РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №:
22-ц/0191/38/2012Головуючий суду першої інстанції:Цурцев В.М.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
РІШЕННЯ
"11" січня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого судді Притуленко О.В.,
СуддівЛоманової Л.О., Кустової І.В.,
При секретаріКовтун Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до обслуговуючого кооперативу «Човновий причал №249», Кримського Республіканського підприємства «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Керчі, поданою в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в АР Крим на рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2009 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 звернулися до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Човновий причал №249», КРП «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання права власності на нерухоме майно.
У позові зазначили, що вони є членами ОК «Човновий причал №249»; під час перебування в якому за власні кошти на земельних ділянках, виділених кооперативом, ними були побудовані об’єкти нерухомості, а саме: ОСОБА_6 – елінг №3 літ. «3», ОСОБА_17 – елінг №7 літ. «7», ОСОБА_8 – елінг №8 літ. «8», ОСОБА_9 – елінг №10, ОСОБА_10 – елінг №11, ОСОБА_11 – елінг №15 літ. «15», ОСОБА_12 – елінг №16, ОСОБА_13 – елінг №20 літ. «20», ОСОБА_14 – елінг №21, ОСОБА_15 – елінг №29, ОСОБА_16 – елінг №30 літ. «30», розташовані по АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що самочинно побудовані об’єкти нерухомості не порушують нічиїх прав, відповідають санітарним та будівельним нормам, а також виходячи з того, що позивачі володіють спірними об’єктами постійно протягом більш ніж десяти років, на підставі статей 376 та 344 Цивільного кодексу України просили визнати за ними право власності на вказані об’єкти нерухомості та зобов’язати КРП «Керченське МБТІ» провести державну реєстрацію права власності.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2009 року позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 задоволений. Суд визнав:
за ОСОБА_6 право власності на об’єкт нерухомості – елінг №3 літ. «3», вартістю 30122 грн., що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 59,1 кв.м., що складається з: гараж №1 загальною площею 19,9 кв.м.. кладова №2 загальною площею 8,0 кв.м., кімната№3 загальною площею 13,1 кв.м., кімната №4 загальною площею 10,9 кв.м., санвузол №5 загальною площею 2,7 кв.м., коридор №6 загальною площею 4,5 кв.м.;
за ОСОБА_7 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №7 літ. «7», вартістю 45120,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 84,4 кв.м., що складається з: гараж №1 загальною площею 19,4 кв.м., коридор №2 загальною площею 13.5 кв.м., коридор №3 загальною площею 4,0 кв.м., кладова №4 загальною площею 3,1 кв.м., кімната відпочинку №5 загальною площею 23,4 кв.м., кухня №6 загальною площею 18,2 кв.м., коридор №7 загальною площею 1,2 кв.м., туалет №8 загальною площею 1,4 кв.м. з терасою площею 21,8 кв.м.;
за ОСОБА_8 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №8 літ. «8», вартістю 67521,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 134,7 кв.м., що складається з: гараж №1 загальною площею 43,3 кв.м., коридор №2 загальною площею 9.5 кв.м., кімната відпочинку №3 загальною площею 10,2 кв.м., коридор №4 загальною площею 3,1 кв.м., коридор №5 загальною площею 2,0 кв.м., сауна №6 загальною площею 4,0 кв.м., кімната відпочинку №7 загальною площею 30,0 кв.м., коридор №8 загальною площею 13,0 кв.м., кімната відпочинку №9 загальною площею 10,2 кв.м., кімната відпочинку №10 загальною площею 9,4 кв.м., з терасою площею 22,6 кв.м.;
за ОСОБА_9 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №10, вартістю 22829,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, що складається з човнового гаражу (літ. «10а») загальною площею 41,3 кв.м., якій включає гараж №1 загальною площею 22,3 кв.м. та підсобне приміщення №2 загальною площею 19.0 кв.м., будинку для відпочинку (літ. «106») загальною площею 11,1 кв.м. та сарай (літ. «10в») загальною площею 9,7 кв.м.;
за ОСОБА_10 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №11, вартістю 23882,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, що складається з будинку для відпочинку №11 загальною площею 26,0 кв.м.
за ОСОБА_11 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №15 літ. «15», вартістю 21741,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 39,3 кв.м., що складається з: гараж №1 загальною площею 29,5 кв.м., підсобне приміщення №2 загальною площею 7,7 кв.м., душова №3 загальною площею1,1 кв.м., туалет №4 загальною площею 1,0 кв.м.;
за ОСОБА_12 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №16, вартістю 10431,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, що складається з човнового гаражу ( літ. «16а») загальною площею 30,6 кв.м., який включає: гараж №1 загальною площею 21,0 кв.м., підсобне приміщення №2 загальною площею 9,6 кв.м. та сарай (літ. «166») загальною площею 9,1 кв.м.;
за ОСОБА_13 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №20 літ. «20», вартістю 43699,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 84,0 кв.м., що складається з: гараж №1 загальною площею 28,5 кв.м., коридор №2 загальною площею 4,8 кв.м., коридор №3 загальною площею 1,5 кв.м., кладова №4 загальною площею 2,7 кв.м., кладова №5 загальною площею 5,2 кв.м., кладова №6 загальною площею 4,4 кв.м., кімната №7 загальною площею 16,6 кв.м., кімната №8 загальною площею 20,3 кв.м. з терасою площею 13.6 кв.м.;
за ОСОБА_14 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №21, вартістю 81297,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, що складається з: човнового гаражу (літ. «21а») загальною площею 100,9 кв.м., який включає гараж №1 загальною площею 41,4 кв.м., гараж №2 загальною площею 21,6 кв.м., кімнату відпочинку №3 загальною площею 15,5 кв.м. , кімнату відпочинку №4 загальною площею 22,4 кв.м., з терасою площею 25,7 кв.м.; та будинку відпочинку (літ. «216») загальною площею 37,8 кв.м., який включає кімнату відпочинку №1 загальною площею 16,2 кв.м., кімнату відпочинку №2 загальною площею 21,6 кв.м.;
за ОСОБА_15 право власності на об’єкт нерухомості - елінг №29, вартістю 59344,00 грн., шо розташований по АДРЕСА_1, що складається з елінгу ( літ. «29а») загальною площею 39,8 кв.м. та будинку відпочинку (літ. «296») загальною площею 45,2 кв.м., який включає кімнату відпочинку №1 загальною площею 22,7 кв.м. та кімнату відпочинку №2 загальною площею 22,5 кв.м.;
за ОСОБА_16 право власності на об’єкт нерухомості – елінг №30 (літ. 30), вартістю 87269,00 грн., що розташований по АДРЕСА_1, загальною площею 133,5 кв.м., що складається з: гараж №1 загальною площею 23,5 кв.м., коридор №2 загальною площею 24,5 кв.м., санвузол №3 загальною площею 4,1 кв.м., кімната №4 загальною площею 20,0 кв.м., сауна №5 загальною площею 6,0 кв.м., котельна №6 загальною площею 3,0 кв.м., коридор №7 загальною площею 3,7 кв.м., кімната №8 загальною площею 29,1 кв.м., кімната відпочинку №9 загальною площею 19,6 кв.м., з терасою площею 13,7 кв.м.
Зобов’язано Кримське Республіканське підприємство «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» провести державну реєстрацію права власності за позивачами на зазначені об’єкти нерухомості – елінги по АДРЕСА_1.
У листопаді 2011 року заступник прокурора м. Керчі, в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю в АР Крим, на підставі ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 3, 45, 37 ЦПК України подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
На думку апелянта, вирішуючи спір, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що нерухоме майно – елінги, на які члени кооперативу просять визнати право власності, є самочинно збудованими на території, яка відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України відносяться до прибережної захисної смуги Чорного моря.
Не звернув суд увагу і на те, що земельна ділянка, на якій розташоване самочинне будівництво, не була надана позивачам у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.
Оскарженим рішенням порушений порядок, встановлений державою для набуття права власності та реєстрації речових прав на нерухомість.
Згідно частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія судів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення не відповідає вимогам вказаної норми закону.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі в період з 1978 року по 1998 рік збудували нові об’єкти нерухомості, які відповідають санітарним, протипожежним та будівельним нормам та правилам, не порушують прав чи законних інтересів інших осіб, перебувають у постійному ита відкритому володінні позивачів більш десяти років, а тому наявні підстави для визнання права власності на об’єкти нерухомості на підставі ч.2 ст. 331 та ч. 5 ст. 376, ст.344 Цивільного кодексу України.
Між тим, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального права.
Норми статті 331 Цивільного кодексу України не регулюють правовий режим самочинного будівництва. Визнання права власності на самочинне будівництво врегульоване положеннями статті 376 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Цією ж статтею передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2).
Відповідно до статті 301 Закону України «Про планування і забудову території», статті 18 Закону України «Про основи містобудування» будівництво об’єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад, які можуть делегувати це право відповідним виконавчим органам; закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243, чинного на час розгляду справи судом, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об’єктів нового будівництва.
Згідно з підпунктом 6 пункту «б» частини 1 статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів.
Таким чином загальною процедурою вирішення спорів щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування та інспекції ДАБК.
З вищенаведеного випливає, що позивачі до початку будівництва мали отримати дозвіл інспекції ДАБК, а після здійснення будівництва мали звернутися із заявою про приймання до експлуатації зазначеної будівлі, надавши докази про те, що самочинна будівля відповідає вимогам будівельних, протипожежних та санітарних норм, а у випадку відмови у прийнятті самочинної будівлі до експлуатації звертатись за вирішенням спору в суді.
Також не може бути визнано право власності за позивачами на підставі ст. 344 ЦК України, оскільки набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб’єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. (ч. 2 зазначеної статті).
Якщо будівля чи споруда не є об’єктом нерухомості, прийнятим в експлуатацію, право на яке зареєстровано в установленому порядку, то набути право власності за давністю володіння на таке майно неможливо.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції на положення вказаних норм закону уваги не звернув та ухвалив рішення про задоволення позову, не встановивши взагалі чи існує спір між сторонами і у чому він полягає. Не звернув суд увагу також на відсутність в матеріалах справи відомостей про належність земельної ділянки, на якій зведене самочинне будівництво; не встановив час зведення вказаних об’єктів нерухомості.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що визнанням за позивачами права власності на спірні об’єкти нерухомості є порушенням порядку, встановленого державою для набуття та реєстрації прав на нерухомість, слід визнати обґрунтованими.
Колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову з вищенаведених підстав.
Керуючись ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, 314 та 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Керчі задовольнити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 18 вересня 2009 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до обслуговуючого кооперативу «Човновий причал №249», Кримського Республіканського підприємства «Керченське міське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване по АДРЕСА_1, - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Притуленко О.В. Ломанова Л.О. Кустова І.В.