Справа № 2-844 /12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

(заочне)

19 січня 2012 року                     Солом’янський районний суд м. Києва

в складі       головуючого  судді              Коробенка С.В.

                   при секретарі                        Ковальській К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач у вересні 2011 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і просить стягнути з неї на свою користь кошти у розмірі 395 000 грн.

Свої вимоги Позивач мотивує наступним.

З 15 квітня 1995 року Сторони перебували зареєстрованому шлюбі.

Позивач зазначає, що 05 січня 2004 року він в інтересах сім'ї уклав договір позики для придбання квартири у м. Ялта та здійснення ремонту квартири у м. Києві за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно умов вказаного Договору, укладеного з ОСОБА_3, ОСОБА_1 зобов'язався  повернути отримані ним грошові кошти у розмірі 100 тисяч доларів США через 5 років з дати укладення договору, тобто 05 січня 2009 року.

На отримані у борг кошти, як вказує Позивач, 13 січня 2004 року він на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого державним нотаріусом Першої Ялтинської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 в інтересах сім'ї придбав квартиру АДРЕСА_2.

Після цього 12.09.2006 р. шлюб між Позивачем та ОСОБА_2 було розірвано.

Позивач стверджує, що під час розірвання шлюбу він та ОСОБА_2 в усній формі домовилися щодо порядку розподілу спільного майна. Зокрема, ОСОБА_2 залишалась 3-кімнатна квартира у м. Києві за адресою: АДРЕСА_1 з меблями та побутовою технікою, а у його власність переходила квартира АДРЕСА_2.

У 2009 році ОСОБА_1 самостійно погасив борг, що виник на час шлюбу перед ОСОБА_3 (позикодавцем) у розмірі 790 000 грн., шляхом продажу квартири у м. Ялта. Зокрема, як вказує Позивач,  27.02.2009р. було укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2. При цьому, сторони договору домовилися, що офіційний платіж по договору складатиме 26068,00 грн, а решту суми в розмірі 100 тисяч доларів США, що було еквівалентним 790000,00 грн., ОСОБА_5 сплачує на підставі Договору переведення боргу від 05.01.2009 р. ОСОБА_3

Позивач зазначає, що такі домовленості було виконано, що підтверджується розпискою від 27.02.09 р. про сплату коштів.

Однак,  з ініціативи ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 27.02.09 р. укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було визнано недійсним у зв'язку з встановленням факту перебування квартири у спільній сумісній власності сторін та відсутності згоди дружини на її продаж.

Позивач вказує, що у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу покупець квартири ОСОБА_5 звернулась до суду з  вимогою про стягнення з ОСОБА_1 сплачених нею коштів в розмірі 790000 гривень в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_3

Рішенням Ялтинського міського суду від 05.08.2011 р. по справі № 2-2328/2011 було задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення боргу у сумі 790 000 грн.. Рішення набрало законної сили 16.08.2011 р.

Позивач пояснює, що його борг перед ОСОБА_7 у сумі 790 000 грн. виник на підставі договору переведення боргу від 05.01.2004 р., укладеного на час знаходження сторін у шлюбі, який ОСОБА_5 погасила перед ОСОБА_3 замість ОСОБА_1

ОСОБА_1 вважає, що оскільки на сьогодні Відповідач у судовому порядку визнала за собою право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, то, відповідно, підлягає поділу й борг, що виник на час знаходження сторін у шлюбі, тобто Відповідач має зобов'язання по сплаті 1/2 частини боргу у сумі 395000,00 грн.

У судовому засіданні представник Позивача позов підтримала, просила суд його задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлялась за зареєстрованим місцем проживання, до суду не з'явилась. Суд ухвалив можливим розглядати справу у відсутність Відповідача на підставі наявних матеріалів справи із постановленням заочного рішення у справі.

Заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

З 15 квітня 1995 року по 12 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Встановлено, що в період перебування сторін у шлюбі, а саме 13 січня 2004 року, на ім'я ОСОБА_1 .була придбана квартира АДРЕСА_2. При цьому, придбання вказаної квартири було здійснене за 23000 гривень (п.3 Договору).

Як вбачається з тексту договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_9, 27 лютого 2009 року ОСОБА_1 продав зазначену квартиру ОСОБА_5 за 30000 гривень. (п.4)

Рішенням Ялтинського міського суду АРК від 20.01.2010р. договір купівлі-продажу квартири від 27.02.2009р. був визнаний недійсним за позовом ОСОБА_2 на підставі відсутності її згоди, як співвласника, на відчуження квартири. Ухвалою Апеляційного суду АРК. від 21.12.2010р. зазначене рішення залишене без змін.

В подальшому рішенням Ялтинського міського суду АРК від 28.04.2011р. право спільної сумісної власності подружжя на вказану квартиру було припинене, а за колишнім подружжям визнане право спільної часткової власності (у рівних долях) на неї.

У своїх позовних вимогах Позивач посилається на те, що з метою придбання вказаної квартири у 2004 році він отримав у позику від ОСОБА_3 100000 доларів США терміном на 5 років.

Разом з тим, така позиція не відповідає матеріалам справи, оскільки придбання квартири АДРЕСА_2 було здійснене за 23000 гривень.

Надалі Позивач посилається на те, що у зв'язку з неспроможністю погасити перед ОСОБА_3 борг в розмірі 100000 доларів США у 2009 році він був вимушений продати квартиру, і в якості   оплати за неї ОСОБА_5 погодилась погасити заборгованість Позивача перед ОСОБА_3

На цій підставі був укладений договір переведення боргу, який був сторонами виконаний, а ОСОБА_3 27 лютого 2009 року надав розписку про повне погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ним шляхом отримання коштів в розмірі 100000 доларів від ОСОБА_5

Після визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.02.2009р. сторони отримали право на реституцію. Разом з тим, ОСОБА_5 при цьому не вправі була вимагати від ОСОБА_1 повернення їй 100000 доларів США в якості реституції, оскільки сума продажу за договором від 27.02.2009р. зазначена в розмірі лише 30000 гривень.

В той же час Договір про переведення боргу від 05.01.2009р., укладений за згоди ОСОБА_10 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, недійсним визнаним не був, в жодному його пункті не зазначено про його невід'ємність щодо договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, чи будь-який інший зв'язок із наміром сторін укласти такий договір.

За таких обставин сторонами вказаного договору його умови були виконані, а заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_10 погашена у повному обсязі.

Суд не може погодитись із позицією Позивача про те, що з урахуванням обставин справи у його договорі позики від 05.01.2004р., укладеному з ОСОБА_10, відбулась заміна кредитора з ОСОБА_10 на ОСОБА_5, а тому зобов'язання подружжя із повернення 100000 доларів США не припинялось. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до угоди від 05.01.2009р. у вказаному зобов'язанні відбулась заміна боржника, а не заміна кредитора, і 27 лютого 2009 року зобов'язання за договором позики від 05.01.2004р. було виконане у повному обсязі новим боржником.

Що стосується взаємовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, то їх правова природа формально (письмово) між ним не була визначена, проте на підставі повно і об'єктивно досліджених обставин справи, вона була встановлена рішенням Ялтинського міського суду АРК від 05.08.2011р. Зокрема судом було визначено, що 27.02.2009р. одночасно з передачею ОСОБА_10 розписки про отримання коштів від ОСОБА_5 фактично був укладений новий договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с.14), що і дало підстави для задоволення вимог останньої про стягнення з ОСОБА_11 коштів. Зазначене рішення суду жодна з сторін не оскаржувала, а отже і сам ОСОБА_1 погодився із таким його обґрунтуванням.

Зважаючи на викладене суд не має підстав для поширення законодавства, яке регулює порядок поділу спільного сумісного майна подружжя, на зобов'язання ОСОБА_1, які виникли після розірвання шлюбу на підставі договору позики, укладеного ним з ОСОБА_5 в 2009 році.

Беручи до уваги, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються саме на нормах ст. 64 Сімейного кодексу України, підстав для їх задоволення суд не вбачає.

Керуючись ст. 64 Сімейного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 15, 169, 213, 214, 215, 223 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: