ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"22" лютого 2012 р. Справа № 12/005-12
Господарський суд Київської області
у складі:
головуючого: судді Дьоміної С.Ю.
секретар: Кулакова С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом виробничо-переробної сільськогосподарської фірми «ТАЇНА»
до Управління Держкомзему у Баришівському районі Київської області
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області
про зобов’язання вчинити дії, визнання недійсною технічної документації
із землеустрою та зобов’язання відповідача присвоїти кадастровий номер
земельній ділянці
за участю представників сторін:
від позивача: Кошевой М.І. –директор фірми
(паспорт НОМЕР_1, виданий 27.04.2001 року);
від відповідача: ОСОБА_1 –представник (довіреність №539 від 13.05.2010 року);
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: не з’явився,
ВСТАНОВИВ:
13 січня 2012 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява виробничо-переробної сільськогосподарської фірми «ТАЇНА»(далі – позивач) до Управління Держкомзему у Баришівському районі Київської області (далі – відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, про зобов’язання вчинити дії, визнання недійсною технічної документації із землеустрою та надання кадастрового номеру земельній ділянці.
В обґрунтування заявлених вимог, представник позивача пояснив, що у 1993 році позивачу був виданий державний акт на право користування землею Б№027837 (далі –державний акт на право користування землею), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №185, з якого вбачається, що позивачу була надана в безоплатне і безстрокове користування земельна ділянка, загальною площею 36,9 га, згідно з планом землекористування (далі –земельна ділянка).
06 червня 2011 року позивач звернувся до відповідача із заявою про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці.
Відповідач направив на адресу позивача лист №1275 від 04.10.2011 року, в якому повідомив позивача про те, що згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площа, лінійні розміри та конфігурація земельної ділянки не відповідають державному акту на право користування землею.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсною технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зобов’язати Держкомзем привести технічну документацію у відповідність до державного акту та надати позивачу кадастровий номер на земельну ділянку.
Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Київської області від 13.01.2012 року, справу призначено до розгляду 07.02.2012 року.
07 лютого 2012 року представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідача у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (далі – третя особа), у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Розгляд справи, на підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено на 22.02.2012 року.
20 лютого 2012 року представник позивача направив на адресу суду пояснення щодо обставин у справі.
22 лютого 2012 року представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Просив суд визнати недійсною технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зобов’язати відповідача привести технічну документацію у відповідність до державного акту та зобов’язати відповідача присвоїти кадастровий номер земельній ділянці.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити.
Представник третьої особи у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, суд дійшов висновку:
у 1993 році виробничо-переробній сільськогосподарській фірмі «ТАЇНА»(далі –позивач) був виданий державний акт на право користування землею Б№027837 (далі –державний акт на право користування землею), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за №185, з якого вбачається, що позивачу була передана в безоплатне і безстрокове користування земельна ділянка, загальною площею 36,9 га, згідно з планом землекористування (далі –земельна ділянка).
08 серпня 2011 року позивач уклав договір на створення (передачу) технічної продукції №383 (далі –договір №383) з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі –виконавець), згідно з умовами якого виконавець зобов’язувався виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
25 листопада 2011 року сторонами договору №383 був підписаний акт здачі-приймання технічної продукції (послуг) згідно договору №383 від 08.08.2011 року про те, що технічна продукція задовольняє умови договору.
Після цього, позивач звернувся до Управління Держкомзему у Баришівському районі Київської області (далі – відповідач) із заявою від 06.06.2011 року про присвоєння кадастрового номера земельній ділянці на підставі технічної документації із землеустрою.
Відповідач направив на адресу позивача лист №1275 від 04.10.2011 року, в якому повідомив позивача про те, що згідно з технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площа, лінійні розмірі та конфігурація земельної ділянки не відповідають державному акту на право користування землею.
У зв’язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсною технічну документацію із землеустрою, зобов’язати Держкомзем привести технічну документацію у відповідність до державного акту та надати позивачу кадастровий номер на земельну ділянку.
22 лютого 2012 року в судовому засіданні представник позивача просив суд визнати недійсною технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), зобов’язати відповідача привести технічну документацію у відповідність до державного акту та зобов’язати відповідача присвоїти кадастровий номер земельній ділянці.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
застосування штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України закріплено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України).
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (п. г) ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України).
Частиною 1 ст. 25 Закону України «Про землеустрій»встановлено, що документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.
Згідно з ч. 2 ст. 55 Закону України «Про землеустрій», встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Так, суд дійшов висновку про те, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не являється господарським зобов’язанням, правочином, господарською угодою, актом органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, рішенням органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, а відтак не може бути визнана судом недійсною.
Таким чином, вимога позивача про визнання недійсною технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Також, позивач просив суд зобов’язати відповідача привести технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідність до державного акту на право користування землею.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про землеустрій», до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері землеустрою належать:
а) внесення пропозицій про формування державної політики у сфері землеустрою і забезпечення її реалізації;
б) участь у розробленні та реалізації загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель;
в) здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель;
г) здійснення ліцензування відповідно до закону;
ґ) розроблення та затвердження в установленому законодавством порядку нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою;
д) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.
Відповідно до п. 4 Положення про управління (відділ) Держкомзему в місті (обласного та районного значення), управління (відділ) відповідно до покладених на нього завдань:
1) подає у встановленому порядку пропозиції щодо розпорядження землями державної і комунальної власності, установлення меж міста, району в місті, регулювання земельних відносин;
2) надає пропозиції до галузевих і регіональних програм з питань розвитку земельних відносин, раціонального використання земель, їх відтворення та охорони;
3) бере участь у здійсненні відповідно до чинного законодавства України державного регулювання у сфері оцінки земель, організовує та забезпечує виконання відповідних робіт, видає витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, готує пропозиції щодо вдосконалення методики та порядку виконання робіт з грошової оцінки земель;
4) готує та здійснює організаційні, економічні, екологічні та інші заходи, спрямовані на раціональне використання земель, їх захист від шкідливого антропогенного впливу, а також на відтворення і підвищення родючості, продуктивності та корисних властивостей ґрунтів, дотримання режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення інших територій і об'єктів екомережі, бере участь в організації заходів щодо відтворення корисних властивостей земельних ділянок;
5) бере участь у підготовці і здійсненні організаційних, економічних та інших заходів у сфері встановлення меж міста, району в місті;
6) бере участь у підготовці та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, іпотеки земельних ділянок та вдосконалення системи оподаткування земель;
7) організовує видачу і збереження бланків державних актів на право власності на земельну ділянку та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою;
8) бере участь у підготовці пропозиції щодо формування інвестиційної політики у сфері використання та охорони земель, виходячи з пріоритетів структурного реформування економіки;
9) уносить головному управлінню пропозиції щодо розробки нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил з питань землеустрою, використання та охорони земель;
10) уносить пропозиції щодо розробки нормативно-технічних документів з питань розробки землевпорядної документації, ціноутворення в галузі проектування, будівництва та експлуатації протиерозійних об'єктів і споруд та в межах своєї компетенції бере участь у їх затвердженні;
11) організовує та здійснює в установленому порядку надання платних послуг згідно з переліком, що затверджується Кабінетом Міністрів України;
12) організовує в установленому порядку виконання землевпорядних робіт і проведення державної інвентаризації земель;
13) забезпечує в межах своєї компетенції регулювання земельних відносин, створення та ведення державного земельного кадастру та реєстрацію в його складі земельних ділянок і прав на них;
14) виступає в установленому порядку замовником науково-дослідних, проектно-розвідувальних і будівельних протиерозійних робіт, що проводяться у межах заходів з охорони земель, реформування земельних відносин, землеустрою, ведення державного земельного кадастру, проведення моніторингу земель;
15) здійснює відповідно до закону державне регулювання у сфері планування територій та розмежування земель державної і комунальної власності;
16) бере участь у створенні інформаційної бази з питань реформування земельних відносин, землеустрою, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, оціночної діяльності і земельних торгів;
17) використовує в установленому чинним законодавством України порядку бюджетні кошти для виконання програм освоєння нових технологій, провадження іншої науково-технічної діяльності у сфері раціонального використання та охорони земель;
18) уносить Республіканському комітету із земельних ресурсів Автономної Республіки Крим, головному управлінню у області пропозиції щодо вдосконалення порядку ведення обліку та підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі;
19) бере участь у міжнародному співробітництві з питань земельних відносин, виконанні зобов'язань міжнародних документів та угод у межах своєї компетенції;
20) здійснює координацію місцевих органів виконавчої влади з питань землеустрою;
21) сприяє проведенню земельних торгів, забезпечує визначення стартової ціни земельної ділянки, що перебуває у державній та комунальній власності;
22) здійснює в межах своєї компетенції контроль за додержанням установленого чинним законодавством України порядку, визначення розміру та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
23) уносить до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;
24) координує діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомзему та відповідних територіальних органів Центру ДЗК;
25) контролює в межах своєї компетенції додержання фінансово-економічних нормативів виконання землевпорядних робіт, землеоціночних робіт, надання послуг у сфері збирання і використання земельної кадастрової інформації;
26) забезпечує в межах своєї компетенції виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;
27) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію державної політики щодо кадрової роботи та державної служби;
28) здійснює внутрішній контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує функціонування системи обліку;
29) забезпечує в межах своїх повноважень реалізацію державної політики у сфері охорони державної таємниці, здійснює контроль за збереженням інформації, що становить державну таємницю в єдиній системі органів земельних ресурсів, на підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Держкомзему та здійснюють науково-дослідну роботу;
30) організовує розгляд звернень громадян з питань, що належать до його компетенції, забезпечує в межах своєї компетенції виявлення та усунення причин виникнення скарг громадян;
31) здійснює в установленому законодавством порядку методичне забезпечення місцевих органів виконавчої влади з питань регулювання земельних відносин;
32) порушує у встановленому законодавством порядку клопотання про зупинення дії або скасування актів місцевих держадміністрацій та органів місцевого самоврядування з питань, що належать до його компетенції, а також про притягнення осіб, винних у порушенні земельного законодавства, до передбаченої законом відповідальності;
33) здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та інших законів;
34) обстежує земельні ділянки, яким заподіяно шкоду внаслідок їх самовільного зайняття, використання не за цільовим призначенням;
35) здійснює відповідно до закону інші функції для виконання покладених на нього завдань.
Так, приведення технічної документації із землеустрою щодо визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідність до державного акту на право користування землею не належить до компетенції відповідача.
Крім цього, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про землеустрій», розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про зобов’язання відповідача привести технічну документацію із землеустрою щодо визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у відповідність до державного акту є безпідставною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Крім цього, позивач просив суд зобов’язати відповідача присвоїти кадастровий номер земельній ділянці, загальною площею 36,9 га.
Кадастровий номер земельної ділянки –індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення ї державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки.
07 лютого 2012 року представник відповідача у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву, пояснив, що після внесення змін до земельного законодавства та введення в дію Земельного кодексу України 2002 року, землями, розташованими за межами населеного пункту, розпоряджались районні державні адміністрації.
Так, 12 листопада 2004 року, під час розпаювання державних земель, розпорядженням Баришівської районної державної адміністрації Київської області №461 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок власникам сертифікатів на земельну частку (пай)», зокрема, громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, було передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
До відзиву представником відповідача були долучені копії державних актів на право власності на земельну ділянку, видані ОСОБА_3 (ЯА№470898), ОСОБА_4 (ЯА№470900) та ОСОБА_5 (ЯА№470856).
Після звернення позивача до відповідача з вимогою про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, відповідачем були виявлені невідповідності між технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та державним актом на право користування землею.
Представник відповідача вважав позовні вимоги необґрунтованими, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Частиною 1 ст. 148 Господарського кодексу України встановлено, що відповідно до Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ч. 4 цієї статті, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.
Згідно з ч. 5 ст. 148 Господарського кодексу України, правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.
Частиною 2 ст. 4 Земельного кодексу України встановлено, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Баришівської райдержадміністрації №461 від 12.11.2004 року, громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були передані у приватну власність наступні земельні ділянки: ОСОБА_4 –земельну ділянку, площею 2, 350 га (державний акт на право власності на земельну ділянку ЯА№470900, кадастровий номер 3220255100 01 1410871), ОСОБА_4 –земельну ділянку, площею 2, 350 га (державний акт на право власності на земельну ділянку ЯА№470898, кадастровий номер 3220255100 01 14108670) та ОСОБА_5 –земельну ділянку, площею 2, 350 га (державний акт на право власності на земельну ділянку ЯА№470856, кадастровий номер 3220255100 01 1410866).
Згідно з ч. 2 ст. 1 Земельного кодексу України, право власності на землю гарантується.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Представник позивача розпорядження Баришівської райдержадміністрації №461 не оскаржував, рішення суду, на підставі якого громадян було б позбавлено права власності на земельні ділянки, суду не надав.
Крім цього, присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, загальною площею 36,9 га, призведе до порушення прав та законних інтересів вищевказаних громадян.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, загальною площею 36,9 га, є передчасною, необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в задоволенні позову господарські витрати покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 207, ч. 2 ст. 20, ч. ч. 1, 4, 5 ст. 148, Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 1, ч. 2 ст. 4, ст. 152, ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 25, ч. 2 ст. 55, ст. 14, ч. 2 ст. 26 Закону України «Про землеустрій», ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У позові виробничо-переробної сільськогосподарської фірми «ТАЇНА»до Управління Держкомзему у Баришівському районі Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Баришівської селищної ради Баришівського району Київської області, про зобов’язання вчинити дії, визнання недійсною технічної документації із землеустрою та надання кадастрового номеру земельній ділянці відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя С. Дьоміна
Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України і підписано 27.02.2012 року