АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 липня 2011 року м. Одеси
Колегія суддів апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – судді - Кварталової А.М.,
суддів – Гірняк Л.А. , Плавич Н.Д.,
при секретарі – Чебан Н.В.,
в порядку письмового провадження, розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Одеси на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010р. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Одеси щодо стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині войни ,-
встановила:
29 січня 2010р. позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України (далі УПФУ) у Суворовському районі м. Одеси і просила суд визнати відмову відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006 р. по грудень 2009р. у сумі 5110 грн. та з 01 січня 2010р. продовжити виплати, поновити строк звернення до суду (а.с.2-3).
Позивачка звернулася до суду з заявою в якій свій позов підтримала та просила справу розглянути у її відсутність(а.с.14).
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 р. позов задоволено частково. Поновлено позивачу строк звернення до суду.
Зобов’язано УПФУ у Суворовському районі м. Одеси здійснити нарахування та виплату щомісячної соціальної допомоги ОСОБА_1, як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за періоди: з 09.07.2007р. по 31.12.2007р., з 22.05.2008р. по 31.12.2008р., з 01. 01.2009р. по 31.12.2009р., з 01.01.2010р. по 26.02.2010р. В іншій частині вимог відмовлено(а.с.16-17).
В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову .
Справу розглянуто на підставі положень Закону України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами» від 02 грудня 2010 року № 2748-VІ у порядку адміністративного судочинства.
Справа № 22а- 3124/2011р.
Головуючий в 1 інстанції – Мунтян О.О. Суддя – доповідач – Кварталова А.М. Категорія: КАС- 10.3.1
Сторони просили розглянути справу за їх відсутності, до суду апеляційної інстанції не надходило клопотань про розгляд справи за їх участю, тому, зважаючи на вимоги п.1 ч. 1 ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Колегія суддів перевірила доводи апелянта, матеріали справи, заслухала суддю-доповідача і дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1, 1939 року народження перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси, відноситься до категорії громадян і має право на пільги особам, яким встановлено статус дитини війни. (а.с.5).
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV(із змінами) позивачка має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
На період 2006 року підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року.
Проте, такі умови для виплати не настали, а відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в цій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Стосовно підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.
Проте рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, в період з 01.01. 2007 року до 09.07.2007 року, позивачка також не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена, а тому дії відповідача були правомірними.
Враховуючи рішення Конституційного Суду України №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 09 липня 2007 року, позивачка має право на підвищення пенсії саме з цієї дати.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007р. внесено зміни до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", зокрема статтею 6 вказаного Закону після внесення змін передбачалось, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, відповідно до ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, починаючи з 2006 року лише 29.01.2010 року.
Враховуючи положення ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем було порушено строк для звернення до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню в частині стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни за 2007- 2008р.р.
Отже, в період з 09 липня 2007р. по 31 грудня 2007р. та з 22 травня 2008р.по 31 грудня 2008о. позивачка не мала права на отримання державної соціальної допомоги, оскільки пропустила строк для звернення до суду, а тому вимоги позивача за 2007р.- 2008р. не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.71 Закону України " Про Державний бюджет України на 2009р." від 26 грудня 2008р. № 835 -У1 було надане право Кабінету Міністрів України у 2009р. встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених виплат згідно із Законом України " Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009р. дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України " Про соціальний захист дітей війни".
Однак, суд не звернув увагу на те, що позивачка звернулася до суду 29 січня 2010 року, а тому її право підлягає захисту з 29 січня 2009 р. в межах річного строку.
Таким чином, враховуючи річний строк звернення до суду за захистом порушеного права, пенсія позивачу підлягає перерахунку з 29 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням фактично здійснених виплат.
Таким чином, є всі підстави для зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 29 січня 2009р. по 31 грудня 2009р., та з 01 січня 2010р. по 26 лютого 2010р.
Рішення суду постановлено 26 лютого 2010 року, то й перерахунок повинен вчиняться до цієї дати, з урахуванням фактично здійсненних виплат. Вимоги після 26 лютого 2010р. не підлягають задоволенню, оскільки виплати та стягнення на майбутнє не передбачено законом.
Доводи відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст. 6 Закону, колегія суддів визнала безпідставними. Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.
Доводи апелянта про те, що обчислення пенсій або підвищень до них, передбачених законодавством, залишився неврегульованим, виплата «дітям війни» підвищення до пенсій у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком не передбачена законодавством, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Доводи у скарзі про посилання на відсутність фінансових можливостей держави не можуть бути прийняті до уваги.
Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00), зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може сама вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення Суду). У зв’язку з цим, Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26 рішення «Кечко проти України»; див. mutatis mutandis рішення у справі «Бурдов проти Росії» (№59498/00)).
З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.
Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії чи бездіяльність протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум допомоги відповідно до закону. В позові позивачка просила визнати діє відповідача протиправними(а.с.4). Однак, суд ці вимоги закону не виконав, не визнав протиправною бездіяльність відповідача.
Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив справу, однак помилково не застосував норми процесуального права стосовно строків звернення до адміністративного суду, колегія суддів апеляційну скаргу задовольняє частково, постанову суду — змінює, з викладенням резолютивної частини постанови у новій редакції.
Інші доводи скарги не спростовують цих висновків колегії суддів, тому мають бути відхилені.
Керуючись ст. ст.195, 197, 198 ч.1 п.2, 201 ч.1 п.1, 205 ч.2, 207,254 КАС України, колегія суддів , -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Одеси – задовольнити частково.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010р. – змінити з викладенням резолютивної частини постанови у новій редакції.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити -частково:
Визнати незаконною відмову Управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Одеси у проведенні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період із 29 січня 2009р. до 31 грудня 2009р. та з 01 січня 2010р. по 26 лютого 2010р., відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Одеси здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період із 29 січня 2009р. до 31 грудня 2009р. та з 01 січня 2010р. по 26 лютого 2010р., з урахуванням проведених виплат у цей період, в іншій частині вимог – відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Л.А.Гірняк
Н.Д.Плавич