ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          12 червня 2025 року                     м. Житомир                            справа № 240/10393/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01 листопада 2024 року відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі – Закон України №796-XII) збільшивши її на один відсоток заробітку за кожен рік роботи, понад встановлений цим пунктом стаж без застосування частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (двоскладової формули при її обчислення) та зобов`язання вчинити відповідні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на збільшення розміру пенсії на 1% за кожен рік страхового стажу понад 20 років. Проте, відповідач у проведенні перерахунку пенсії із врахуванням наведеної правової норми відмовив. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки така порушує право на гідну пенсію та соціальний захист.

Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

01 травня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України №796-XII право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року№ 1058-ІV (далі – Закон України № 1058-ІV). Зауважує, що пункт 2 статті 56 Закону України №796-XII у зазначеній редакції діє з 11 жовтня 2017 року відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин діє нова редакція, а позивачу пенсія призначена на умовах частини 1 статті 27 Закон України № 1058-ІV, тому немає підстав для проведення перерахунку пенсії на умовах пункту 2 статті 56 Закону України №796-XII. Наголошує, що відповідь позивачу надана в порядку Закону України «Про звернення громадян».

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивачу з 2005 року призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

05 лютого 2025 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про проведення перерахунку та виплату пенсії відповідно до вимог пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом відповідач повідомив позивача, що статтею 56 Закону України №796-ХІІ визначено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) та встановлено право на пенсію в повному розмірі громадянам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, за умови наявності стажу роботи не менш як: чоловікам – 20 років, жінкам – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України № 1058-ІV. Ураховуючи вище викладене, особи, які після 01 жовтня 2017 року звертаються із заявами про перерахунок пенсії відповідно до пункту 2 статті 56 Закону №796 в редакції чинній до 01 жовтня 2017 року (тобто без застосування двоскладової формули при її обчисленні), не мають права на такий перерахунок пенсії без урахування вимог частини 2 статті 27 Закону №1058-ІV, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства.

Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом задля захисту своїх прав та інтересів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України № 1058-IV.

Згідно з частиною 1 статті 4 названого Закону законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі – закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з абзацу 2 частини 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до Закону України «Про прокуратуру», та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів державного бюджету. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється зазначеними законами.

Відповідно до статті 15 Закону України № 1788-ХІІ, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України №796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України №796-ХІІ (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII), право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки 20 років, жінки 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку.

На час звернення позивача до пенсійного органу з відповідною заявою щодо перерахунку пенсії з урахуванням збільшення її на 1% заробітку за кожен рік роботи за понаднормовий стаж Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII щодо підвищення пенсій до пункту 2 статті 56 Закону № 796-ХІІ було внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України №1058-IV.

Ці норми є такими, що розповсюджуються на правовідносини, які виникли або тривали на час набрання ними чинності.

У справі, яка розглядається, ключовим є питання про поширення пункту 2 статті 56 Закону № 796-XII в редакції змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі – Закон України № 2148-VIII) на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, за правилами якого умовою для збільшення громадянам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи пенсії на один процент заробітку за кожен рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж є призначення їм пенсії на умовах частини 2 статі 27 Закону України № 1058-IV.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, – відповідно до цього Закону.

Отже правове регулювання щодо права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв`язку із цими змінами Закон України № 796-ХІІ пов`язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, установлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною 2 статі 27 Закону України № 1058-IV.

При вирішенні спірних правовідносин слід виходити з конституційних принципів незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Окрім того, у рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, положення частини 1 статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (абзац 2 пункту 5 мотивувальної частини).

До того ж, Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori наступний закон скасовує попередній.

Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, згідно з висновком, що міститься у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин (особа отримала право на застосування стосовно себе цього акта або його положень та фактично розпочала процес реалізації відповідного права). У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, ураховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статі 56 Закону України № 796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною 2 статі 27 Закону України № 1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25 червня 2024 року у справі №300/3435/21 наголосив, що держава гарантувала, зокрема учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону України № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту.

Тож, щодо осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону України № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 названого Закону за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років – для жінок і 20 років – для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, визнана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи) та ця норма права зберігає юридичну силу як для пенсіонера так і для органу, який призначає пенсію. Поширення на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормативний стаж залежно від призначення пенсії на умовах частини 2 статі 27 Закону України № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом України № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.

За таких обставин, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі №809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі №300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону України № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом України № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону України № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини 2 статі 27 Закону України №1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак уважає за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки:

(1) держава гарантувала зокрема учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону України № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки – 20 років, жінки – 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки – 10 років і більше, жінки – 7 років 6 місяців і більше – не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.

У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.

(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону України № 796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону України № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років – для жінок і 20 років – для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини 2 статі 27 Закону України № 1058-IV, запроваджених у зв`язку із внесенням до цієї норми змін Законом України № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, суд дійшов висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону України № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон України № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону України № 796-XII.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, ураховуючи їх зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправної саме бездіяльності ГУ ПФУ у Житомирській області щодо не здійснення перерахунку пенсії позивача зі збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України № 796-XII.

При цьому, захист порушених прав позивача потребує зобов`язання ГУ ПФУ у Житомирській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком на підставі пункту 2 статті 56 Закону України №796-ХІІ, із збільшенням пенсії на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії стаж без застосування частини 2 статті 27 Закону України №1058-IV (двоскладової формули при її обчислення), то суд відмовляє в її задоволенні як передчасної, оскільки відповідний перерахунок ще не проведено і в суду відсутні підстави вважати, що права позивача в цій частині буде порушено при його здійсненні.

Застосування двоскладової формули автоматично усувається при застосування пункту 2 статі 56 Закон України №796-XII у редакції до 11 жовтня 2017 року, оскільки воно є невід`ємною частиною процедури призначення пенсії згідно названої правової норми у редакції після 11 жовтня 2017 року. Відтак зазначення у резолютивній частині рішення відповідного застереження, на переконання суду, є недоцільним. При цьому суд зауважує, що пенсія позивача повинна розраховуватись виключно за нормами частини 2 статі 56 Закон України №796-XII у редакції до 11 жовтня 2017 року, яка не передбачає жодних обмежень, ідентичним тим, що вводяться двоскладовою формулою.

Суд звертає увагу, що позивач просить зобов`язати відповідача провести перерахунок пенсії з 01 листопада 2024 року .

Проте, відповідно до частини 4 статті 45 Закону України № 1058-IV перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною 1 статті 35, частиною 2 статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною 5 статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії – з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Ураховуючи той факт, що за перерахунком пенсії позивач звернулася до пенсійного органу 22 січня 2025 року, суд приходить до висновку, що такий перерахунок слід провести з першого числа наступного місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, оскільки заяву подано після 15 числа, а саме з 01 лютого 2025 року.

Відтак позовні вимоги підлягають до частковому задоволенню.

Щодо посилання відповідача на неподання позивачем заяви про перерахунок пенсії за встановленою формою, суд зазначає, що позивач звертався до відповідача з заявою про здійснення перерахунку пенсії у довільній формі, що, на переконання суду, свідчить про реалізацію останнім свого права на таке звернення. При цьому заява позивача містила чітку вимогу про перерахунок його пенсії відповідно до положень частини 2 статі 56 Закон України №796-XII.

За таких обставин оформлення заяви не на бланку, як визначено Порядком № 22-1, не може бути підставою для порушення прав позивача на отримання доплати до пенсії, визначеної законом.

Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №  748/696/17.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 зі збільшенням пенсії на один відсоток заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 лютого 2025 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в частині доплати за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, збільшивши пенсію на один процент заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, з урахуванням проведених платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

                    Суддя                                                                         Т.О. Окис

12.06.25