ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" лютого 2012 р.Справа № 5016/3831/2011(12/219)
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Картере В.І.
суддів: Лавриненко Л.В., Пироговського В.Т.
при секретарі судового засідання –Литовчук Г.П.
за участю ОСОБА_1
та представників:
від Южноукраїнської міської ради –Саковська Т.А.,
від ФОП ОСОБА_1 –ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2011р.
по справі № 5016/3831/2011(12/219)
за позовом Южноукраїнської міської ради
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про стягнення 5 157,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
02.11.2011р. Южноукраїнська міська рада (далі - ЮМР) звернулась до Господарського суду Миколаївської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 збитків у сумі 5 157,00 грн., а також судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ЮМР, пославшись на ст. ст. 611, 1166 ЦК України, ст. 157 ЗК України та постанову Кабінету Міністрів України „Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам” зазначає, що відповідач ухиляється від укладання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 21.06.2006р. щодо зміни орендних ставок, чим спричиняє збитки ЮМР у вигляді неодержаних доходів.
Розрахунок суми збитків зроблений позивачем за період з 01.03.2010р. по 01.07.2011р. та становить 5 157,00 грн.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2011р. (суддя Семенов А.К.) позовні вимоги задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов Южноукраїнської міської ради ґрунтується на діючому законодавстві, а наданий розрахунок збитків є обґрунтованим.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ФОП ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати і прийняти нове рішення яким, як пояснив у судовому засіданні його представник, у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт, пославшись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, а саме: ст. ст. 4-2, 4-3, 4-7, 5, 59 ГПК України зазначає, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості прийняти участь у судовому засіданні та надати свої пояснення по суті спору, що в свою чергу спричинило прийняття судового рішення без всебічного та поновного дослідження усіх обставин справи.
Також апелянт стверджує, що місцевим господарським судом не було надано правової оцінки тому факту, що недоотримання орендної плати за землю не віднесено до переліку підстав, які є збитками та підлягають відшкодуванню, а також не надано юридичної оцінки доказової сили акту комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам №13, затвердженого рішенням Виконкому ЮМР №563 від 14.09.2005р.
Крім того апелянт зазначає, що ним було вжито усіх заходів щодо укладання додаткової угоди до основного договору оренди земельної ділянки, що підтверджується судовим рішенням від 01.12.2011р. по справі №5016/2323/2011(16/187), яким зокрема встановлено, що 03.08.2010р. сторони підписали додаткову угоду №1 про внесення змін до пункту 7 договору оренди земельної ділянки від 14.06.2006р., виклавши його у наступній редакції: „Орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі, відповідно до ІІ економіко-планувальної зони м. Южноукраїнська і становить 6% (шість відсотків) від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (об’єкту оренди) в рік, на розрахунковий рахунок №33218815700010 УДК у Миколаївській області, МФО 826013, ЄДРПОУ 22433165, одержувач: місцевий бюджет м. Южноукраїнська для фізичних осіб”, що на думку апелянта свідчить про те, що ним не було порушено умов основного договору оренди земельної ділянки, тобто не завдано жодних збитків позивачу, а тому акт про стягнення з відповідача збитків та прийняття оскаржуваного судового рішення є неправомірними та такими, що суперечить чинному законодавству.
Апелянт також звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що у провадженні Южноукраїнського міського суду Миколаївської області знаходиться адміністративна справа №2-а-1418/2011 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету ЮМР про визнання дій неправомірними та скасування рішення Виконавчого комітету ЮМР „Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам” № 282 від 31.08.2011р., про що було відомо позивачу, який не повідомив про це місцевий господарський суд, який в свою чергу, відповідно до приписів ст.79 ГПК України, повинен був зупинити провадження у даній справі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників учасників процесу присутніх у судовому засіданні, дослідивши наявні у справі докази, та проаналізувавши на підставі встановлених по справі фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Приписами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, реальні збитки. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Згідно з приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Право власників землі та землекористувачів на відшкодування збитків, заподіяних порушенням їх прав передбачено статтями 156, 157 Земельного кодексу України, згідно з якими порядок визначення та відшкодування збитків встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 року „Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам”.
Пунктом 1 зазначеного Порядку встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.
Збитками є об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язано з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин, і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.
Відповідно до приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже відповідно до наведених приписів, позивач повинен довести суду належними та допустимими доказами факт заподіяння йому збитків, розмір цих збитків, наявність протиправної поведінки відповідача, його вини та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками.
Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.06.2006р. між ЮМР (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0443 га по пр. Леніна, 6а в м. Южноукраїнську під розміщення та обслуговування комплексу –магазину продовольчих товарів та кафе, зареєстрований у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 14.09.2006р. за №040600300021.
Відповідно до п.7 вказаного договору орендна плата за землю вноситься у грошовій формі у розмірі, відповідно до ІІ економіко-планувальної зони м. Южноукраїнська і становить 1 931,90 грн. на рік, що складає 2% від нормативної грошової оцінки землі.
25.02.2010р. Южноукраїнською міською радою прийнято рішення № 1245 “Про встановлення орендних ставок по оренді землі в межах міста Южноукраїнська” (а.с.15) яким встановлено, що розмір орендних ставок по оренді землі для комерційного використання в м. Южноукраїнську складає 6% від нормативної грошової оцінки землі.
23.03.2010р. позивач звернувся до відповідача із листом № 529/02-09/18 (а.с.16), в якому пославшись на прийняття ЮМР рішення про зміну орендних ставок, пропонував підписати додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 21.06.2006р. та після її державної реєстрації, просив направити один примірник до Управління розвитку інфраструктури ЮМР.
02.08.2010р. позивач звернувся до відповідача із листом № 1419/02-09/16 (а.с.17), в якому знов пославшись на прийняття Южноукраїнською міською радою рішення № 1245 від 25.02.2010р., запропонував ФОП ОСОБА_1 підписати додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 21.06.2006р.
Доказів отримання вказаних листів ФОП ОСОБА_1 позивач не надав.
27.12.2010р. позивач направив відповідачу лист № 2436/02-09/16 (а.с.18), в якому просив ФОП ОСОБА_1 в термін до 31.12.2010р. підписати та зареєструвати у державному реєстрі надіслані 23.03.2010р. додаткові угоди до договору оренди та один примірник надати до Управління розвитку інфраструктури ЮМР.
Під час апеляційного перегляду справи ФОП ОСОБА_1 пояснив, що вказаний лист він отримав, у зв’язку з чим звернувся до позивача за текстом додаткової угоди, яку підписав і направив на державну реєстрацію у Відділ Держкомзему у м. Южноукраїнськ.
Судовим рішенням по справі №5016/2323/2011(16/187) від 01.12.2011р. за позовом прокурора м. Южноукраїнська в інтересах держави в особі ЮМР до ФОП ОСОБА_1 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, яке набрало законної сили встановлено, що 26.01.2011р. до Відділу Держкомзему у м. Южноукраїнську надійшов лист ФОП ОСОБА_1 від 25.01.2011р. №1 „Про реєстрацію додаткової угоди”.
Враховуючи те, що апелянт обґрунтував, відповідно до ст. 101 ГПК України неможливість подання вказаного судового рішення по справі №5016/2323/2011(16/187) від 01.12.2011р. суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а саме через необізнаність про розгляд даного спору у господарському суді, а також беручи до уваги приписи ч.2 ст. 33 ГПК України, відповідно до яких факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, апеляційний господарський суд виходить з того, що факт підписання відповідачем додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 21.06.2006р. між ЮМР та ФОП ОСОБА_1 датованої 03.08.2010р. та направлення її відповідачем до Відділу Держкомзему у м. Южноукраїнськ для державної реєстрації є встановленим.
Отже, відповідач від укладення додаткової угоди щодо зміни розміру орендної плати не ухилявся, а підписав її саме тоді, коли був належним чином повідомлений про необхідність внесення відповідних змін до договору оренди.
Вказана додаткова угода до договору оренди землі, станом на 21.11.2011р., не пройшла державної реєстрації, про що свідчить лист Відділу Держкомзему у м. Южноукраїнськ Миколаївської області №1832/11 від 21.11.2011р., однак в даному випадку позивачем не доведено, що державна реєстрація вказаної додаткової угоди не здійснена саме з вини відповідача, а навпаки –матеріали справи свідчать про те, що відповідач виконав всі дії, які були йому запропоновані органом місцевого самоврядування для внесення змін до договору оренди, що свідчить про відсутність в його діях складу цивільного правопорушення, з яким ст. 22 ЦК України та ст.224 ГК України пов'язує застосування цивільної відповідальності.
Наведене не було враховано судом першої інстанції, що призвело до помилкового висновку про наявність в даному випадку у ЮМР збитків у вигляді неодержаного доходу через не укладення відповідачем додаткової угоди до основного договору оренди землі щодо зміни орендних ставок.
За наведених обставин позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Водночас слід зазначити про відхилення апеляційним господарським судом посилання апелянта на те, що його не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду вказаної справи у місцевому господарському суді, оскільки в матеріалах справи наявний конверт та поштове повідомлення, які разом з ухвалою місцевого господарського суду про порушення провадження у справі від 04.11.2011р. направлялась на адресу відповідача, зазначену у позові (АДРЕСА_1), однак повернулись до господарського суду із позначкою пошти „ у зв’язку з закінченням строку зберігання”, тобто порушень господарським судом першої інстанції процесуальних норм, при розгляді даної справи, не встановлено.
Враховуючи викладене вище, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню у зв’язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, а в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 85, 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2011р. по справі № 5016/3831/2011(12/219) - скасувати.
В задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Южноукраїнської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 804,75 грн.
Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя: В.І. Картере
Судді: Л.В. Лавриненко
В.Т. Пироговський
Повний текст постанови підписаний 02.03.2012р.