Справа №4-с-54 Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв
Номер провадження 22-ц/1890/461/12 Суддя-доповідач - Смирнова
Категорія - 57
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2012 року м.Суми
Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого-судді - Смирнової Т. В.,
суддів - Ільченко О. Ю., Попруги С. В.,
за участю секретаря - Пархоменко А.П.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1
на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 січня 2012 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Лебединського районного управління юстиції ОСОБА_2,
про визнання неправомірною бездіяльність, визнання неправомірними дій, -
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 січня 2012 року у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою скаргу задовольнити.
Апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції, постановлена з порушенням вимог закону, дії державного виконавця підрозділу виконавчої служби під час здійснення виконавчого провадження суперечать чинному законодавству, не було вжито ніяких заходів щодо примусового виконання судового рішення, та невірно встановлено розмір боргу по аліментам.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, заслухавши пояснення апелянта ОСОБА_1, його представника підтримавших апеляційну скаргу, заперечення представника відділу Державної виконавчої служби, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду – скасуванню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні старшого державного виконавця відділу ДВС Лебединського районного управління юстиції ОСОБА_2 знаходиться на виконанні виконавчий лист виданий Ковпаківським районним судом м. Суми 06.07.2010 р. про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі ј частини з усіх видів її заробітку, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до її повноліття, починаючи з 21.04.2010 р.
ОСОБА_1 вважав, що державний виконавець ОСОБА_2 порушує його права як стягувача у виконавчому провадженні, не проводить необхідних виконавчих дій, не встановив місце знаходження боржника, його майна, розрахунок заборгованості по аліментам провів невірно, безпідставно вважав погашений борг по аліментам, чим порушив права малолітньої дитини, крім того не надав інформацію про хід виконавчих дій, тому просив суд зобов’язати державного виконавця усунути порушення, та вжити всіх заходів по примусовому стягненню з боржника ОСОБА_4 аліментів.
Відмовляючи у задоволенні скарги стягувача, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення державним виконавцем вимог закону при проведенні виконавчих дій.
Колегія суддів вважає, що з висновками місцевого суду погодитись неможливо, оскільки до них суд дійшов всупереч обставинам справи, тому згідно з п.2 ч.2 ст.307 ЦПК України ухвалу місцевого суду слід скасувати та постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
З матеріалів справи, пояснень стягувача та представника ДВС в судовому засіданні апеляційного суду вбачається, що за рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 24.06.2010 року з ОСОБА_4 стягнуто аліменти на доньку ОСОБА_3 2002 року народження, та донька залишена на виховання батькові ОСОБА_1
На протязі тривалого часу боржник ОСОБА_4 не сплачує аліменти, має заборгованість з 21.04.2010 р.
До Лебединського відділу ДВС виконавчий лист надійшов з ДВС Гайсінського районного управління юстиції 19.04.2011 р. без нарахованої заборгованості, без відміток про сплату аліментів, тобто малолітня дитина не одержала присуджені судом аліменти протягом року.
Відкривши виконавче провадження 19.04.2011 р. державний виконавець проводив виконавчі дії не в повній мірі у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діє з 08.03.2011 р.) та Інструкції про проведення виконавчих дій.
Так, державним виконавцем не було виявлено боржника на території Лебединського району. За п.7.5.6 Інструкції в такому випадку державний виконавець зобов’язаний порушити питання перед судом про розшук боржника через органи внутрішніх справ. Цей обов’язок державного виконавця встановлений також ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з п.7.5.1 Інструкції у разі неможливості стягнення аліментів із зарплати або інших доходів боржника протягом 3 місяців підряд, стягнення звертається на майно боржника. Цей обов’язок державного виконавця встановлений ст.32 та главою 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п.7.5.2 Інструкції розмір заборгованості з аліментів визначається державним виконавцем з фактичного заробітку (доходу) одержаного боржником за час, протягом якого аліменти не сплачувались.
Всупереч зазначеним приписам державний виконавець не проводив розшук боржника, не вирішував питання про звернення стягнення на майно боржника, крім того, заборгованість за 20 місяців розраховував не із фактичного доходу боржника, а із середньої заробітної плати по Лебединському району, де боржник не проживає та не одержує доход.
Крім того, взявши до уваги, що родичі боржника декілька разів перераховували поштою стягувачу певні кошти, державний виконавець в порушення зазначених вимог Закону не вживав заходів щодо розшуку боржника та його майна, на що скаржиться стягувач.
За таких обставин висновок ухвали суду першої інстанції щодо належного виконання державним виконавцем виконавчого листа про стягнення аліментів на дитину суперечить матеріалам справи.
Більш того, не ґрунтуються на будь-яких допустимих доказах посилання суду на те, що боржник знаходиться на території іншої держави, оскільки відсутні офіційні підтвердження відповідних установ про виїзд боржника з території України.
Що стосується інших доводів скарги, в тому числі не надання державним виконавцем інформації про хід виконання, то з ними не можна погодитися, оскільки інформація державним виконавцем надавалася листами від 13.07.2011 р., 11.08.2011 р., 07.10.2011 р., надсилалися стягувачу копії квитанції, по яких йому перераховувались кошти родичами боржника (а.с. 8, 9, 10, 32).
Не може бути задоволено також скаргу стягувача про зобов’язання державного виконавця щодо порушення питання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, оскільки не встановлено місце знаходження боржника, не з’ясовано причини несплати боржником аліментів.
Згідно зі ст.88 ЦПК України підлягає частковому поверненню ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені витрати на оплату правової допомоги, виходячи з обсягу наданої допомоги, складання процесуальних документів, участі представника в судових засіданнях в суді першої та апеляційної інстанціях з врахуванням часткового задоволення скарги. Відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», слід стягнути понесені витрати в сумі 1500 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 січня 2012 року в даній справі.
Скаргу стягувача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби Лебединського районного управління юстиції ОСОБА_2 при виконанні виконавчого листа № 2-367-10 виданого 06.07.2010 року Ковпаківським районним судом м. Суми стосовно: не проведення розшуку боржника та його майна; невірного визначення розміру заборгованості по сплаті аліментів та зобов’язати державного виконавця вжити заходів до розшуку боржника та його майна з метою повного виконання судового рішення.
В задоволенні іншої частини скарги відмовити.
Стягнути з відділу державної виконавчої служби Лебединського районного управління юстиції Сумської області на користь ОСОБА_1 в повернення витрат на правову допомогу 1500 грн.
Ухвала набрала законної сили з часу проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -