2

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 січня 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Фединяка В.Д.
суддів: Томин О.О., Пнівчук О.В.
секретаря Вовка Р.В.
з участю представників: ОСОБА_1 – ОСОБА_2,
ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС- Холдинг» Гавриляка Б.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Холдинг» про визнання неправомірним наказу про звільнення з роботи за прогул, зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 інтереси якої представляє ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2011 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулась в суд з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з червня 2008 року вона перебувала у трудових відносинах з ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Ходинг» на посаді офіс-менеджера, а з квітня 2010 року – інвестиційним керуючим ПІФу «Нерухомість», що входив до складу товариства як підрозділ без створення юридичної особи. Наказом відповідача №33-К2 від 05.08.2010 року її було звільнено з роботи з підстав, встановлених п.4 ст.40 КЗпП України, тобто за вчинення прогулу 23 липня 2010 року. Своє звільнення з роботи позивачка вважала незаконним, посилаючись на те, що 21 липня 2010 року вона подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, а 23 липня того ж року до 15 год. перебувала на робочому місці.
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Справа №22-ц-24/2012 головуючий у 1інст. Островський Л.Є.
Категорія 51 суддя-доповідач Фединяк В.Д.
Однак, у в’язку з погіршенням на стану здоров’я змушена була звернутись за наданням медичної допомоги після надання якої продовжувала перебувати на амбулаторному лікуванні по 4 серпня 2010 року. Також просила змінити дату звільнення з роботи по час вирішення даного спору.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення і задовольнити позов у справі, вказуючи на те, що суд неповно з’ясував обставини справи, дав неправильну оцінку поданим доказам, допустив порушення норм матеріального і процесуального права, тому ухвалив помилкове рішення. На думку представника апелянта, суд не врахував того, що позивачку звільнено з роботи з порушенням вимог трудового законодавства і безпідставно не поновив їй строк звернення до суду встановлений ст. 233 КЗпП України, який пропущений через погіршення стану здоров’я з вини відповідача. Крім цього, апелянт вважає не пропущеним строк звернення до суду за захистом порушеного права у частині позову про відшкодування моральної шкоди, так як на його думку, вказана вимога хоч пов’язана з незаконним звільненням з роботи, але сама по собі є окремою вимогою цивільно-правового характеру.
У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просить задовольнити цю скаргу.
Представник відповідача Гавриляк Б.Б. апеляційну скаргу не визнав і вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці було відомо про звільнення з роботи 05.08.2010 року. Пороте звернувшись до суду 09.11.2010 року за захистом порушеного права вона пропустила встановлений ст.233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду за вирішенням даного спору і суд не вбачає підстав для поновлення такого строку.
Висновок суду є передчасним і погодитись з ним не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Тобто початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі трудової книжки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 5 червня 2008 року перебувала у трудових відносинах з ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Ходинг» на посаді офіс-менеджера, а з 1 квітня 2010 року – інвестиційним керуючим ПВНЗІФ «Нерухомість», який входив до складу товариства як підрозділ без створення юридичної особи. Наказом адміністрації відповідача №33-К2 від 05.08.2010 року позивачку було звільнено з роботи з підстав, встановлених п.4 ст.40 КЗпП України, тобто за вчинення прогулу 23 липня 2010 року. Зазначені обставини підтверджуються даними, які містяться у ксерокопії трудової книжки та копії наказу про звільнення з роботи (а.с.9,17).
Встановлено, що ОСОБА_1 про своє звільнення з роботи з підстав, встановлених п.4 ст.40 КЗпП України дізналась 19 серпня 2010 року. Даний факт підтверджується повідомленням ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Ходинг» про звільнення позивачку з роботи від 19.08.2010 року (а.с.15,16,30).
Отже, подавши 9 листопада 2010 року позовну заяву про визнання неправомірним наказу про звільнення з роботи за прогул, зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди позивачка не пропустила тримісячного строку звернення до суду за вирішенням трудового спору встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що позивачці стало відомо про своє звільнення з роботи 05.08.2010 року як зазначено нею у позовній заяві, так як в цій заяві нею вказується про затримку видачі трудової книжки, а не про підстави звільнення з роботи.
За положеннями п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Судом встановлено, що з 15 год. 23 липня 2010 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі з поважних причин - у зв’язку з погіршенням стану здоров’я та зверненням за допомогою до закладу охорони здоров’я внаслідок чого в подальшому перебувала на амбулаторному лікуванні по 04.08.2010 року включно. Даний факт підтверджується записами, які містяться у медичній картці ОСОБА_1 та листку непрацездатності серії АВК №276386 від 26.07.2010 року (а.с.11-14).
Суд відхиляє подану представником відповідача у заперечення позову копію доповідної записки та акту про відсутність позивачки на роботі з 11 год.30 хв. 23 липня 2010 року без поважних причин (а.с.88,89), оскільки такі докази спростовуються поважністю причин відсутності позивача на роботі - знаходженням з 15 год. того ж дня у закладі охорони здоров’я у зв’язку з погіршення стану здоров’я та до 15 год. присутністю на робочому місці, що підтверджується надісланням нею 11.10,13.00, 15.05. електронних листів з комп’ютера відповідача як робочого місця позивачки (а.с.11-14, 107).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення ОСОБА_1 з роботи з підстав, встановлених п. 4 ст. 40 КЗпП України є незаконним, так як позивачка з 15 год. 23.07.2010 року була відсутня на роботі з поважних причин і тривалість такої відсутності не перевищує трьох годин. У зв’язку з цим підлягають зміні формулювання причин звільнення з роботи та дата такого звільнення.
Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно ч.2 ст. 235 цього Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як вбачається з матеріалів справи, 21 липня 2010 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням і продовжувати трудові відносини з відповідачем не бажає. Зазначені обставини підтверджуються копією заяви про звільнення позивачки з роботи за власним бажанням (а.с.10) і не заперечуються представником відповідача.
Судом установлено, що з часу звільнення з роботи позивачка не працює через неправильне формулювання причин звільнення з роботи зазначених у трудовій книжці, що перешкоджало її працевлаштуванню. Даний факт підтверджується даними, які містяться у довідці центру зайнятості про перебування на обліку без отримання соціальної допомоги, в інформації ПРАТ «СК»ЕТАЛОН», Київського регіонального управління страхування від 23 листопада 2010 року та приватного підприємства «Вікна-Ценрт» від 28.03.2011 р. (а.с.119,120,129).
Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А відповідно до ч. 1 ст. 97 цього Кодексу оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці.
Відповідно до указаних норм та роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" (далі - Постанова Пленуму), при визначенні середнього заробітку суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (із наступними змінами та доповненнями).
Так, за п. 8 указаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Кількість робочих днів у 2010 році становила: серпень - 19, вересень - 22, жовтень - 21, листопад - 22, грудень - 23. У 2011 році робочі дні становили: січень - 19, лютий - 20, березень - 22, квітень - 20, травень - 19, червень - 20, липень - 21, серпень - 22, вересень - 22 жовтень - 21, листопад - 22, грудень - 22. Всього 357 робочих днів.
Відповідно довідки №12 про доходи ОСОБА_1, виданої відповідачем 13 жовтня 2011 року середня заробітна плата позивачки за два місяці перед звільненням з роботи становила 2418,18 грн. за 43 робочі дні (червень 21 роб. день – 1400 грн., липень 22 роб. дні - 1018,18 грн. у 2010 році). Щоденний заробіток становить 56,23 грн.( 2418,18 грн. : 43 роб. дні).
Вимушений прогул становить 357 робочих дні. Отже, з відповідача на користь позивачки слід стягнути 20074,11 грн. (357 х 56,23) середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 5 серпня 2010 року по 4 січня 2012 року, тобто до ухвалення рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлено, що незаконним звільненням з роботи ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду. Проте у відшкодуванні такої шкоди слід відмовити, оскільки моральні страждання позивачки компенсуються шляхом відновлення її порушеного права - зміні формулювання причин та дати звільнення з роботи і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав, встановлених п.1ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1
Згідно зі змістом ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 31 жовтня 2011 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Холдинг» про визнання неправомірним наказу про звільнення з роботи за прогул, зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.
Скасувати наказ №33-К2 директора ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Холдинг» від 05.08.2010 року у частині формулювання причини та дати звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади керуючої ПІФ «Нерухомість» за прогул згідно п.4ст.40 КЗпП України.
Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи - за прогул згідно п.4ст.40 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з роботи – з 5 серпня 2010 року на 4 січня 2012 року.
Зобов’язати ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Холдинг» внести зміни у трудовій книжці ОСОБА_1 про причини та дату звільнення з роботи.
Стягнути з ТзОВ «Компанія з управління активами «ІС-Холдинг» на користь ОСОБА_1 20074,11 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 5 серпня 2010 року по 4 січня 2012 року та в дохід держави 321,12 грн. судового збору.
У задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з часу набрання законної сили.

Головуючий-суддя В.Д. Фединяк
Судді: О.О. Томин
О.В. Пнівчук

З оригіналом вірно В.Д. Фединяк