Справа № 22-Ц-973 2007р. Головуючий у 1-й інстанції Демченко О.С.
Категорія 32 Суддя-доповідач Смирнова Т.В.
РІШЕННЯ
іменем України
04 вересня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого - Смирнової Т.В.
суддів - Ільченко О.Ю., Семеній Л.І.
з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.
та осіб, які беруть участь у справі - апелянта ОСОБА_1 та його
представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Глухівського міськрайонного суду від 23 квітня 2007 року
у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_1
про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням і виселення його з житлового приміщення
та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про визнання права власності на 1/2 частину жилого приміщення, як частки у спільному майні подружжя, -
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2007 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до колишнього чоловіка ОСОБА_1, в якому просила визнати його таким, що втратив право користування квартирою. Свої вимоги обґрунтувала тим, що квартира належить їй на праві власності, а відповідач після розірвання шлюбу добровільно не звільняє цю квартиру, в зв'язку з чим вона вимушена проживати разом з дитиною у батьків.
В лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати за ним право власності на Vi частину спірної квартири. Свої вимоги обґрунтував тим, що дана квартира була придбана ОСОБА_2 у власність на підставі договору довічного утримання з ОСОБА_3 Оскільки квартира придбана під час шлюбу, то ОСОБА_1 вважає, що ця квартира є спільним майном подружжя. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що він приймав безпосередню участь у догляді ОСОБА_3, а також приймав участь у благоустрої та
ремонті квартири, сплачує комунальні платежі, а тому вважає, що має право власності на Уг частину спірної квартири.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду від 23 квітня 2007 року позов ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у вигляді квартири АДРЕСА_1 та виселено його з зазначеного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у сумі 17 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд виходив з того, що на укладення договору довічного утримання ОСОБА_1 письмової згоди не надавав, як цього вимагала ч. 2 ст. 23 Кодексу про шлюб та сім'ю, який діяв на той час, а крім того, не надав доказів щодо своєї дійової участі у фактичному утриманні ОСОБА_3 та у проведенні благоустрою спірної квартири.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд виходив з того, що вона як власник квартири, має право на вільне володіння і користування власністю, а ОСОБА_1 вже не є ч.1еном її сім'ї. Оскільки ОСОБА_2 як власник не бажає укладати з бувшим чоловіком договір користування квартирою, то він зобов'язаний звільнити квартиру, так як його проживання в спірній квартирі без згоди власника порушує права власника. Крім того, суд зазначив, що житлові права ОСОБА_1 не порушуються, оскільки він має можливість проживати у квартирі зі своїми батьками, в яку він раніше вселявся з батьками за ордером, на правах ч.1ена сім'ї.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення необгрунтоване, судом неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Апелянт зазначає, що рішення про укладення договору довічного утримання приймалося ними спільно як подружжям, а договір укладався від імені ОСОБА_2 з етичної точки зору, оскільки внучкою ОСОБА_3 була ОСОБА_2, а не апелянт. На той час вони мали єдиний сімейний бюджет, позивачка не працювала, допомоги з боку своїх батьків не отримувала, і їх сім'я існувала і допомога ОСОБА_3 надавалась за рахунок заробітної плати ОСОБА_1 Оскільки апелянт довіряв позивачці як дружині, то він не приділяв уваги тому факту, що власником квартири зазначена тільки вона.
Апелянт вважає, що оскільки спірна квартира не була подарована позивачці чи набута нею в порядку спадкування, то ця квартира є спільною власністю подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 10 грудня 1997 року перебували в зареєстрованому шлюбі, мають доньку Яну, 24 травня 1997 року народження.
Подружжя проживало разом з батьками ОСОБА_1
17 квітня 1999 року між ОСОБА_2 і її бабусею ОСОБА_3 був укладений договір довічного утримання, відповідно до якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 належну їй на праві особистої власності квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зобов'язувалась доглядати ОСОБА_3 до її смерті: забезпечувати їїїжею, одягом, необхідною допомогою.
24 травня 2000 року ОСОБА_3 померла, 18 травня 2001 року ОСОБА_2 оформила у БТІ технічну документацію на спірну квартиру на себе.
Через 1,5-2 роки після смерті бабусі подружжя ІНФОРМАЦІЯ_1 перейшло до спірної квартири, де проживали разом до 07 березня 2005 року, після чого ОСОБА_2 з донькою перейшли жити в квартиру до її батьків, а ОСОБА_1 залишився проживати у спірній квартирі.
30 червня 2005 року шлюб між сторонами було розірвано.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що при вирішенні справи судом першої інстанції допущені порушення норм матеріального права, що згідно п. 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення та постановления нового рішення виходячи з слідуючого.
Між сторонами виник спір про право власності на квартиру,яка перейшла у власність до ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання, укладеного 17 квітня 1999 року, а після смерті колишньої власниці квартири, ОСОБА_2 18 травня 2001 року оформила на своє ім'я технічний паспорт на квартиру.
На час набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру, вона знаходилась в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 та проживала з ним однією сім'єю.
Згідно зі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, Кожен з
подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Стаття 24 КпШС України встановлює, що роздільним майном подружжя, яке набуто в період шлюбу, є лише майно, одержане одним з подружжя в дар або в порядку спадкування.
Іншого правового регулювання для майна, нажитого під час шлюбу, законом не було встановлено.
Без врахування цих вимог матеріального закону суд першої інстанції неправильно вирішив спір.
Зокрема, суд помилково застосував ст. 23 КпШС України до спірних правовідносин, оскільки нею встановлені правила укладання угод щодо спільного майна і ці правила не можуть застосовуватися щодо угод про набуття певних прав, в тому числі на майно.
Неправильно застосувавши матеріальний закон, суд безпідставно відмовив в зустрічному позові ОСОБА_4 у визнанні права власності на 1А частину квартири.
Помилка судового рішення полягає і в тому, що суд неправильно застосував матеріальний закон при вирішенні спору за позовом ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_1 втратившим право користування житловим приміщенням та виселення.
Так, по справі встановлено, що сторони разом вселилися в спірну квартир, а з березня 2005 року ОСОБА_2 вибула з квартири до своїх батьків.
ОСОБА_1 і на даний час проживає в квартирі.
Навіть при тій умові, якщо б квартира належала на праві власності одній ОСОБА_2, ст. 405 ЦК України захищає права ч.1ена сім'ї власника.
Ч.1ен сім'ї власника втрачає право користування житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, але ОСОБА_1 з квартири не вибував.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати, відмовити в позові ОСОБА_2 та задовольнити позов ОСОБА_1
На підставі викладеного, керуючись ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів:
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Глухівського міськрайонного суду від 23 квітня 2007 року в даній справі скасувати.
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову
про визнання втратившим право користування жилим приміщенням та
виселення із житлового приміщення ОСОБА_1
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_2 залишити право власності на 1/2 частку зазначеної квартири.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.