.03.2009 року, в зв'язку з чим, повторний судовий розгляд в Алуштинському міському суді АРК було припинено у зв'язку з затребуванням матеріалів справи до Верховного суду України.

         02.12.2009 року ухвалою Верховного Суду України частково задоволена касаційна скарга Позивача1 до якої приєднався Позивач2, за позовом Позивача1 до ОСОБА_4, треті особи: Позивач2, ОСОБА_3, КП «ЖЕУ № 2»про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення, ухвала Апеляційного суду АРК від 02.03.2009 року була скасована, справу передано на новий розгляд до Апеляційного суду АРК (справа № 2-520/08).

         13.04.2010 року постановлена ухвала Апеляційного суду АРК, якою апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Алуштинського міського суду від 21.05.2008 року за позовом Позивача1 до ОСОБА_4, треті особи: Позивач2, ОСОБА_3, КП «ЖЕУ № 2»про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення залишено без змін. Рішення Алуштинського міського суду АРК від 21.05.2008 року, яке було скасоване Ухвалою апеляційного суду АРК від 02.03.2009 року - відновлено Ухвалою Апеляційного суду АРК від 13.04.2010 року.

         Також позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 22.06.2010 року була подана повторна за три роки, як вважають позивачі, наклепницька позовна заява в Алуштинський міський суд АРК Відповідача до Позивача1 про визнання Позивача1 особою, що втратила право на користування житловим приміщенням, у зв'язку з відсутністю в ньому понад шість місяців без поважних причин і припинення реєстрації, з додатком дванадцяти, як вказано в позові, наклепницьких актів обстеження житлових умов, складених відповідачем і підписаних не уповноваженими особами, які перебувають в злочинній, на думку позивачів, змові з Відповідачем по позбавленню Позивачів законного права на їх єдине житло, а Позивача2 права на життя. 19.07.2010 р оку була постановлена ухвала Верховного Суду України про відмову ОСОБА_3 (Відповідачу) та особі, яка приєдналася до касаційної скарги ОСОБА_4, у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Позивача1 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_2, КП «ЖЕУ № 2»про виселення з квартири без надання іншого жилого приміщення (справа № 2-520/08).

         27.09.2010 року була постановлена постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (справа № 2а-4702/10/2/0170) про задоволення позовної заяви Позивачів про визнання протиправним відмови Старшого дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим майора міліції В.Ф. Швеца у винесенні захисного припису щодо Відповідача, даною постановою було зобов'язано Старшого дільничного інспектора міліції Алушітнского МВ ГУ МВС України в АР Крим майора міліції В.Ф. Швеца, в порядку визначеному в Законі України «Про попередження насильства в сім'ї», винести захисний припис щодо Відповідача, його дії визнані протиправними щодо внесення до постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 28.11.2009 року відомостей про проведення профілактичної бесіди з Заявителем1.

         30.09.2010 року постановлена ухвала Алуштинського міського суду АРК (справа № 4-с-20/2010), якою скаргу Позивача1, зацікавлені особи ВДВС Алуштинського МУЮ АРК, державний виконавець Іскакова К.Є. про визнання бездіяльності державного виконавця неправомірною, скасування постанови, зобов’язанні усунення порушень прав шляхом виконання рішення Алуштинського міського суду АРК від 29.05.2008 року - задоволено. Постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 16.08.2010 року скасовано, визнана бездіяльність державного виконавця у невиконанні рішення Алуштинського міського суду від 29.05.2008 року неправомірною, зобов'язано Відділ ДВС Алуштинського МУЮ АРК, державного виконавця Іскакову К.Є. усунути порушення прав шляхом виконання судового рішення від 29.05.2008 року (справа № 2-288/08).

         17.01.2011 року Алуштинським МВ ГУ МВС України в АР Крим винесено захисний припис Відповідачу, як особі, яка вчинила насильство в сім'ї.

         31.01.2011 року був складений акт державного виконавця ВДВС Алуштинського МУЮ в АР Крим про примусове виконання (повторне) виконавчого листа № 2 - 288/08, повернення навмисне переміщених Відповідачем особистих речей Позивача1 на їх звичні місця.

         02.02.2011 року винесена постанова ВДВС Алуштинського МУЮ в АРК про закінчення виконавчого провадження з примусовим виконанням виконавчого документа - виконавчого листа № 2а-4702/10/2/0170 - винесення Відповідачу захисного припису.

         07.02.2011 року ухвалою Апеляційного суду АРК апеляційну скаргу старшого державного виконавця ВДВС Алуштинського МУЮ відхилено, ухвала Алуштинського міського суду АРК від 30.09.2010 року залишена без змін.

         21.04.2011 року повторний за три роки, як вказано в позовної заяви Позивачів, наклепницький позов Відповідача до Позивача1 повторно залишено без розгляду за заявою Відповідача без вказівки мотивів. Зустрічні позови Позивачів Відповідач не визнала, у скоєних нею щодо Позивачів протиправних діях не розкаялася, від примирення з Позивачами відмовилася, висловила намір продовжувати оспорювати їх законні права.

         22.04.2011 року ухвалене рішення Алуштинського міського суду АРК (справа № 2-191/11) за позовною заявою ОСОБА_3 до Позивача1, треті особи: Позивач2, КП «ЖЕУ № 2»м. Алушти, Алуштинський МВ ГУ МВС України в АР Крим про визнання Позивача1 особою, що втратила право користуванням житловим приміщенням у зв'язку з відсутністю в ньому більше шести місяців без поважних причин і припинення реєстрації, за зустрічним позовом Позивача1 до Відповідача, треті особи: Позивач2, КП «ЖЕУ № 2», Алуштинський МВ ГУ МВС України в АР Крим, про зобов’язання Відповідача припинити протиправне посягання на законне конституційне право Позивача1 на її житло - квартиру АДРЕСА_1, про визнання Відповідача особою, яка зловживає правами звернення до суду з метою використати суд у своїх корисливих протиправних цілях для одноосібного заволодіння загальної квартирою, яким позовну заяву Позивача задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_3 (Відповідача) не перешкоджати Позивачу2 в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 АРК, суд частково задовольнив позовні вимоги Позивача1 та зобов'язав ОСОБА_3 (Відповідача) припинити протиправні посягання на житлові права Позивача1 і не перешкоджати в користуванні квартирою АДРЕСА_1 АРК.

         08.08.2011 року ухвалою Апеляційного суду АРК рішення Алуштинського міського суду АРК від 22.04.2011 року (справа № 2-191/11) залишена без змін.

         В обґрунтування заподіяної моральної шкоди позивачі в позовної заяві вказують, що дії Відповідача, заподіяли їм моральну шкоду, яка полягає в тому, що у жовтні 2005 року Відповідач, з метою посилення психічного і фізичного тиску на Заявників, яка самоправно, без згоди Заявників, вселила в спільну з Заявниками квартиру АДРЕСА_1, ніде не працюючого родича - громадянина Росії ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, що призвело до різкого погіршення стану здоров'я - виникнення інсульту у Позивача2, погіршення здоров'я Позивача2, який викликав необхідність постійного лікарського спостереження та медикаментозного лікування; до різкого погіршення стану здоров'я Позивача1, наслідком якого стала необхідність у консультації фахівців, обстежень і тривалого стаціонарного лікування Позивача1, неодноразового і тривалого перебування Позивача1 на лікарняному листі, внаслідок тривалого стресу, до тривалого позбавлення Позивачів законного права на вільне користування своїм єдиним житлом - квартирою, в якій вони зареєстровані та постійно проживають, заборона Позивачам з боку Відповідача користуватися другою кімнатою, лоджією, заборона вільного користування кухнею, ванною і туалетом, до позбавлення їх законного права на особисту недоторканність і повагу людської гідності, у зв'язку з систематично повторюваній протиправній і агресивній поведінки Відповідача і ОСОБА_4, нанесення Позивачу1 ОСОБА_4 в присутності Позивача2 легких тілесних ушкоджень, неодноразові погрози Позивачам фізичною розправою з боку Відповідача і ОСОБА_4, удари рукою, удари скалкою, погроза розбити голову табуретом Позивачу2, погроза ножем Позивачу2, погроза обом Позивачам колючим предметом - медичним пінцетом з боку Відповідача, що призвело до фізичних і тривалим душевним стражданням Позивачів із-за систематично повторюваних почуттів приниження, безпорадності, образи, тривоги, страху і страждання. У зв'язку з цим, Позивачі були змушені тривало і систематично звертатися в правоохоронні органи (міліцію, прокуратуру) і в суд. Вказано, що вони у зв'язку з організованим Відповідачем з серпня 2007 року цілеспрямованим чотирирічним судовим переслідуванням з метою позбавити їх законного права на житло, а Позивача2 - права на життя; умисним переслідуванням, яке систематично супроводжується психічним тиском, а періодично - психічним і фізичним насильством з боку Відповідача, відчувають душевні страждання. Крім того, вони змушені тривалий час нервувати, переживати, кожне судове засідання посилювало стрес, що призвело до порушення сну, появи і тривалого продовження наявності почуттів ущербності, неповноцінності, невпевненості і страху втратити законне права на єдине житло, Позивач2 постійно знаходиться в стані підвищеної тривожності і напруження із-за побоювання за своє життя, через страх втратити життєво необхідної йому медичної та соціальної допомоги дочки. Умисне переслідування Відповідачем Позивачів призвело до різкого погіршення стану їх здоров'я, при цьому, обидва, як вони вказують, наклепницьких позову Відповідача про позбавлення Позивача1 законного права на єдине житло за «наклепницькими»обставинами і сфабрикованими доказами, після тривалих судових розглядів залишені Відповідачем без розгляду без вказівки причини, що привели до значних для них втрат особистого часу і матеріальних коштів на юридичну допомогу, оформлення довіреностей для представника, складання позовів, скарг у різні органи для захисту своїх порушених, невизнаних, оспорюваних законних прав, участь в численних судових засіданнях, що практично позбавило душевного спокою, а також, практично позбавило повноцінного відпочинку Позивача1, вимушеної, додатково до турбот про здоров'я і життєзабезпеченні свого батька - інваліда 1-ої групи без обох нижніх кінцівок і додатково до офіційної роботи, займатися захистом своїх законних прав та захистом законних прав свого батька - інваліда, позбавленого фізичної можливості самостійно захищати свої порушені законні права, що фактично, протягом чотирьох років.

         В позові також вказано, що Позивач1 був позбавлений законного права на відпочинок і на відпустку, був позбавлений можливості розпоряджатися особистим часом на свій розсуд, це все призвело до позбавлення Позивачів законного права на недоторканність особистого і сімейного життя, до позбавлення їх законного права на повагу до гідності та честі, що виразилося в умисному і тривалому розповсюдженні Відповідачем наклепницьких тверджень про те, що Позивач2 є алкоголіком і став інвалідом 1-ої групи, втративши обох нижніх кінцівок, не в результаті захворювання, а з причини хронічного алкоголізму, що не відповідає дійсності і спростовується фактами, в умисному наклепницький затвердження Відповідача про те, що Позивач1 сімнадцять років не проживає за адресою: будинок 29, квартира 25 по вул. Жовтнева м. Алушти, в умисному і тривалому розповсюдженні наклепницьких відомостей, що ганьблять репутацію Позивача1, що є за родом занять публічною особою (працює дільничним лікарем - терапевтом поліклініки Алуштинської ЦМЛ з 14.01.1991г. по теперішній час), що завдає непоправної моральної шкоди Позивачу1 і не відповідає фактам, в умисному і тривалому наклепницькому затвердженні Відповідача про те, що вона одна несе всі витрати за утримання квартири та оплату комунальних послуг, у зв'язку з чим, Позивачі змушені здійснювати перерахування Відповідачу, як наймачеві квартири, на ім'я якого оформлені всі платіжні книжки, своєї частки комунальних платежів по пошті, щоб мати на руках квитанції, як доказ наклепу Відповідача, несучи додаткові витрати на відправлення щомісячних поштових переказів Відповідачу. Позивачі тривалий час відчувають почуття приниження, сорому, безпорадності у зв'язку з умисним поширенням Відповідачем вище зазначених наклепницьких відомостей.

         Також вказують, що Відповідач, тривалий час ігнорує виконання судових рішень, що вступили в законну силу, тривалий час продовжуючи психічне і фізичне насильство щодо них, організувала цькування Позивачів з боку групи осіб, які перебувають з нею у злочинній змові з шахрайського метою позбавлення Позивачів законного права на житло, а Позивача2 - права на життя, які для обґрунтування повторного за три роки «наклепницького»позову Відповідача до Позивача1 підписали сфабриковані Відповідачем акти про уявне непроживання Позивача1 в квартирі АДРЕСА_1. Судові рішення, що набрали законної сили, примусове виконання судових рішень ВДВС МУЮ Алуштинського в АР Крим, винесення Відповідачу захисного припису Алуштинським МВ ГУ МВС України в АР Крим не з'явилися для Відповідача достатньою підставою для припинення порушення законних прав Позивачів. Відповідач не визнала і не виконувала рішення Алуштинського міського суду АРК від 29.05.2008 - справа 2-288/08. Відповідач, на вимогу державного виконавця, під загрозою штрафу, повернула Позивачу1 ключі від спільної кімнати, продовжувала, проявляючи агресію, перешкоджати Позивачу1 користуватися спільною кімнатою, користуватися своїми особистими речами, тим самим навмисно прирікаючи Позивача1 на тривалі душевні страждання від усвідомлення образи і безсилля. Відповідачем, в порушення їх законного права на особисту недоторканність, неодноразово відбувалося психічне і фізичне насильство, Відповідач, користуючись безпорадністю інваліда 1-ої групи без обох нижніх кінцівок, неодноразово завдавала фізичного болю Позивачу2 - вдаряла рукою, скалкою, неодноразово штовхала Позивача1, витирала об неї брудні руки, хапала її за обличчя, Відповідач неодноразово створювала безпосередню загрозу життю Позивачів, у зв'язку з чим, вони були змушені неодноразово звертатися до Алуштинський МВ ГУ МВС України в АР Крим, а потім, у зв'язку з неприйняттям належних заходів Алуштинським МВ - до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим. Відповідачу винесено захисний припис як особі, яка вчинила насильство в сім'ї. Відповідач тривалий час протиправно позбавляє їх законного права на вільне отримання адресованої їм кореспонденції і таємницю листування, перехоплює, розкриває і знищує кореспонденцію, у зв'язку з чим, вони змушені нести додаткові витрати з отримання своєї кореспонденції, щомісяця сплачуючи отримання кореспонденції в поштовому відділенні № 15 м. Алушти.

         Враховуючи вищевикладене і заподіяну їм з боку Відповідача моральну шкоду вони просять суд стягнути з Відповідача на користь Позивача1 5000 гривень і 10000 гривень на користь Позивача2 за навмисне завдану моральну шкоду.

         У судовому засіданні Позивач1, яка є також представником Позивача2, їх представник ОСОБА_7 позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити. Відповідач ОСОБА_3 та її представник проти позову заперечували та просили відмовити посилаючись на необґрунтованість доводів позивачів, додавши, що відповідачка також понесла моральні страждання через сварки і численні судові тяжби.

         Суд, заслухавши присутніх у судовому засіданні осіб, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

         Судом встановлено, що ОСОБА_2, його колишня дружина ОСОБА_3 та їх донька ОСОБА_1 зареєстровані та проживають в квартирі АДРЕСА_1 Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ведуть спільне господарство, ОСОБА_1 піклується про свого батька ОСОБА_2 і доглядає за ним, оскільки останній є інвалідом 1-ої групи та потребує стороннього догляду.

         Відповідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів.

         Обов’язок доказування відповідно зі статтею 10 ЦПК покладений на сторони у справі. Крім того, відповідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

         Разом з тим, у відповідності до частини 1 статті 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

         Щодо особистих немайнових прав, викладених в статті 270 ЦК України.

         У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 визнала факт того, що текст листа в.о. прокурора м. Алушти на ім’я ОСОБА_2 (а.с. 42) та текст супровідного листа начальника управління прокуратури АР Крим на його ж ім’я (а.с. 44), були виконані (переписані рукописно) нею, що також підтверджується копіями тексту (а.с. 43, 45), однак, не заслуговують на увагу висловлювання позивачів про те, що відповідачка перехоплювала поштову кореспонденцію, розкривала, переписувала і, таким чином, порушувала їх право на таємницю листування, оскільки, на думку суду, це є лише припущенням, яке не підтверджене ніякими припустимими та належними доказами, а наявність поштових конвертів зі слідами розкривання та склеювання не спростовують висновок суду.

Частиною 3 ст. 277 ЦК України встановлено що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного.

Практично єдиним у судовій практиці спеціальним способом захисту гідності, честі та ділової репутації є визнання поширеної інформації недостовірною та її спростування.  

           Відповідно до статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такій же спосіб, у який вона була поширена.

         А тому суд вважає, що позивачами не визначений спосіб захисту свого права в цій частині позовний вимог, так як стаття 277 ЦК України не передбачає такого захисту порушеного особистого немайнового права, як зобов’язання відповідача припинити розповсюджувати наклепницьку інформацію, ними не визначене коло осіб, яким така інформація була розповсюджена, яким чином вона розповсюджувалась, не заявлені вимоги щодо визнання такої інформації недостовірною і не обраний спосіб іі спростування. Крім того, судами різної інстанції неодноразово були предметом розгляду твердження відповідачки про непроживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1. Так, у відповідності до рішення Алуштинського міського суду АРК № 2-191/11 від 22.04.2011 року, акти, на які посилаються в позові позивачі, визнані судом такими, що не відповідають дійсності, також судовими рішеннями встановлений факт проживання в спірній квартирі.

         Разом з тим позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

         У відповідності до частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній або адміністративній справі, що набрало законої сили, не доказуються при розгляді інших справ.

         Рішенням Алуштинського міського суду АРК № 2-191/11 від 22.04.2011 року встановлений факт того, що відповідачка ОСОБА_3 продовжувала порушувати права позивачів в користуванні та вільному володінні квартирою, чинила перешкоди,  закривала кімнату, перекривала лоджію, чинила перешкоди в користуванні туалетом, кухнею, наносила шкоду їх  психічному здоров*ю, загрожувала фізичному здоров*ю, в листопаді 2009 року загрожувала  позивачам медичним пінцетом. Позивачі неодноразово зверталися з заявами до органів внутрішніх справ на дії ОСОБА_3, яка порушувала їх права та свободи, наносила моральну шкоду, намагаючись таким чином отримати захист в порядку встановленному чинним законодавством. За результатами перевірок скарг виносились постанови  від 23.12.2008 року  про відмову в порушені кримінальної справи, але в результаті розгляду  цих скарг зі ОСОБА_3 проводились профілактичні бесіди відносно її поведінки, виносились офіційні попередження. 5.06.2009 року  винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 про те, що відповідачка забороняє йому користуватися туалетом після 21-00 часу.  (а.с. 21-26).

    Факт наявності  порушення прав та свободи позивачів, зокрема житлових був встановлений  постановою окружного адміністративного суду 27.09.2010 року, якою  було визнано протиправною відмову Старшого дільничного інспектора міліції Алуштинського міського відділу Головного управління МВС України в АР Крим майора міліції Швеца В.Ф. у винесені захисного припису відносно відповідачки та зобов*язано його в порядку, визначеному в Законі України «Про попередження насильства в сім*ї» винести захисний припис. Також суд визнав протипрапвними дії по внесенню до Постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 28.11.2009 року відомостей про проведення профілактичної бесіди.

         В зазначеній постанові суду також зазначено, що  28.11.2009 року винесено постанову про відмову в порушені кримінальної справи. Зазначена постанова була винесена за результатами вивчення фактів, викладених у заяві позивачів відносно дій ОСОБА_3, котрій було винесено попередження відповідно до ст.10 Закону України «Про попередження насильства в сім*ї».

         Згідно зі ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

         Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995р. №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань заподіяних фізичній особі незаконними діями інших осіб.

         Суд вважає, що суми моральної шкоди повинні бути зменшені –на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1500 гривень, а на користь ОСОБА_2 3000 гривень, оскільки це обумовлено не тільки матеріальним становищем сторін, а й фактом того, що неодноразово різними судами визнавалися факти порушення прав позивачів з боку відповідача і ухвалені рішення суду на користь позивачів самі по собі вже є достатньою сатисфакцією.

         Також підлягають частковому задоволенню вимоги щодо стягнення судових витрат, оскільки комісія банку та витрати на оформлення нотаріальної довіреності не є судовими витратами в розумінні ст. ст. 79, 84 ЦПК України, а відповідно до частини 1 статті 86 ЦПК України, витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту свідка несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків. Таке клопотання заявляли позивачі.

          Керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 61, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 15, 16, 23, 268, 270, 277, 1167 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди та зобов’язання відповідача вчинити певні дії –задовольнити частково.

Визнати факт порушення ОСОБА_3 особистих немайнових прав ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1500 (тисяча п’ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 250 (двісті п’ятдесят) гривень, та витрати пов’язанні з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи у розмірі 75 (сімдесят п’ять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.  Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду АРК через Алуштинський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а для осіб які брали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення, протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: