АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Цюри Т.В., Сидоренко І.П.
при секретарі – Колосовій Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 24 березня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним та визнання права власності та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним,-
встановила:
У липні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним та визнання права власності.
Свої вимоги мотивував тим, що 10 серпня 2009 року між ним та відповідачем була досягнута згода про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1. Ними були обумовлені всі істотні умови договору купівлі-продажу житлового будинку. В підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання позивач виплатив відповідачу 5 000 гривень, що підтверджено розпискою.
Відповідач не заперечував фактичну домовленість укладення договору, але для нотаріального посвідчення у нього не було необхідних документів. (а.с.3-6, справа№2-3/11)
У липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Фрунзівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Свої вимоги мотивував тим, що 11 листопада 2003 року він купив у ОСОБА_3 будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 за суму, еквівалентну 700 доларам США, зробив у будинку ремонтні роботи вартістю 17525 гривень, сплатив заборгованість по електроенергії в сумі 1211 гривень. Проте, ОСОБА_3 до теперішнього часу ухиляється від нотаріального оформлення договору, хоча він неодноразово вимагав цього як усній так і в письмовій формі. (а.с.1, справа№2-137/10)
05 серпня 2010 року справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку дійсним та визнання права власності та справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним об'єднані в одне провадження.(а.с.24)
________________________________
Головуючий по 1-й інстанції – Тростенюк В.А. Справа №22ц-3758/11
Доповідач – Погорєлова С.О. Категорія:19
Рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області від 24.03.2011 року у
задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. (а.с.73-76)
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає відхиленню з наступних підстав.
В матеріалах справи наявна розписка про те, що 11.11.2003 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 в якості завдатку 2000 гривень за проданий житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розписка про те, що 10.08.2009 року ОСОБА_2 передав ОСОБА_3 5000 гривень в якості розрахунку за проданий житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.2,3 справа №2-137/10, а.с.13 справа №2-3/11)
Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення двостороннього договору передбачені ст. 220 ЦК України .
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із ч. 2 цієї ж статті, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно із ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Таким чином, за правилами ч.1 ст. 210 Кодексу такі правочини є вчиненими з моменту їх державної реєстрації.
В обґрунтування своїх вимог як ОСОБА_1 так і ОСОБА_2 посилалась на те, що вони передали грошові кошти, прийняла документацію, заселились у будинок та здійснили його переобладнання. Проте, указані обставини не є підставами набуття права власності на нерухоме майно.
Указані розписки не можна вважати договорами, оскільки вони не породжує ніяких правових наслідків щодо спірного майна, а свідчить про наявність боргу у ОСОБА_3
Відповідно до роз’яснень п.13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
Суд першої інстанції врахував зазначені положення Закону, і дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав визнання договорів дійсними та визнання права власності на спірний будинок за ОСОБА_2
Довід апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовані положення ч.2 ст.220 ЦК України пов'язаний з неправильним розумінням апелянтом змісту норми права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних виводів суду першої інстанції.
При зазначених обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 24.03.2011 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права підстав для його скасування немає.
Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Рішення Фрунзівського районного суду Одеської області від 24 березня 2011 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Цюра Т.В.
Сидоренко І.П.