АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєверової Є.С., Цюра Т.В.
при секретарі – Колосової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 квітня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі продажу житлового будинку незаконним, про визнання права власності на будинок, про стягнення моральної шкоди, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок
встановила:
У січні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання угоди купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями дійсною та визнання за ним права власності, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він по розписки придбав це домоволодіння у відповідача. (а.с.2)
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 23 січня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволений. (а.с.18)
25 лютого 2009 року ОСОБА_2 звернувся до Балтського районного суду Одеської області із заявою про перегляд рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 січня 2009 року за нововиявленими обставинами, указуючи на наявність претензій на спірний житловий будинок зі сторони колишній дружини ОСОБА_3 (а.с.20)
08 квітня 2009 року заява ОСОБА_2 була задоволена, рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 січня 2009 року скасовано. (а.с.31)
ОСОБА_1 звернулась до Балтського районного суду Одеської області до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з позовом про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, про визнання угоди незаконною та стягнення моральної шкоди.(а.с.55-57)
В уточненнях до позовної заяви ОСОБА_1 зазначала, що житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 був придбаний під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_3, у зв’язку з чим вона має право на Ѕ його частину як дружина, іншу Ѕ частину колишній чоловік передав в її володіння в рахунок погашення заборгованості по аліментам. При
________________________________
Головуючий по 1-й інстанції – Наумчик Л.І. Справа №22ц-541/11
Доповідач – Погорєлова С.О. Категорія №46
зазначених обставинах ОСОБА_1 просила суд визнати спірний будинок спільною сумісною власністю, визнати договір купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2008 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 незаконним; визнати угоду купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 13 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 незаконним; визнати дії нотаріуса по оформленню угоди від 13 серпня 2009 року незаконними; стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на її користь моральну шкоду в розмірі по 5000 гривень з кожного; стягнути з ОСОБА_3 на її користь вартість судових, транспортних та витрат, пов’язаних з оплатою послуг адвоката. (а.с. 58-59)
Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2010 року справи об’єднані в одне провадження. (а.с.67)
Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 17 лютого 2010 року, за клопотанням представника ОСОБА_1, було закрито провадження по справі в частині вимог про визнання дії нотаріуса по оформленню угоди від 13 серпня 2009 року незаконними.(а.с.68)
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 27 квітня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 13 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в Ѕ його частині визнаний недійсним. В інший частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В задоволенні позову ОСОБА_2 – відмовлено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1. судові витрати.(а.с.134-136)
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування з ухваленням нового по суті заявлених вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права. (а.с.149-151)
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1983 року. В період шлюбу вони придбали житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі – продажу, якій був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 28 жовтня 1987 року(а.с.7-8)
31січня 2001 року шлюб був розірваний, про що Відділом реєстрації актів громадянського стану Балтського районного управління юстиції в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблена актова запис №15.(а.с.71)
Відповідно ст.22 Кодекса про шлюб та сім'ю України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Застосовуючи указану норму закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя і ОСОБА_1 набула права власності на Ѕ його частину.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 зазначав, що просить визнати угоду купівлі – продажу житлового будинку з господарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_1, укладену між ним та ОСОБА_3 дійсною та такою, що відбулась, оскільки він сплатив гроші за вказаний будинок, а відповідач передав будинок, про що свідчить розписка.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні указаних вимог, проте шляхом помилкового обґрунтування.
Так, відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Такий випадок передбачено ч.2 ст. 220 ЦК України, яка дозволяє суду за певних умов визнати дійсним договір у разі недодержання сторонами вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.
Водночас згідно з вимогами ст. 657 Цього Кодексу договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Зі змісту ч.3 ст. 640 ЦК України вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Таким чином, за правилами ч.1 ст. 210 Кодексу такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.
Відповідно до роз’яснень п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
В матеріалах справи наявна розписка, яка свідчить про те, що 07 жовтня 2008 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 гроші в сумі 25600 гривень за проданий будинок. Указану розписку не можна вважати договором, оскільки вона не породжує ніяких правових наслідків щодо спірного майна, а свідчить про наявність боргу у ОСОБА_3 (а.с.6)
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що не підлягає задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним договору купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2008 року, укладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Указаний правочин є нікчемним через невідповідність його вимогам закону, а саме ч.1 ст.220 ЦК України, та не потребує визнання його недійсним судом.
ОСОБА_2, скориставшись копією рішення Балтського районного суду Одеської області від 23 січня 2009 року про визнання угоди від 07 жовтня 2008 року дійсною та визнання за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований в АДРЕСА_1, знаючи що воно 08 квітня 2009 року скасовано, уклав 13 серпня 2009 року нотаріально – посвідчений договір купівлі – продажу спірного майна з ОСОБА_4
Відповідно ст.658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.
На період 13 серпня 2009 року ОСОБА_2 не був власником спірного будинку, тому не мав права ним розпоряджатися.
За правилами ч.2 ст.203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Таким чином, правочин, укладений 13 серпня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не відповідає нормам ЦК України, що дає підстави визнати його недійсним.
За підставами викладеними вище, судова колегія, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про доцільність залишення Ѕ частини спірного будинку у власності ОСОБА_4, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не заперечують проти цього.
При указаних обставинах, судова колегія вважає, що рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 квітня 2010 року, в цієї частині підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених вимог, у зв’язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права. В іншій частині підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.307,308,309,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 27 квітня 2010 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі – продажу від 15 серпня 2009 року – скасувати. В цієї частині ухвалити нове рішення. Визнати договір купівлі – продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладеного 13 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі під №2082 - недійсним.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Сєверова Є.С.
Цюра Т.В.