Дата документу 03.02.2012

справа № 2- 3411/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03.02.2012 року                                                                 Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі:  головуючого –судді Борисюк І.Е.

               при секретарі  Жовтун М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

В Ленінський районний суд м. Вінниці звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.   

Позов мотивований тим, що 30 березня 2010 року між ОСОБА_1 (Позикодавцем) та громадянином ОСОБА_4 (Позичальником), був укладений договір позики, за яким громадянину ОСОБА_4 позичалось 23768 (двадцять три тисячі сімсот шістдесят вісім) Євро та 44200 гривень (сорок чотири тисячі двісті) гривень. Згідно із ст. 1047 ЦК України договір був укладений у письмовій формі. Відповідно до п. 4.1 договору строк позики становив 6 місяців, тобто до 30 вересня 2010 року. Проценти за користування коштами сторонами встановлено у розмірі 48% річних від суми позики, із сплатою відсотків щоквартально, до 30 числа поточного місяця. Крім цього, поручителями належного виконання умов договору позичальником виступили громадянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Проте, позичальник умови договору не виконував, проценти за користування чужими коштами не сплачував, у встановлений договором строк кошти не повернув. 12 травня 2011 року позивачем було направлено позичальнику лист, у якому він запропонував останньому у 10-денний термін добровільно виконати свої зобов'язання за договором та погасити існуючу заборгованість (із врахуванням процентів за користування та штрафних санкцій). Крім цього, позивачем було направлені відповідні листи поручителям із пропозицією виконати боргові зобов'язання за позичальника (у разі його відмови). У встановлений строк відповіді від позичальника позивач не отримав, від спілкування він уникає, на телефонні дзвінки не відповідає. За таких обставин позивач змушений звернути стягнення на поручителів. Згідно із п.6.2 договору у разі порушення позичальником зобов'язання, позичальник і поручителі відповідають перед позикодавцем як солідарні боржники. Відповідно до п. 8.2 договору у разі несвоєчасного виконання зобов'язання із сплати процентів у термін, визначений п. 2.3 даного Договору позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми Договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів Позичальник сплачує штраф у розмірі 10% від суми Договору.Пунктом 8.3 договору встановлено, що у разі несвоєчасного повернення основної суми боргу позичальник сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 100 (сто) відсотків річних від простроченої суми. Таким чином, станом на 01.06.2011 солідарна заборгованість поручителів становить: основний борг - 23768 Євро та 44200 грн.; процент за користування - 5704,32 Євро та 10608 грн.; прострочення по сплаті процентів (пеня) - 1236,42 Євро та 2299,3 грн.; штраф 10% від суми позики за прострочення понад 30 днів - 2376,8 Євро та 4420,0 грн.; індекс інфляції за період грудень-квітень 106,4% - 1521,15 Євро та 2828 грн.; 100% річних простроченої суми основного боргу = 15 953,86 Євро та 29668,49грн. Загальна сума нарахованих штрафних санкцій - 10 838,69 Євро та 20 156,10 грн.; 100% річних від простроченої суми штрафних санкцій - 7 275,28 Євро та 13 529,43 грн. Загальна заборгованість за договором - 57 835,83 Євро та 107 554,2 грн. Офіційний курс НБУ відносно євро до української гривні станом на 01.06.11 становив 11,46 грн. за 1 євро. Заборгованість позики в євро у перерахунку на гривню становить 57 835,83 Євро х 11,46 грн. = 662 798,61 грн. Загальна сума заборгованості за договором - 662 798,61 грн. + 107 554,2 грн. = 770 352 (сімсот сімдесят тисяч триста п'ятдесят дві) грн. 81 коп. Крім цього, позивач скористався своїм правом на правову допомогу, для чого уклав відповідний договір. Сума договору про надання правової допомоги становить 5 000 (п'ять тисяч) гривень. Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача 316 581 грн. основного боргу, 75 979, 50 грн. процентів за користування позикою, 31 658, 12 грн. 10% штрафу, 212 489, 87 грн. 100% річних простроченої суми основного боргу, 20 260, 37 грн. інфляційних збитків, 96 904, 13 грн. 100% річних від простроченої суми штрафних санкцій, а також витрат на правову допомогу в сумі 5 000,00 гривень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити, аргументуючи його мотивами викладеними в позовній заяві.

Відповідачі та третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів ОСОБА_4 повторно не з’явились в судове засідання, хоча належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Від відповідачів та третьої особи не надійшло заяви про розгляд справи у їх відсутність, не повідомлено причини неявки.

Суд, з’ясувавши думку представника позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.  

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

04.12.2009 року ОСОБА_4 отримав в позику від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 23 768, 00 євро та 44 200, 00 гривень і зобов’язався повернути до 30.03.2010 року, що підтверджується розпискою. (а.с. 71)

30.03.2010 року  ОСОБА_4 грошові кошти, отримані в позику, ОСОБА_1 не повернув, тому вони прийшли згоди оформити договір позики і подовжити строк повернення коштів.

30.03.2010 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого позивач передав ОСОБА_4 у власність грошові кошти в сумі 23 768, 00 євро та 44 200, 00 гривень. За користування позикою, ОСОБА_4 зобов’язався сплачувати позивачу відсотки в розмірі 48 % річних від суми позики щоквартально до тринадцятого числа поточного місяця (п.2.2. та п. 2.3. договору). (а.с. 7)

Згідно п. 4.1. договору позики від 30.03.2010 року, строк надання позики становить шість місяців з моменту укладення даного договору.

Згідно п. 5.1. договору позики від 30.03.2010 року ОСОБА_4 зобов’язаний повернути позику ОСОБА_1 в повному обсязі після закінчення строку надання позики відповідно до п. 4.1. даного договору.

Згідно розділу 6 договору позики від 30.03.2010 року, поручителями є особи (ОСОБА_2, ОСОБА_3), які поручаються перед позикодавцем (ОСОБА_1) за повернення позичальником (ОСОБА_4) позики в повному обсязі з урахуванням відсотків.У разі порушення позичальником зобов’язання, позичальник і поручителі відповідають перед позикодавцем як солідарні боржники. Поручителі відповідають перед позикодавцем у тому ж обсязі що й позичальник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. У разі несвоєчасної сплати (несплати) позичальником суми позики та відсотків поручителі зобов’язуються компенсувати в повному обсязі всі суми боргу.

Відповідно до п. 8.2. та п. 8.3. договору позики від 30.03.2010 року, у разі несвоєчасного виконання зобов’язання із сплати процентів у термін, визначений п. 2.3. даного договору, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів – штраф у розмірі 10 % від суми договору. У разі несвоєчасного повернення основної суми боргу позичальник сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 100 % річних від простроченої суми.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно  ч. 1 ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.   

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.   

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка  позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.   

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов’язання мало бути виконане до 30.09.2010 року, що визначено п. 4.1. договору позики від 30.03.2010 року.

Взяте на себе зобов’язання ОСОБА_4 не виконав, позику не повернув, відсотки не сплатив.

Позивач направляв відповідачам, а також ОСОБА_4 (третя особа без самостійних вимог) повідомлення про порушення умов договору позики від 30.03.2010 року, розрахунок суми боргу, однак ці претензії були залишені без реагування. (а.с. 11-16)

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, відповідно до ст. 611 ЦК України.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти. Розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.   

Згідно ст.ст. 546, 549, 550 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників  (солідарних боржників)  кредитор  має  право  вимагати   виконання   обов'язку частково  або в повному обсязі як від усіх боржників разом,  так і від будь-кого з них окремо. Кредитор,  який одержав виконання обов'язку не  в  повному обсязі  від  одного  із  солідарних боржників,  має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем письмового розрахунку, сума заборгованості по договору позики від 30.03.2010 року станом на 01.06.2011 року за період з 30.09.2010 рок по 01.06.2011 року становить 57 835, 83 євро, що еквівалентно до національної валюті 662 798, 61 гривень та 107 554, 20 гривень, з яких:

Сума основного боргу в євро –23 768, 00 євро;

Проценти за користування позикою (48 % річних, які сплачуються щоквартально (п. 2.2., п. 2.3. договору) – 5 704, 32 євро;

Штрафні санкції: пеня –1 236, 42 євро, штраф (10 % від суми договору (п. 8.2.) –2 376, 80 євро;

Інфляційні –1 521, 15 євро;

100 % річних –15 953, 86 євро,

Разом: 57 835, 83 євро, що еквівалентно станом на 01.06.2011 року до національної валюті 662 798, 61 гривень.

Сума основного боргу в гривні –44 200, 00 гривень;

Проценти за користування позикою (48 % річних, які сплачуються щоквартально (п. 2.2., п. 2.3. договору) – 10 608, 00 гривень;

Штрафні санкції: пеня –2 299, 30 гривень, штраф (10 % від суми договору (п. 8.2.)–4  420, 00 гривень,

Інфляційні –2 828, 80 гривень;

100 % річних –29 668, 49 гривень,

Разом: 107 554, 20 гривень.

Судом перевірено розрахунок боргу по договору позики від 30.03.2010 року станом на 01.06.2011 року, здійснений позивачем і встановлено наступне.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України. Офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним банком України є загальновідомим.

НБУ 22.04.2010 року встановлено офіційний курс гривні до євро в розмірі: 1 євро = 11.467 гривень. (а.с. 74)

Позивачем вірно проведено розрахунок заборгованості в частині нарахування процентів за користування грошовими коштами –позикою, пені, штрафу та річних, що відповідає умовам договору позики від 30.03.2010 року та чинному законодавству. Однак суд не погоджується з нарахуванням встановленого індексу інфляції і 100 % річних на заборгованість в євро та 100 % річних на заборгованість в гривні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строк виконання зобов’язання сторонами було встановлено договором позики від 30.03.2010 року –шість місяців з моменту укладення договору, тобто до 30.09.2010 року. (п. 4.1.).

Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов’язання, тому на вимогу позивача зобов’язані сплатити також 100 процентів річних від простроченої суми, оскільки такий розмір процентів встановлений договором (п. 8.3.), що в свою чергу передбачено ст. 625 ЦК України.

100 % річних - окремий вид відповідальності за порушення грошового зобов’язання, є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржниками. Однак позивач провів нарахування 100 % не лише на заборгованість по основному боргу та відсоткам, але й на пеню, штраф та нараховані інфляційні.

Тому, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно застосовано положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, але неправомірно здійснено нарахування 100 % річних на пеню, штраф та нараховані інфляційні. Суд вважає, що борг, який підлягає сплаті боржником кредитору, тобто реальний борг, на який має нараховуватись відсоток за порушення грошового зобов’язання, в розумінні ст. 625 ЦК України - дорівнює сумі основного боргу та процентам за користування грошовими коштами, визначеним п. 2.2. договору позики від 30.03.2010 року.

Відповідно до вище викладеного, 100 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України мали бути нараховані позивачем наступним чином:

23 768, 00 (основний борг) + 5 704, 32 (проценти за користування) = 29 472, 32 євро

29 472, 32 євро х 100 %/365 дн. х 245 (кіл-ть прострочених днів) = 19 782, 78 євро

44 200, 00 + 10 608, 00 = 54 808, 00 гривень

54 808, 00 гривень х 100 %/365 дн. х 245 (кіл-ть прострочених днів) = 36 788, 93 гривень, а позивачем в розрахунку визначено суму в розмірі 26 792, 55 євро, що еквівалентно 307 042, 62 гривень та 43 197, 92 гривень і разом становить 350 240, 54 гривень.

В той же час в позовних вимогах позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 100 % річних в сумі 309 394, 00 гривень.

19 782, 78 євро х 11, 46 грн. = 226 710, 65 грн. + 36 788, 93 грн. = 263 499, 58 гривень.

309 394, 00 гривень - 263 499, 58 гривень = 45 894, 42 гривень.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 100 % річних і вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача 263 499, 58 гривень, а в частині стягнення 45 894, 42 гривень - відмовити.

Суд не погоджується із нарахуванням встановленого індексу інфляції на заборгованість в євро, враховуючи наступне.

Інфляційні втрати щодо заборгованості (грошового зобов’язання) –це своєрідне «здешевлення», якого зазнає заборгованість (грошове зобов’язання) внаслідок інфляції. Інфляція –знецінювання грошей, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Індекс інфляції є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним та відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг в поточному періоді відносно попереднього. Індекс інфляції встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України. Інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Позивач в своєму розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення провів розрахунок індексу інфляції на суму боргу, яка вже була визначена позивачем з урахуванням зміни курсу іноземних валют до національної валюти України станом на 01.06.2011 року. Тобто, позивачем проведено розрахунок на суму, яка жодним чином не була знецінена, здешевлена за період заборгованості, що є умовою для застосування індексу інфляції.

Тому в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних в сумі 1 521, 15 євро, що еквівалентно 17 432, 37 гривень слід відмовити.

Однак, в позові позивач просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь інфляційні в сумі 20 260, 37 гривень.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних в сумі 2 828, 80 гривень, а в решті (20 260,37 гривень - 2 828, 80 гривень) 17 431, 57 гривень –слід відмовити.

В розрахунку, здійсненому позивачем, судом виявлено невірне переведення євро і національну валюту, відповідно до встановленого НБУ курсу іноземних валют, однак суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, відповідно до ст. 524 ЦК України.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК України) не може вийти за межі позовних вимог. Суд не може з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК України).

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними  є докази,  які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність  конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Суд вважає, що відповідачами порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а також вимоги ст. 1049 ЦК України, яка вказує, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором.  Враховуючи ч. 1, ч. 2 ст. 554 ЦК України, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Враховуючи положення ч. 1, ч. 2 ст. 543 ЦК України, позивач правомірно вимагає виконання  обов'язку по договору позики від 30.03.2010 року в повному обсязі від поручителів. Добровільно провести розрахунок по заборгованості за договором позики від 30.03.2010 року відповідачі не бажають, тому сума боргу підлягає стягненню в примусовому порядку.  

Враховуючи вище викладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом

Таким чином, суд вважає, що необхідно солідарно стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30.03.2010 року, а саме: 52 868, 32 євро, що еквівалентно станом на 01.06.2011 року 605 870, 94 гривень, з яких: 23 768,00 євро, що еквівалентно 272 381, 28 гривень –основний борг; 5 704, 32 євро, що еквівалентно 65 371, 51 гривень –проценти за користування; 1 236, 42 євро, що еквівалентно 14 169, 37 гривень –пеня; 2 376, 80 євро, що еквівалентно 27 238, 13 гривень –штраф; 19 782, 78 євро, що еквівалентно 226 710, 65 гривень –100 % річних, а також суму в розмір 101 145, 03 гривень, з яких: 44 200, 00 гривень - основний борг; 10 608, 00 гривень –проценти за користування; 2 299, 30 гривень –пеня; 4 420, 00 гривень –штраф; 2 828, 80 гривень –інфляційні; 36 788, 93 гривень –100 % річних.

В частині позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача  інфляційних в сумі 17 431, 57 гривень та 100 % річних в сумі 45 894, 42 гривень слід відмовити, враховуючи вище викладене.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої  сторони  понесені  нею і документально підтверджені судові витрати.  Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві  пропорційно  до  розміру  задоволених позовних вимог,  а відповідачеві -  пропорційно  до  тієї  частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, в редакції що діяла на момент звернення позивача до суду, судові витрати, пов’язані з розглядом справи складались, в тому числі й з витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України, до витрат, пов’язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Щодо солідарного стягнення витрат на правову допомогу в сумі 5 000, 00 гривень з відповідачів на користь позивача, то суд приходить до висновку, що дані витрати не підлягають стягненню, оскільки позивачем не підтверджено документально, належними доказами надання правової допомоги. Представником позивача не було надано договору, акту виконаних робіт щодо надання юридичних послуг, відповідно суду неможливо встановити, яка саме робота була зроблена представником позивача, в якому обсязі і скільки часу було витрачено, що відповідно, унеможливлює встановити відповідність заявленої вартості правової допомоги.

При подачі позову позивачем було оплачено 120, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 1 700, 00  гривень судового збору (а.с. 2).

Враховуючи вище викладене, а також положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, суд приходить до висновку про солідарне стягнення судових витрат з відповідачів на користь позивача пропорційно  до  розміру  задоволених позовних вимог, а саме: з відповідачів солідарно на користь позивача необхідно стягнути 1 700, 00  гривень судового збору та 120, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В стягненні витрат на правову допомогу –відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99 Конституції України, п. 3 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 15, 16, 192, ст.ст. 524, 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 533, 536, 546, 549, 550, ч. 1-ч. 2 ст. 553, ч. 1–ч. 2 ст. 554, ст.ст. 610, 611,  ч. 1 ст. 612, ч. 1 ст. 624, ч. 2 ст. 625, ст. 627, ч. 1 ст. 629, ст. 1046, ч. 1- ч. 2 ст. 1047, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 3, 10, 11, 57-61, 79, 88, 209, 212-215, 218, 224-226 Цивільного Процесуального кодексу України, суд, -   

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, на користь ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за договором позики від 30.03.2010 року в сумі 707 015 (сімсот сім тисяч п’ятнадцять) гривень 97 копійок, з яких: 52 868, 32 євро, що еквівалентно станом на 01.06.2011 року 605 870 (шістсот п’ять тисяч вісімсот сімдесят) гривень 94 копійки, з яких: 23 768,00 євро, що еквівалентно 272 381, 28 гривень –основний борг; 5 704, 32 євро, що еквівалентно 65 371, 51 гривень –проценти за користування; 1 236, 42 євро, що еквівалентно 14 169, 37 гривень –пеня; 2 376, 80 євро, що еквівалентно 27 238, 13 гривень –штраф; 19 782, 78 євро, що еквівалентно 226 710, 65 гривень –100 % річних, а також 101 145 (сто одна тисяча сто сорок п’ять) гривень 03 копійки, з яких: 44 200, 00 гривень - основний борг; 10 608, 00 гривень –проценти за користування; 2 299, 30 гривень –пеня; 4 420, 00 гривень –штраф; 2 828, 80 гривень –інфляційні; 36 788, 93 гривень –100 % річних.

В частині позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  інфляційних в сумі 17 431, 57 гривень та 100 % річних в сумі 45 894, 42 гривень, що разом становить 63 325 (шістдесят три тисячі триста двадцять п’ять) гривень 69 копійок - відмовити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1  судові витрати, а саме: 1700, 00  гривень судового збору та 120, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В стягненні витрат на правову допомогу –відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому  ЦПК України.