ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
28 вересня 2011 р. 17:18 Справа №2а-6581/11/0170/15
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульовій О.О., за участю:
представників позивача - Кардончик В.Г.
представника відповідача – не з’явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивілбуд»
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивілбуд» (далі – позивач) до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 25.05.2011 року №0005132301, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 14421,71 грн., у тому числі 11537,37 грн. основного зобов’язання та 2884,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Будівельна компанія «Цивілбуд» з питань взаємовідносин з ПП «Пан-буд» за грудень 2010 року. За результатами перевірки був складений акт № 5805/23-4/33580899 від 11.05.2011 року, яким встановлено порушення низки положень Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 11537,37 грн. На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0005132301про визначення суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі на 14421,71 грн. Позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеному між позивачем та постачальником позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманого товару в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку, тому спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 30.06.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надав пояснення по суті спору.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про місце, день та час слухання справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заперечень на позов не надавав.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивілбуд» є юридичною особою (ЄДРПОУ 3358099), зареєстрованою Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 23.05.2005 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №434399, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість.
Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Будівельна компанія «Цивілбуд» з питань взаємовідносин з ПП «Пан-буд» за грудень 2010 року.
За результатами перевірки був складений акт № 5805/23-4/33580899 від 11.05.2011 року, за висновками якого встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.5.1.п. 7.5, п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, в результаті чого встановлено заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2010 р. у сумі 11537,37 грн. та донараховано податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 11537,37 грн.
На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 року №0005132301про визначення суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі на 14421,71 грн.
Перевіряючи обґрунтованість нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій ТОВ «Будівельна компанія «Цивілбуд», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Платники податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій на час виникнення спірних правовідносин були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР.
Подальше посилання на Закон України «Про податок на додану вартість», який втратив чинність з 01.01.2011 року у зв’язку з набранням чинності Податкового кодексу України, є цілком правомірним, оскільки норми зазначеного закону діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податкове зобов’язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.
За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.
У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм Закону, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, зазначена в податковій накладній, яка входить в ціну придбаних товарів (робі, послуг).
З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся ТОВ «БК «Цивілбуд» мав господарські відносини з ПП «Пан Буд» на підставі договору №99 купівлі-продажу від 14.12.2010 року, який був укладений між філію ТОВ «БК Цивілбуд» та контрагентом – ПП «Пан Буд». Відповідно до умов договору продавець був зобов’язаний передати у власність покупцю будівельні матеріали в номенклатурі, кількості та за ціною, зазначеною в накладних, які є невід’ємною частиною договору. Загальна сума договору складає 69224,22 грн.
На підставі договору продавцем був виписаний рахунок-фактура СФ 730 від 22.12.2010 року на загальну суму 69224,22 грн., в тому числі ПДВ 11537,37 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснена оплата вартості товару в тому числі ПДВ, про що свідчіть платіжне доручення №193 від 24.12.2010 року.
Судом встановлено, що представником позивачем від ПП «Пан Буд» згідно видаткової накладної №РН 863 від 2.12.2010 року від 01.12.2010 року на підставі довіреності був отриманий товар – будівельні матеріали на загальну суму 69224,22 грн., в тому числі ПДВ 11537,37 грн.
У відповідності до вимог податкового законодавства позивачем від продавця отримана податкова накладна №863 від 24.12.2010 року на суму 69224,22 грн., в тому числі ПДВ 11537,37 грн.
Зазначені суми податку на додану вартість, згідно отриманої податкової накладної, були включені ТОВ «БК «Цивілбуд» до складу податкового кредиту у Деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2010 року.
Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
Судом встановлено, що ПП «Пан Буд» у період, коли ним була виписана податкова накладна, було зареєстровано платником податку на додану вартість.
Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що на момент складання податкової накладної ПП «Пан Буд» було юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.
Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.
Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.
Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримана податкова накладна, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.
Крім того, за змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Таких обставин судом не встановлено.
Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.
Посилання відповідача у акті перевірки на відсутність поставок товарів та укладання договорів між контрагентом позивача та постачальниками по ланцюгу - ПП «Фрегат ХХІ», ПП «Родіна ХХІ», на відсутність у ПП «Пан Буд» необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів (персоналу), основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, а також на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагента, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що, на думку відповідача, свідчить про нікчемність договору купівлі-продажу, суд вважає необґрунтованим виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами «Закону України «Про податок на додану вартість, «Про оподаткування прибутку підприємств», Господарського кодексу України.
З аналізу пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.
Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.
У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
В даному випадку між ПП «Пан Буд» та філією позивача був укладений договір купівлі-продажу товару (будівельні матеріали), відповідно до умов якого останній отримував будівельні матеріали. Доказом виконання умов договору та товарності господарської операції є видаткова та податкова накладна, а також та обставина, що в подальшому придбаний товар був використаний позивачем в господарської діяльності, що підтверджується актами приймання виконаних робіт №КБ-2в, відповідно до яких придбані будівельні матеріали були використані для будівництва об’єктів, матеріальним звітом, відповідно до якого придбані будівельні матеріали були списані, копією журналу – ордеру №6 за грудень 2010 року, який свідчить про зміні в структурі активів та зобов'язань платника податку. Таким чином, матеріалами справи підтверджено фактичне отримання товару за договорами, тобто наявність матеріального результату господарської операції.
Зазначене свідчить про те, що укладення договору було спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні цього договору, зокрема, позивач діяв в межах діючого законодавства України.
Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.
Суд також зазначає, що положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Таким чином, умовою визнання правочину нікчемним, у даному випадку, є встановлення факту здійснення діяльності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Але у даному випадку було встановлено наявність матеріального результату укладеного договору – отримання товару для подальшого використання в господарської діяльності позивача, що, на думку суду, виключає нікчемність правочину.
Виходячи з встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту здійснення діяльності позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, а відтак не має підстав вважати договір купівлі-продажу, які укладені між ПП «Пан Буд» та позивачем, нікчемним.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На вимогу суду, викладену в ухвалах про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду та про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу було запропоновано надати суду письмові заперечення проти позову та докази, які в нього є.
Відповідачем не надано належних, допустимих доказів, що позивач та контрагент позивача діяли узгоджено протиправно, товар був отриманий позивачем від інших постачальників, суми податкового кредиту за господарськими операціями, були фіктивними, що діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, не надані докази протиправного характеру договору. Таким чином, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.
Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).
Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010р. згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та, як слідство, штрафних санкцій, нарахованих у зв’язку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформований відповідно до податкової накладної у періоді її фактичного отримання позивачем.
Частино 3 статті 2 КАС України встановлені основні принципи адміністративної юстиції, дотримання яких суб’єктом владних повноважень є складовою частиною демократичного суспільства у державі.
Вивчивши надані позивачем документи, вислухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято рішення з порушення основних принципів адміністративної процедури, передбачених ст. 2 КАС України.
На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 25.05.2011 року №0005132301, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 14421,71 грн., у тому числі 11537,37 грн. основного зобов’язання та 2884,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Під час судового засідання, яке відбулось 28.09.2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 03.10.2011 року.
Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 25.05.2011 року №0005132301, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивілбуд» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на 14421,71 грн., у тому числі 11537,37 грн. основного зобов’язання та 2884,34 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивілбуд» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 гривень.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Тоскіна Г.Л.