УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "31" січня 2012 р. Справа № 5/5007/75/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді Ляхевич А.А.
при секретарі Нагорній М.М.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №0109 від 01.09.2011 р.,
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 12.12.2011 р.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (м.Київ)
до Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське" (с.Йосипівка, Малинський район, Житомирська область)
про стягнення 128593,25 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське" про стягнення 128593,25грн., з яких:
- 86436,10 грн. основного боргу за поставлений товар (нафтопродукти) за договором поставки нафтопродуктів №4035 від 07.04.2011 р.;
- 12684,03 грн. 25% річних від неоплаченої вартості товару за користування чужими грошовими коштами;
- 21609,03грн. штрафу у розмірі 25% (одноразово) за прострочення більш ніж на 10 календарних днів взаєморозрахунків;
- 7864,10 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за порушення термінів розрахунків.
В письмових поясненнях, що надійшли до суду від позивача 27.01.2012 р. (а.с.72-75), позивач навів правове обгрунтування в заперечення доводів відповідача та підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
В судовому засіданні 31.01.2012 р. повноважним представником позивача подано уточнення позовних вимог (а.с.85) та зазначено, що при проведенні розрахунку допущено помилку, дійсною сумою пені, пред"явленою до стягнення є 7864,09 грн.; в решті позовні вимоги залишаються незмінними.
Ухвалою господарського суду від 25.11.2011р. розгляд справи призначено на 12.12.2011р.
Ухвалою господарського суду від 12.12.2011 р. у справі №5/5007/75/11 розгляд справи було відкладено, у зв"язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.
Згідно ухвали господарського суду від 12.01.2012 р. продовжено строк вирішення спору згідно ч.3. ст.69 ГПК України; розгляд справи відкладено на 31.01.2012 р., зважаючи на необхідність подання сторонами витребуваних документів.
В засіданні суду 31.01.2012 р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
СФГ "Йосипівське" подало письмовий відзив на позовну заяву (а.с.60-62), в якому відповідач не заперечує поставку йому позивачем нафтопродуктів за договором №4035 від 07.04.2011 р. в кількості, асортименті та цінах відповідно до умов договору. Позовні вимоги щодо суми основного боргу за договором №4035 визнаються позивачем. Проте, відповідач не погоджується частково з позовними вимогами щодо стягнення штрафних санкцій та вважає, що позов в частині стягнення штрафу в сумі 21609,03 грн. не підлягає задоволенню, так як заявлений всупереч нормам ст.61 Конституції України, ст.549 ЦК України, ст.ст.230,231 Господарського кодексу України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", оскільки одночасне застосування штрафу і пені (які відповідно до ст.549 ЦК України є різновидами неустойки) за одне й те ж саме правопорушення у цивільних правовідносинах суперечить ч.1 ст.61 Конституції України. Крім того, посилаючись на ч.6 ст.232 ГК України, відповідач вважає, що правомірним є нарахуванням пені в сумі 6717,10 грн. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ "Фактор Нафтогаз" в частині стягнення штрафу в сумі 21609,03 грн. та в частині застосування пені в сумі 1147,0 грн.
В додаткових поясненнях (а.с.70-71) відповідач стверджує, що правова природа штрафних санкцій, передбачених п.8.2. договору, є однорідною: пеня і штраф визначений як один вид забезпечення виконання зобов"язання, в розумінні ст.549 ЦК України, та оскільки в даному випадку, мова йде про одне правопорушення, а саме - несвоєчасне виконання грошового зобов"язання. Крім того, посилаючись на приписи п.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України, позивач просить, враховуючи скрутне матеріальне становище відповідача, застосувати своє право на зменшення неустойки на суму штрафу 25% річних за користування чужими коштами від неоплаченої вартості товару в розмірі 12684,03 грн. Тому, в додаткових поясненнях відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 21609,03 грн. та в частині застосування пені в сумі 1147,0 грн, та зменшити розмір неустойки на суму штрафу 25 % річних за користування чужими коштами від неоплаченої вартості товару в розмірі 12684,03 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково, а саме повністю в частині суми основного боргу, частково щодо суми пені; в решті позову просить відмовити. Вважає, що одночасне застосування позивачем пені та штрафу за один і той же вид правопорушення суперечить чинному законодавству.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
07 квітня 2011 року між сторонами у справі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (постачальник) та Селянським (фермерським) господарством "Йосипівське" (покупець) укладено договір №4035 (а.с.13-19), за яким постачальник зобов"язується передати, а покупець - прийняти й оплатити нафтопродукти (товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов договору, додатків та/або видаткових накладних, що є невід"ємними частинами цього договору (надалі - додатки) (п.1.1. договору).
Відповідно до п.2.1. договору, кожен додаток є окремим правочином, укладеним у рамках договору. Кожен наступний додаток не скасовує і не припиняє дію попередніх додатків ні в цілому, ні в частині, якщо тільки в ньому не зазначено інше.
Пунктом 3.2. договору встановлено, що одиниця виміру кількості товару та кількість поставки кожної партії товару, що поставляється за договором, визначається в додатках та/або видаткових накладних.
У відповідності до п.4.1. договору, ціна товару, що поставляється, встановлюється на момент виписки рахунку та/або складання додаткової угоди.
В пункті 5.1. договору визначено, що поставка товару в межах даного договору, може здійснюватись в порядку і в терміни, передбачені в додатках до даного договору, на наступних умовах поставки:
а) EXW - резервуари нафтобази, вказаної у відповідному додатку до даного договору; і/або
б) FCA - станція або пункт відправлення, вказані у відповідному додатку до даного договору; і/або
в) FCA - естакади наливу на території, вказаній у відповідному додатку до даного договору; і/або
г) CPT - станція або пункт призначення, вказані у відповідному додатку до даного договору.
Сторони можуть погодити й інші умови поставки партії товару у відповідному додатку до даного договору.
Згідно п.2.2. договору, під умовами поставки розуміється умови поставки, зазначені у відповідному додатку до даного договору, відповідно до "ІНКОТЕРМС" (Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів), у редакції 2010 року, з урахуваннямх особливостей, зазначених у даному договорі і відповідних додатках до нього.
Відповідно до п.5.1.1. договору, у тлумаченні умов поставок товару за даним договором мають силу міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам даного договору і додаткам до нього.
Умови поставок кожної партії товару узгоджується сторонами у відповідних додатках (п.5.1.2. договору).
Відповідно до п.12.6. договору, договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і проставленням печаток сторін та діє до кінця календарного року, у якому було підписано договір.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов договору №4035 від 07.04.2011 р. позивач виконав свої зобов"язання у повному обсязі, поставивши в квітні- - травні 2011 року нафтопродукти за видатковими накладними (а.с.20,23,26):
- №РН-040809 від 08.04.2011 р. на суму 68075,50 грн. (ТТН - а.с.21);
- №РН-042908 від 29.04.2011 р. на суму 13792,00 грн. (ТТН - а.с.24);
- №РН-050508 від 05.05.2011 р. на суму 4568,60 грн. (ТТН- а.с.27), на загальну суму 84436,10 грн.
Згідно п.7.1. договору покупець зобов"язується оплатити товар на умовах 100% попередньої оплати партії товару, якщо інше не передбачено сторонами в додатках- до даного договору. У випадку, якщо товар було поставлено покупцю без попередньої оплати його вартості, покупець зобов"язаний сплатити постачальнику вартість товару протягом одного банківського дня з моменту його отримання. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.7.4. договору).
В свою чергу, відповідач свої зобов"язання щодо оплати отриманих кормів належним чином відповідно до умов договору не виконав. Щодо сплати заборгованості в сумі 84436,10 грн. позивач звернувся до відповідача з претензією за вих.№1340/10 від 04.10.2011 р. (а.с.9-11), проте, вимогу відповідач залишив без відповіді та без задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
В судовому засіданні 31.01.2012 р. представником відповідача подано платіжне доручення №4 від 30.01.2012 р., з якого вбачається, що 30.01.2012 р. СФГ "Йосипівське" було перераховано на рахунок ТОВ "Фактор Нафтогаз" 6990,00 грн.; в призначенні платежу зазначено "за договором поставки №4035 від 07.04.2011р." (а.с.86). Представник позивача підтвердив факт перерахування 30.01.2012 р. відповідачем позивачу коштів в сумі 6990,00грн.
За таких обставин, у справі, що розглядається, відсутній предмет спору в частині стягнення 6990,00 грн. основного боргу за договором №4035 від 07.04.2011 р.
У відповідності до п.1-1 ч.1 ст.80 Господарського кодексу україни, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи викладене, провадження у даній справі в частині стягнення 6990,00грн. підлягає припиненню відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Що ж до позовних вимог в частині стягнення 79446,10 грн. основного боргу, то вони є підтверженими поданими до справи належними доказами, повністю законними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.
Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов"язань за договором №4035 від 07.04.2011 р.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п.8.2. договору, у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором і відповідними додатками до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору.
Крім того, в пункті 8.2. договору обумовлено, що у випадку, якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів, покупець зобов"язаний сплатити штраф у розмірі 25% від суми заборгованості, протягом 3-х днів з дня одержання відповідної письмової вимоги постачальника.
У відповідності до зазначених умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7864,09 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 21609,03 грн. штрафу у розмірі 25% від суми основного боргу.
Як уже зазначалось, відповідач заперечує можливість одночасного стягнення з нього пені і штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати товару. З даного приводу господарський суд приймає до уваги наступне.
Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В той же час, судом враховується, що як встановлено частиною другою статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, який набрав чинності одночасно з Цивільним кодексом України, та норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.
Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як встановлено судом та зазначено вище, в пункті 8.2. договору сторони передбачили господарські санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та за весь період прострочення, а також, у випадку прострочення оплати понад 10 календарних днів, - штраф у розмірі 25% від суми заборгованості.
Таке право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов’язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.
Аналогічний правовий висновок містить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р. у справі №5019/976/11.
Стосовно доводів відповідача про те, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені за одне й те саме порушення суперечить ст.61 Конституції України слід зазначити, що вони не є обгрунтованими, оскільки в підписаному сторонами чинному договорі сторони чітко встановили два випадки порушення та обумовили відповідальність у разі їх допущення, а саме:
- у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків за договором і відповідними додатками до нього - у вигляді пені та
- у випадку, якщо термін прострочення покупцем проведення взаєморозрахунків перевищує 10 календарних днів - у вигляді штрафу в розмірі 25% від суми заборгованості.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2011 р. у справі №16/66.
При цьому, можливість стягнення за договором поставки як пені, так і штрафу одночасно, передбачена сторонами і в пункті 8.7. договору, в якому сторонами погоджено наступну черговість погашення покупцем своїх грошових зобов"язань за даним договором: 1) пеня; 2) штраф; 3) прострочена сума частково неоплаченого або несвоєчасно оплаченого товару; 4) оплата, яка проводиться в термін, визначений за договором (додатками до нього).
Судом враховується також, що 07.04.2011р. сторони підписали та скріпили печатками договір №4035 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов’язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 21609,03 грн., що становить 25% від суми заборгованості.
Перевіряючи ж обгрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми пені, господарський суд враховує таке.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
На вказане положення посилається відповідач, вказуючи про неправомірність здійсненого позивачем розрахунку.
Разом з тим, слід зазначити, що у договорі №4035 від 07.04.2011 р. сторони чітко обумовили інший, ніж передбачено законом (ч.6 ст.232 ГК України) період нарахування пені, а саме, передбачили, що пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору. Зазначення такої умови в договорі не суперечить вимогам чинного законодавства, навпаки, можливість її погодження сторонами в договірному порядку прямо передбачена ч.6 ст.232 ГК України. За таких обставин, з огляду на передбачену в договорі умову щодо нарахування пені за весь період прострочення, доводи відповідача з даного приводу є безпідставними.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені на загальну суму 7864,09 грн. за періоди прострочення по кожній окремій партії товару по 14.11.2011 р. (а.с.8), господарський суд встановив його відповідність вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача 7864,09 грн. пені є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 12684,03 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. Стосовно позовних вимог в цій частині слід зазначити таке.
Частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, а стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
В договорі №4035 від 07.04.2011р. (п.8.2. договору), сторонами встановлено, що у разі несвоєчасного проведення розрахунків відповідно до умов даного договору постачальник має право стягнути з покупця проценти за користування чужими коштами в розмірі 25% річних від неоплаченої вартості товару.
Таким чином, договором передбачено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в разі прострочення оплати товару - 25% річних, що нараховуються на суму заборгованості за період прострочення.
Згідно розрахунку позивача (а.с.8), правильність якого перевірена судом, стягненню з відповідача підлягають проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 12684,03 грн. Позовні вимоги в цій частині є законним та обгрунтованими та підлягають задоволенню господарським судом.
Водночас, як уже зазначалось, у додаткових поясненнях (а.с.70-71) відповідач просив зменшити розмір неустойки на суму штрафу 25% річних за користування чужими грошовими коштами від неоплаченої вартості товару в розмірі 12684,03 грн.
В засіданні суду представник відповідача на запитання судді підтвердила, що клопотання про зменшення розміру неустойки стосується саме 25% річних за користування чужими коштами в розмірі 12684,03 грн.
Тобто, відповідач вважає проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних неустойкою, та посилаючись на положення ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України, просить зменшити розмір неустойки на суму штрафу 25% річних за користування чужими коштами від неоплаченої вартості товару в розмірі 12684,03 грн.
Слід зазначити, що клопотання відповідача у наведеній редакції за своїм змістом є суперечливим, та, водночас, вбачається, що грунтується воно на неправильному розумінні правової природи процентів за користування чужими грошовими коштами (ст.536 ЦК України), а також неустойки, одним із видів якої є штраф (згідно ст.549 ЦК України).
Стосовно неустойки судом вище наводилось нормативне обгрунтування її правової сутності, разом з тим, щодо процентів за користування чужими грошовими коштами слді зазначити таке.
Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як уже зазначалось вище, у відповідності до положень ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України, сторони мають право вільно встановити за власною домовленістю визначені на їх розсуд та погоджені ними умови (в межах, що не суперечать закону), які є обов"язковими для сторін відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 536 даного Кодексу, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти в розмірі, встановленому договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, у договорі сторони вправі вказати розмір процентів, які будуть нараховуватись в разі користування платником чужими грошовими коштами, яке безперечно має місце і у випадку прострочення оплати товару.
Так, частина 3 статті 692 Цивільного кодексу прямо встановлює, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Таким чином, в силу приписів чинного законодавства України, проценти за користування чужими грошовими коштами (ст.536 ЦК України) є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, та в жодному випадку, не є неустойкою.
Тобто, з аналізу норм чинного законодавства користування чужими грошовими коштами це не тільки зобов'язання, основним предметом яких є надання грошових коштів у тимчасове користування (позика, кредит, банківський вклад тощо), але і випадки прострочення сплати грошей за будь-яким оплатним зобов'язанням і виключення із даного правила, тобто звільнення боржника від сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, може бути встановлено тільки договором між фізичними особами, а юридичні особи не можуть бути звільнені від цього зобов'язання.
За таких обставин, правові підстави для застосування положення п.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України в суду відсутні, клопотання відповідача задоволенню не підлягає.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам, відповідач не подав суду доказів сплати боргу, доводи відповідача, згідно наявних матеріалів справи, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги ТОВ "Фактор Нафтогаз" обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню частково: стягненню з відповідача підлягають 79446,10 грн. основного боргу, 7864,09 грн. пені, 21609,03 грн. штрафу, 12684,03 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами; в частині стягнення 6990,00грн. основного боргу провадження припиняється відповідно до п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Оскільки спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське", господарський суд у відповідності до ч.2 ст.49 ГПК України, покладає на нього судові витрати.
Керуючись ст.49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Йосипівське" (11620, Житомирська область, Малинський район, с.Йосипівка, ідентифікаційний код 32550245) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (01033, м.Київ, вул.Саксаганського, буд.57, ідентифікаційний код 36134497):
- 79446,10 грн. основного боргу,
- 7864,09 грн. пені,
- 21609,03 грн. штрафу,
- 12684,03 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами,
- 2571,87 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Припинити провадження у справі в частині стягнення 6990,00 грн. основного боргу.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Ляхевич А.А.
Повний текст рішення підписано 07.02.2012 р.
віддрук.прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (прост.)
3 - відповідачу (прост.)