ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43,  м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна,  95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 вересня 2011 р. 16:56 Справа №2а-5459/11/0170/15

   Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Рульовій О.О., за участю:

представників  позивача  - Ібрагімова Р.Н..

представника відповідача – не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЄФ»     

до  Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим      

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення            Суть спору: до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернулось з адміністративним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЄФ» (далі – позивач) до Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим (далі – відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0000541502 від 20.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЄФ» на 4721,25 грн., у тому числі 3777,00 грн. основного зобов’язання та 944,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією в Сімферопольському районі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ДЄФ» з питань відносин з Фірмою «Олівер» за період – грудень 2010 року.  За результатами перевірки був складений акт № 48815-2/35514943 від 06.04.2011 року, яким встановлено порушення низки положень Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3777,26 грн. На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000541502 від 20.04.2011 року про визначення суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 4721,25 грн. Позивач зазначає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм діючого законодавства, відповідачем невірно застосовані норми Закону України «Про податок на додану вартість». Позивач зазначає, що висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеному між позивачем та постачальником позивача, не відповідає фактичним обставинам справи, реальність господарської операції підтверджується первинними бухгалтерськими документами та наступним використанням отриманого товару в господарської діяльності позивача з метою отримання прибутку,  тому спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 13.05.2011 року було відкрите провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні 08.09.2011 року наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у адміністративному позові, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання 08.09.2011 року не з’явився, про місце, день та час слухання справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Під час розгляду справи представник відповідача надав письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що податкове повідомлення – рішення, оскаржуване позивачем, прийнято за результатами проведеної перевірки у зв’язку з виявленими порушеннями податкового законодавства з боку позивача, на підставі та в межах закону, тому підстав для їх скасування не має.

В обґрунтування правової позиції представник відповідача зазначив про встановлення під час перевірки взаємовідносин позивача з Фірмою «Олівер». Разом з тим під час перевірки не виявлено первинних бухгалтерських документів, які підтверджують рух товарів від продавця до перевізника, до покупця, а також документів, які підтверджують прийняття, оприбуткування та відвантаження товарів, не встановлено факт передачі товарів від продавця до покупця. Під час перевірки також встановлена відсутність необхідних умов для здійснення господарської операції, а саме: відсутні трудові ресурси та необхідні машини, механізми та обладнання для здійснення господарської діяльності у постачальника товарів – Фірми «Олівер», у зв’язку з чим операції між Фірмою «Олівер» та ТОВ «ДЄФ» носять фіктивний характер та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а здійснені з метою отримання податкової вигоди шляхом формування «штучного» податкового кредиту.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЄФ»  є юридичною особою (ЄДРПОУ 35514943), зареєстрованою Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим 30.10.2007 року, про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №116263, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ДЄФ» з питань відносин з Фірмою «Олівер» за період – грудень 2010 року.  

За результатами перевірки був складений акт № 48815-2/35514943 від 06.04.2011 року, за висновками якого встановлено порушення ТОВ «ДЄФ» відносно взаємовідносин з Фірмою «Олівер» ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ДЄФ» з Фірмою «Олівер»; пп. 3.11 п 3.1. ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3. пп. 7.4.1, 7.4.2, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, дані відображені у декларації з податку на додану вартість про обсяги придбання: податковий кредит за перевіряємий період – не є дійсними в частині завищення податкового кредиту за перевіряє мий період по Фірмі «Олівер» на суму 3777,26 гривень; пп. 7.4.4 п. 7.4., пп. 7.4.5 п. 7.4.  Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 3777,26 грн.

Судом встановлено, що позивач не погодився з висновками акту перевірки та надав заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких, зазначені заперечення податковим органом не були прийняти до уваги, а висновки за актом перевірки залишені без змін.

На підставі зазначеного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000541502 від 20.04.2011 року про визначення суми податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 4721,25 грн.

Перевіряючи обґрунтованість нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій ТОВ «ДЄФ», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування  зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Платники податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій на час виникнення спірних правовідносин були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР.

Подальше посилання на Закон України «Про податок на додану вартість», який втратив чинність з 01.01.2011 року у зв’язку з набранням чинності Податкового кодексу України,  є цілком правомірним, оскільки норми зазначеного закону діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Суд зазначає, що згідно з підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»  податкове зобов’язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному періоді.

За пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»  податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

У підпункті 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.  

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював такий платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Закону, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, зазначена в податковій накладній, яка входить в ціну придбаних товарів (робі, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що у періоді, що перевірявся ТОВ «ДЄФ» мав господарські відносини з Фірмою «Олівер» на підставі договору №01/06-19 купівлі-продажу  від 01.06.2010 року. Відповідно до умов договору продавець був зобов’язаний передати у власність покупцю кондитерські вироби в асортименті та обсягу згідно накладних на час передачі.   

На підставі договору продавцем були виписані рахунок-фактура б/н від 01.12.2010 року на загальну суму 22663,54 грн., в тому числі ПДВ 3777,26 грн.  

Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснена оплата вартості товару в тому числі ПДВ, про що свідчать виписки з банківського рахунку.

Судом встановлено, що позивачем від Фірми «Олівер» згідно видаткової накладної №0-120119 від 01.12.2010 року  був отриманий товар – кондитерські вироби в асортименті на загальну суму 22663,54 грн., в тому числі ПДВ 3777,26 грн.

У відповідності до вимог податкового законодавства позивачем від постачальника отримана податкова накладна №120119 від 01.12.2010 року на суму 22663,54 грн., в тому числі ПДВ 3777,26 грн.

Зазначені суми податку на додану вартість, згідно отриманої податкової накладної, були включені ТОВ «ДЄФ» до складу податкового кредиту у Деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2010 року.

Відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Судом встановлено, що Фірма «Олівер» у період, коли ним були виписані податкові накладні, була зареєстрована платником податку на додану вартість.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд дійшов висновку, що на момент складання податкових накладних Фірма «Олівер» була юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України “Про податок на додану вартість” свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримана податкова накладна, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкової накладної було б безпідставним.

Крім того, за змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Таких обставин судом не встановлено.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Посилання відповідача у акті перевірки та запереченнях на адміністративний позов на відсутність у контрагенту позивача необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: трудових ресурсів (персоналу), основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, та на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагента, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, що, на думку представника відповідача, свідчить про нікчемність договору купівлі-продажу, суд вважає необґрунтованим виходячи з наступного.

З аналізу пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність  суб'єктів  господарювання  у  сфері  суспільного  виробництва,  спрямована  на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.

Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають.

Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

В даному випадку між Фірмою «Олівер» та позивачем були укладений договір купівлі-продажу товару (кондитерських виробів), відповідно до умов якого останній отримував кондитерські вироби в асортименті. Доказом виконання умов договору є видаткова накладна, , податкова накладна, а також та обставина, що в подальшому придбаний товар був реалізований третім особам, що підтверджується копіями довіренні стій на отримання товару. видатковими, податковими накладним та іншими документами, яки були досліджені під час розгляду справи. Таким чином, матеріалами справи підтверджено фактичне отримання товару за договорами, тобто наявність матеріального результату господарської діяльності.

Зазначене свідчить про те, що укладення договору було спрямовано на реальне настання правових наслідків і при виконанні цього договору, зокрема, позивач діяв в межах діючого законодавства України.

Таким чином, викладене спростовує висновок відповідача, що даний правочин є нікчемним та суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд також зазначає, що положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, застосовується з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) є нікчемним, і визнання правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, умовою визнання правочину нікчемним, у даному випадку, є встановлення факту здійснення діяльності без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Але у даному випадку було встановлено наявність матеріального результату укладеного договору – отримання товару для подальшої реалізації, що, на думку суду, виключає визнання правочину нікчемним.

Виходячи з встановлених судом обставин, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту здійснення діяльності позивачем без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, а відтак не має підстав вважати договір купівлі-продажу, які укладені між Фірмою «Олівер» та позивачем, нікчемним.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На вимогу суду, викладену в ухвалах про закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду та про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу було запропоновано надати суду письмові заперечення проти позову та докази, які в нього є.

Відповідачем не надано належних, допустимих доказів, що позивач та контрагент позивача діяли узгоджено протиправно, товар був отриманий позивачем від інших постачальників, суми податкового кредиту за господарськими операціями, були фіктивними, що діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, не надані докази протиправного характеру договору. Таким чином, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо.

Податковий орган також не подав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника (позивача у справі).

Таким чином, обставини, які слугували фактичною підставою для зменшення суми податкового кредиту з ПДВ за листопад 2010р. згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість та, як слідство, штрафних санкцій, нарахованих у зв’язку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформований відповідно до податкових накладних у період їх фактичного отримання позивачем.

Статтею 3 КАС України встановлені основні принципи адміністративної юстиції, дотримання яких суб’єктом владних повноважень є складовою частиною демократичного суспільства у державі.

Вивчивши надані позивачем документи, вислухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем прийнято рішення з порушення основних принципів адміністративної процедури.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0000541502 від 20.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЄФ» на 4721,25 грн., у тому числі 3777,00 грн. основного зобов’язання та 944,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 08.09.2011 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ  постанову складено у повному обсязі 13.09.2011 року.

Керуючись ст.ст.  160-163, 167 КАС України, суд   

                                                                  ПОСТАНОВИВ:

1.   Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі АР Крим №0000541502 від 20.04.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЄФ» на 4721,25 грн., у тому числі 3777,00 грн. основного зобов’язання та 944,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

3.  Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЄФ» судовий збір у розмірі 3,40 гривень.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового  провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                                          Тоскіна Г.Л.