ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 лютого 2012 р. Справа № 2а/0470/472/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді –Кучми К.С.
при секретарі –Василенко Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкової консультації, -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2012 року позивач звернувся до адміністративного суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» є платником податків та зборів та в якості платника окремих податків та зборів зареєстроване в Нікопольській ОДПІ. В процесі господарської діяльності ПАТ «НЗФ» утворюються відходи - шлаки феросплавного виробництва, які тимчасово зберігаються, а подальшому переробляються або передаються спеціалізованим підприємствам та організаціям для утилізації (використання як вторинних матеріалів при будівництві доріг).
19 жовтня 2011 року ПАТ «НЗФ» звернулося до Нікопольської ОДПІ із листом, в якому просило надати податкову консультацію з питання сплати екологічного податку в зв’язку із набранням чинності Податкового кодексу України. 17 листопада 2011 року ПАТ «НЗФ» отримало відповідь, податкову консультацію №40420/10/15-336 від 09.11.2011 року) за підписом начальника Нікопольської ОДПІ Каландія Т.Ш. Ознайомившись із змістом наданої податкової консультації позивач вважає, що вона суперечить податковому законодавству, а тому підлягає скасуванню у відповідності із п.53.3. ст.53 Податкового кодексу України.
Позивачем було отримано відповідь від Міністерства екології та природних ресурсів №9370-6601/47 від 17.08.2011 року, в якій вказується на неправильне розуміння та застосування на практиці термінів «розміщення відходів» та «зберігання відходів», які наведені у ст.1 Закону України «Про відходи». Згідно з висновком, який наводиться у листі Міністерства екології та природних ресурсів № 9370-6601/47 від 17.08.2011 року, тимчасове зберігання відходів до їх передачі іншим організаціям або у інші місця на утилізацію чи видалення не є розміщенням відходів у сенсі статті 1 Закону України «Про відходи». Таким чином, в разі тимчасового зберігання відходів до їх передачі спеціалізованим організаціям для утилізації чи видалення на протязі звітного періоду, таке тимчасове зберігання відходів не є об’єктом сплати екологічного податку. За таких обставин можна зробити висновок, що норми різних законів, Податкового кодексу України та Закону України «Про відходи» допускають різне визначення та застосування поняття «розміщення відходів», що призводить до порушення прав позивача як платника екологічного податку, а тому він вимушений був звернутися до суду з даним позовом про скасування податкової консультації Нікопольської ОДПІ, оформлену листом №40420/10/15-336 від 09.11.2011 року.
Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з викладених у позові підстав, просили суд його задовольнити.
Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог. Заперечення обґрунтованими тим, що спірна податкова консультація ґрунтується на нормах діючого законодавства та надана у межах повноважень податкового органу, як органу виконавчої влади. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.
У судовому засіданні представник відповідача просила суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з викладених у запереченнях підстав, а також зазначила, що позивач не вірно обраний матеріально-правовий спосіб захисту порушеного права, оскільки він має право заявляти вимоги про визнання недійсною податкової консультації, а не про скасування податкової консультації Нікопольської ОДПІ, оформлену листом №40420/10/15-336 від 09.11.2011 року.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких підстав.
Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» є платником податків та зборів згідно чинного законодавства України. ПАТ «НЗФ» як великий платник податків зареєстроване у Спеціалізованій ДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Дніпропетровську, при цьому в якості платника окремих податків та зборів зареєстроване в Нікопольській ОДПІ.
Судом також встановлено, що 19 жовтня 2011 року позивач звернувся до відповідача з листом щодо надання податкової консультації з питання сплати екологічного податку у зв’язку із набранням чинності Податковим кодексом України. 09.11.2011 р. Нікопольською ОДПІ на адресу ПАТ «НЗФ» було надано податкову консультацію за №40420/10/15-336 щодо роз’яснення окремих положень податкового законодавства з питання сплати екологічного податку. Зокрема, у податковій консультації Нікопольської ОДПІ було зазначено наступне.
Відповідно до п.240.1. ст.240 Податкового кодексу України платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку діяльність), бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи, організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюється, зокрема, розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини (п.п.240.1.3. п.240.1. ст.240 Податкового кодексу України).
При цьому, в умовах п.240.5. ст.240 Податкового кодексу України не є платниками екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах суб’єкти господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю відходів як вторинної сировини, провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів, що розміщуються на власних територіях (об’єктах), та надають послуги у цій сфері.
Відповідно до п.п.242.1.3. п.242.1. ст.242 Податкового кодексу України об’єктом та базою оподаткування податку є, зокрема, обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.
Розміщення відходів - це зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами (п.п.14.1.223. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України).
У зв’язку з цим, обов’язком платника є обчислення, нарахування та сплата до бюджету екологічного податку, а також складання податкової звітності у разі наявності фактичних обсягів розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації і видалення) протягом звітного кварталу, крім розміщення обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збиранням і заготівлі таких відходів в умовах визначених п.п.242.1.3. п.242.1. ст.242 Податкового кодексу України.
Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року, платник податків є суб’єктом, а базою щооквартального оподаткування є відходи (в тому числі небезпечні відходи, побутові відходи, інші відходи, які утворилися у процесі діяльності та підлягають утилізації чи видаленню), що тимчасово розміщуються (зберігаються), в т.ч. на кінець звітного періоду (кварталу) на власній території підприємства (до їх передачі на утилізації або розміщення іншому суб’єкту господарювання (комунальному або спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення ходів, в т.ч. у разі наявності укладених договорів на видалення та утилізацію відходів з об’єктом господарювання (комунальним або спеціалізованим підприємством тощо).
Виходячи із зазначених вище положень п.п.242.1.3. п.242.1. ст.242 Податкового кодексу України, підприємства, і тимчасово розміщують відходи, повинні сплачувати екологічний податок за фактичні обсяги зміщених протягом звітного кварталу відходів.
У розумінні положень Податкового кодексу України податковою консультацією є допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган (підпункт 14.1.172. пункту 14.1. ст.14 Кодексу). Надання податкових консультацій знаходиться у межах повноважень органів Державної податкової служби відповідно до ст.2 Закону України «Про державну податкову службу». Таким чином, у розумінні Податкового кодексу України податкова консультація є правовим актом індивідуальної дії, який містить правову позицію органу Державної податкової служби із застосування конкретних норм податкового законодавства, в межах повноважень.
В судовому засіданні встановлено, що зазначена правова позиція була викладена в Листі ДПА України (вих. № 23116/7/15-2117 від 26.08.2011 р.), який був надісланий до Нікопольської ОДПІ листом ДПА у Дніпропетровській області (вих. № 264747/7/15-413 від 07.09.2011 р. «Про адміністрування екологічного податку») для використання в роботі та доведення до відома платників податків. За таких обставин, Нікопольська ОДПІ при наданні податкової консультації ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (вих. № 40420/10/15-336) керувалася правовою позицією ДПА України із зазначеного питання.
Суд критично відноситься до посилання позивача про те, що норми різних законів, зокрема, Податкового кодексу України та Закону України «Про відходи», допускають різне визначення та застосування поняття «розміщення відходів», що призводить до порушення його прав як платника екологічного податку. При цьому ПАТ «НЗФ» зазначає, що «аналогічна точка зору також викладена в Узагальнюючій податковій консультації щодо сплати екологічного податку, яка затверджена Наказом ДПС України № 258 від 16.12.2011 р.», посилаючись на висновок, викладений у вказаному документі.
Дійсно, наказом Державної податкової служби України № 258 від 16.12.2011 р. затверджено Узагальнюючу податкову консультацію щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів. У наказі наведено поняття «побутові відходи» - відходи, що утворюються у процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов’язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення. Як зазначає позивач у позові в процесі його господарської діяльності утворюються відходи - шлаки феросплавного виробництва, які тимчасово зберігаються, а в подальшому переробляються або передаються спеціалізованим підприємствам та організаціям для утилізації. Шлаки феросплавного виробництва, які утворюються в процесі господарської діяльності ПАТ «Нікопольський завод феросплавів», не підпадають під поняття «побутові відходи», а тому посилання позивача на висновки, викладені в Узагальнюючій податковій консультації щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів, затвердженої Наказом ДПС України №258 від 16.12.2011 р., суд вважає безпідставними.
Крім того, суд враховує той факт, що при наданні податкової консультації ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» (вих. №40420/10/15-336) Нікопольська ОДПІ керувалася правовою позицією ДПА України із зазначеного питання, викладеною в листі вих.№23116/7/15-2117 від 26.08.2011 р. Станом на дату надання на адресу позивача податкової консультації відомості щодо відкликання ДПА України листа №23116/7/15-2117 від 26.08.2011 р. «Про адміністрування екологічного податку» були відсутні.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Підстав звільнення від доказування сторонами не заявлено, судом не встановлено. Надані позивачем докази та обґрунтування позову не доведені в судовому засіданні. Відповідачем доведено правомірність своїх дій, що стосуються предмету позову. Факти, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини підтверджуються наявними та дослідженими в судовому засіданні доказами. Вказане є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої ухвалена постанова.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 69, 71, 122, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкової консультації – відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Повний текст постанови складено 13 лютого 2012 року
Суддя
К.С. Кучма