АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Кварталової А.М.,
суддів – Плавич Н.Д. , Гірняк Л.А.,
при секретарі – Чебан Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Татарбунарської районної державної адміністрації, третя особа Татарбунарська районна державна нотаріальна контора про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, визнання частково недійсним Державного акту про право приватної власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 січня 2011 року ,-
встановила:
У липні 2009р. позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Татарбунарської районної державної адміністрації, третя особа Татарбунарська районна державна нотаріальна контора про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, визнання частково недійсним Державного акту про право приватної власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку.
В обґрунтування вимог посилаючись на те , що ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 помер їх батько ОСОБА_7, після смерті якого залишилася земельна ділянка площею 5,25 га, яка належала батькові на підставі Державного акту серії Р-1 №476193, яку вони мали право успадкувати в порядку першої черги, як діти померлого.
Через відсутність у них правовстановлюючого документу на вказану земельну ділянку, вони звернулися до суду з позовом про визнання за ними права власності на вказану спадщину. В процесі розгляду справи виявилося, що 11 грудня 2001 року їх батько подарував земельну ділянку за дорученням на той час малолітньому ОСОБА_4, відповідачеві по справі, згідно договору дарування, вчиненого Татарбунарською державною нотаріальною конторою, інтереси якого на той час представляла ОСОБА_8.
У зв'язку з цими обставинами позивачі по вказаній справі змінили свої позовні вимоги та просили суд визнати за ними право власності на іншу земельну ділянку, яку їх батько успадкував після смерті своєї матері та про наявність якої їм стало відомо також під час розгляду справи. Рішенням Татарбунарського районного суду від 07.05.2009 року по вищевказаній справі вимоги позивачів були задоволені.
________________________________________________________________________
Головуючий в 1 інстанції – Сивоконь Т.І. Справа № 22ц-2290/2011р Суддя - доповідач- Кварталова А.М. Категорія: ЦП-21
Позивачі вважали, що договір дарування, вчинений Татарбунарськською державною нотаріальною конторою 11 грудня 2001 року є недійсним, посилаючись на мораторій відносно відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлений державою, що діє на теперішній день, а тому уточнивши остаточно позовні вимоги (а.с.56) просили задовольнити їх позовні вимоги та визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 5,25 га, вчинений на користь ОСОБА_4 11 грудня 2001р. та частково недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії 1У-ОД №075565, виданий 11.10.2004р. на ім’я ОСОБА_4, а також визнати за позивачами право власності на оспорювану земельну ділянку розміром 5,25 га, розташовану на територіїї Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, що залишилася після смерті їх батька ОСОБА_7.(а.с.149).
Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову.
Представник відповідача Татарбунарської районної державної адміністрації позовні вимоги не визнала та пояснила, що розпорядження голови Татарбунарської райдержадмінистрації від 08.06.2004р. «Про переоформлення державних актів на право приватної власності на землю», відповідно до якого на підставі договору дарування здійснювалося переоформлення Державного акту на земельну ділянку, що належала ОСОБА_10, було видано в межах компетенції райдержадміністрації в сфері земельного законодавства, передбачено ст.17 ЗК України, на підставі правовстановлюючего документу (договору дарування), згідно чинного законодавства.
Представник Татарбунарської державної нотаріальної контори також не погодилася з позовними вимогами, посилаючись на те, що порушень діючого законодавства допущено не було, оскільки спадкодавець відчужував належну йому земельну ділянку, а не земельну частку(пай) заборона на відчуження яких була встановлена на той час Законом України від 18.01.2001р.
Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 січня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1,ОСОБА_2 – задоволені частково.
Суд визнав недійсним договір дарування земельної ділянки площею 5,25 га, що належала померлому ОСОБА_10, згідно Державного акту серії Р-1 №476193, вчиненого на користь ОСОБА_4 Татарбунарською державною нотаріальною конторою 11 грудня 2001р.
Суд визнав частково недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії ІУ-ОД №075565, виданий 11.10.2004р. на ім’я ОСОБА_4 в частині на 5,25 га.
В решті позовних вимог – відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому зазначила, що померлим ОСОБА_10 спірна земельна ділянка була отримана у спадщину, оформлена ним, згідно діючого законодавства, на праві приватної власності на підставі Державного акту, а тому він мав право розпорядитися нею на власний розсуд, в тому числі і подарувати, що він і вчинив на користь відповідача ОСОБА_4
Представник ОСОБА_6, яка діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 підтримала скаргу та просила її задовольнити.
Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що підлягають задоволенню вимоги позивача в частині визнання недійсним договору дарування від 11 грудня 2001 року та визнання недійсним державного акту, виданого 11.10.2004р. на ім’я ОСОБА_4 в частині на 5,25 га, оскільки договір дарування від 11.12.2001р. був укладений з порушенням норм ст.28 ЗК України від 18.12.1990р., яка передбачала вичерпний перелік припинення права власності на земельну ділянку, в якому відсутня підстава як укладання договору дарування. Крім того, згідно ст.17 ЗК України від 18.12.1990р., передбачена заборона на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом шести років з дня отримання земельної ділянки у власність.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Відповідно до ст. 48 ЦК України 1963 року (чинного на час виникнення спірних правовідносин) недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Статтею 17 ЗК України від 18.12.1990р., зі змінами від 13 березня 1992р., 26.12. 1992р., яка діяла на час виникнення правовідносин, передбачено заборона відчужування земельних ділянок, переданих у колективну та приватну власність для ведення товарного - сільськогосподарського виробництва протягом шести років з моменту отримання особою у власність конкретної земельної ділянки.
Згідно ст.114 вищевказаного ЗК України, купівля –продажу, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.
Судом встановлено, що 28 лютого 2001р. ОСОБА_10 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку(пай), посвідчену сертифікатом, площею 4,97 га., яка належала ОСОБА_11, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2.(а.с.235).
ОСОБА_10, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №475193, на підставі рішення 22 сесії ХХІІІ скликання Лиманської сільської ради народних депутатів Татарбунського району Одеської області від 07 травня 2001 року №237- ХХІІІ передана у приватну власність земельна ділянка площею 5,25 га на території Лиманської сільської ради саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва(а.с.7).
Вказану земельну ділянку з таким цільовим призначенням останній через ОСОБА_3, яка діяла від його імені на підставі доручення від 27.11.2001 року №204, посвідченого Лиманською сільською радою (а.с.49) подарував ОСОБА_4, згідно договору дарування від 11 грудня 2001 року (а.с.11).
Тобто ОСОБА_10 відчужив земельну ділянку всупереч вимогам ст.17 ЗК України від 18.12.1990р., яка передбачала заборону на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом шести років з дня отримання земельної ділянки у власність.
На підставі вказаного договору дарування, Татарбунарська районна державна адміністрація Одеської області, 08 липня 2004 року винесла розпорядження №315/А-2004 про переоформлення Державного акту на право приватної власності на землю належного ОСОБА_10 за ОСОБА_4.(а.с.10).
Згідно вищевказаного розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації ОСОБА_4 отримав у приватну власність земельну ділянку, площею 10,46 га(до складу якої входить також і оспорювана земельна ділянка 5,25 га) на території Лиманської сільської ради для ведення товарного - сільськогосподарського виробництва, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю ІУ-ОД№075565 від 11.10.2004 (а.с 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_10 помер. Після смерті ОСОБА_10 його діти - ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду про визнання права власності на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Рішенням суду від 07.05.2009р. визнано право власності за позивачами, як єдиними спадкоємцями на земельну ділянку розміром 4,25 га. При розгляді справи було встановлено, що інша земельна ділянка розміром 5,25га подарована ОСОБА_10 за договором дарування від 11.12.2001р. ОСОБА_4.(а.с.12-14).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_3, діюча за дорученням від імені ОСОБА_10 на момент укладання оспорюванного договору дарування 11 грудня 2001р., не мала права на відчуження в такій спосіб належної ОСОБА_10 на праві приватної власності земельної ділянки, яка мала статус товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до дії мораторію на відчуження земельних часток(паїв) та земель сільськогосподарського призначення, згідно ст.17 ЗК України від 18.12.1990р., яка передбачала заборону на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення протягом шести років з дня отримання земельної ділянки у власність.
Доводи апелянта про те, що дія мораторія на ці правовідносини не розповсюджується є необґрунтованими.
Мораторій на відчуження земельних часток(паїв) був запроваджений з прийняттям 18.01.2001р. Закону України „Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)”. Починаючи з 10.02.2001р.(дата набрання чинності Законом від 18.01.2001р.) дія вищевказаного Закону позбавила власників земельних часток(паїв) права розпорядження ними. Закон забороняв відчужувати земельні частки(паї), „ крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадянських потреб”. З прийняттям нового Земельного кодексу України 25.10.2001р. мораторій не був знятий та діє до 01.01.2012р.
Отже, з 01 січня 1993 року в Україні діяла заборона відчужування земельних ділянок, переданих у колективну та приватну власність для ведення товарного - сільськогосподарського виробництва протягом 6 років з моменту отримання особою у власність конкретної земельної ділянки.
Доводи апелянта, про те, що власники земельних ділянок земель товарно - сільськогосподарського призначення мали право на відчуження земельних ділянок є необґрунтованими, оскільки статус земель товарного сільськогосподарського виробництва не змінився, а тому відповідно до ст.17 ЗК України , власник землі не вправі був відчужувати земельну ділянку, яка належала йому на праві власності та мала статус земель товарного - сільськогосподарського виробництва.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 209, 307 ч.1п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 – відхилити.
Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 05 січня 2011 року - залишити - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова
Н.Д.Плавич
Л.А.Гірняк
Вірність копії засвідчую:
суддя Апеляційного суду Одеської області Кварталова А.М.