АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сидоренко І.П., Сєверова Є.С.
при секретарі – Колосової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 23листопада 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди. (а.с.3-6)
Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 27 липня 2010 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_3 закрито, на підставі п.6 ч.1 ст.205 ЦПК України. (а.с.118)
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23 листопада 2010 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.136)
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його зміну, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.
Заслухавши суддю – доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно п.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд, згідно п.1 ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Судом встановлено, що 17 березня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надіслали на адресу прокурора Одеської області лист, в якому були зазначені відомості, які позивач вважає такими, що порочать його честь та гідність, а саме: - добре обізнаний в подальшому поглибленні відносин власності на селі, голова КСП «Овідіопольске» - ОСОБА_1 зловживав службовим становищем, вносячи до офіційних документів
________________________________
Головуючий по 1-й інстанції – Гаращенко Д.Р. Справа №22ц-1599/11
Доповідач – Погорєлова С.О. Категорія: 39
завідомо неправдиві відомості та плутанину; - в документах, які ОСОБА_1 подавав до різних організацій, він брехливо посилався на майнові сертифікати та свідоцтва, вказуючи їх суму та номер, як ідентичні сумі і особовому рахунку пайової книжки; - на підставі винесеного на цих зборах незаконного рішення про правонаступництво, ОСОБА_1 продовжив розпоряджатися пайовим фондом КСП вже як правонаступник; - у 2000 році, без відома 376 пайовиків КСП та всупереч ст.1 Закону України «Про об’єднання громадян» ОСОБА_1 провів установчі збори у кількості 34 чоловік уповноважених громадян, засновників безприбуткового підприємства «Володар» на підставі укладеного договору між уповноваженим ОСОБА_4 та АПФ «Овідіопольське» про спільне володіння, користування та розпорядження спільним майном та землею; - вищевказані дії ОСОБА_1 сталі відомі із документів справ і що вони є незаконні та недійсні , ми узнали із рішення Малиновського районного суду м.Одеси та довідки АПК райдержадміністрації.
Стаття 68 Конституції України встановлює обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що причинило це порушення.
Статтею 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно з ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, а ст. 4 Закону України «Про звернення громадян» передбачені підстави, які дають громадянам право оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) у сфері управлінської діяльності, в наслідок яких порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян).
З огляду на викладене Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 10 квітня 2003 р. N 8-рп/2003 зазначав, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами. Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.
Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслював, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.
Водночас наявність у зверненнях до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Враховуючи викладене, слід визнати обґрунтованим і законним висновок суду першої інстанції, про те, що відомості, які викладені заявниками у листі на ім’я прокурора не можна вважати поширенням відомостей, оскільки ці дії були спрямовані на перевірку указаних в заяві обставин компетентними органами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 листопада 2010 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 23листопада 2010 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Сидоренко І.П.
Сєверова Є.С.