КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-2807/11                                                    Головуючий у 1-й інстанції:   

Суддя-доповідач:  Петрик І.Й.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"06" лютого 2012 р.                                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого –судді Петрика І.Й., суддів Аліменка В.О. та Грищенко Т.М, розглянувши в порядку письмового провадження  в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області на постанову Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у районі Київської області про визнання дій незаконними та зобов’язання здійснення перерахунку соціальної допомоги,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про стягнення з управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області (надалі за текстом –«Управління») щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 02 вересня 2010 року до 02 березня 2011 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІV (надалі за текстом –«Закон № 2195-ІV») має статус дитини війни. Частиною першою статті 6 цього Закону дітям війни встановлено підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач не виконує вимог указаного Закону та не виплачує пенсію у підвищеному розмірі.

Постановою Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року позов задоволено. Зобов’язано управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області здійснити перерахунок ОСОБА_2 пенсії за віком, встановленої ст.20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»з 04 вересня 2010 року.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

Перевіривши повноту встановлення місцевим загальним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Згідно копії паспорту, що наявна у матеріалах справи, ОСОБА_2 народилася в 1937 році.

Факт отримання позивачем пенсії сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 1 Закону № 2195-ІV, позивач має правовий статус дитини війни.

Статтею 6 Закону № 2195-ІV встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VІ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема підпунктом 2 пунктом 41 Розділу ІІ, були внесені зміни у названу статтю Закону № 2195-ІV, відповідно до яких, дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення підпункту 2 пункту 41 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо змін, унесених до статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни.

В силу вимог частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону № 2195-ІV в їх первинній редакції.

Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права та не здійснюючи підвищення пенсії у розмірі визначеному Законом № 2195-ІV, порушив указане право позивача.

Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів Управлінню для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені  ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону № 2195-ІV.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують, а посилання скаржника на положення постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»від 28 травня 2008 р. № 530 є помилковим, оскільки згаданою постановою не може бути звужено зміст та обсяг прав позивача, встановлених Законом.

Твердження Управління про відсутність нормативно встановленого порядку визначення мінімальної пенсії за віком для цілей статті 6 Законом № 2195-ІV судом апеляційної інстанції не приймаються як доказ.

Порядок обчислення мінімальної пенсії за віком міститься у частині першій статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Оскільки жодним іншим законом не передбачено механізм визначення цієї державної соціальної гарантії, та з огляду на неможливість обмеження права особи на одержання соціальних пільг, компенсацій і гарантій з мотивів з неповноти законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, застосування частини першої статті 28 названого Закону під час нарахування виплат в порядку статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»слід визнати цілком обґрунтованим.

Однак судом першої інстанції не враховані положення ст. ст. 99, 100 КАС України.

Позивач щомісяця отримував пенсію і підвищення до неї, тобто усвідомлював її розмір і  мав можливість з’ясувати, з яких виплат вона складається. Таким чином, позивач повинен був і міг (мав реальну можливість) знати про порушення свого права з дати опублікування Рішень КСУ № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. та № 10-рп/2008 від 22.05.2008р. Правова необізнаність особи не може бути визнана поважною причиною для пропущення строку звернення до суду, як і підставою для його поновлення, оскільки усі закони, нормативно-правові акти, судові рішення, є доступними для ознайомлення усіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання цієї людини. Право на судовий захист гарантується кожному (стаття 6 КАСУ). Особа, право, свобода чи інтерес якої порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за їх захистом чи поновленням. Проте позивач звернувся до суду лише 03 листопада 2010 року.

Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи.

Наслідком пропущення строку звернення до суду, за приписами статті 100 КАСУ, є  залишення позову без розгляду.

В порушення вимог названих стетей КАС України судом попередньої інстанції не вирішено питання щодо позовних вимог, заявлених поза межами строку звернення до суду.

Крім того, при вирішення справи місцевий загальний суд не вирішив питання щодо періоду, за який підлягає перерахунку пенсія позивача.

Оскільки  ухвалене у справі судове рішення не відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості, то воно підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.

Керуючись статтями 99, 100, 160, 198, 202, 203, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області задовольнити частково.

Постанову Переяслав-Хмельницького районного суду Київської області від 20 квітня 2011 року скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області щодо перерахунку ОСОБА_2 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»протиправною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області здійснити за період з 22 вересня 2010 року по 02 березня 2011 року перерахунок та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з розрахунку 30 % мінімальної пенсії за віком.

Адміністративний позов ОСОБА_2 в частині позовних вимог про стягнення з управління Пенсійного фонду України у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області недоплаченого підвищення до пенсії, як дитині війни, за період з 02 вересня 2010 року по 21 вересня 2010 року залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя                                                                       Петрик І.Й.

Судді:                                                                                              Аліменко В.О.

                                                                                                         Грищенко Т.М.