Справа №22-ц-440/12Головуючий у І інстанції Володько І.С.

Категорія5Доповідач у 2 інстанціїБілоконь

21.02.2012

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

Іменем України

27 січня 2011 року                                                                                          м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

          головуючого                              Сержанюка А.С.,

          суддів                                        Білоконь О.В., Верланова С.М.,

при секретарі                              Хворостяній А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2  області  на рішення  Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 23 червня 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Управління містобудування та архітектури білоцерківської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2011 р. позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому зазначав, що вона є власником 3/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1, до якого вона самочинно збудувала прибудови до літньої кухні розмірами 1,75м х 3,56 м та 2,15м х 3,56 м., які придатні до експлуатації, не порушують прав інших осіб, тому просила визнати за нею право власності на вказані приміщення.  

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2011 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на самочинно збудовані приміщення: прибудови до літньої кухні  під літерою «б1»розміром 1,75м х 3,56 м та під літерою «б» 2,15м х 3,56 м. домоволодіння АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала   апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким  відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи,  порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Так суд не враховував, що вона є користувачем земельної ділянки, на якій зведено самочинне будівництво, чим порушуються її права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу  слід задовольнити  з таких підстав.

          Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що самочинно побудовані приміщення придатні для експлуатації, не порушують прав інших осіб і відповідають будівельним, санітарним та пожежним нормам, що є підставою визнання на них права власності за позивачем.

Такі висновки суду не є правильними, оскільки суперечать обставинам справи і вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що  позивач ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу частки житлового будинку від 31.03.2009 р. є власником 3/10 частини житлового будинку АДРЕСА_1, до якого вона самочинно збудувала прибудови до літньої кухні розмірами 1,75м х 3,56 м та 2,15м х 3,56 м.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом першої не встановлено, на якій земельній ділянці зведено самочинне будівництво та хто має право нею користуватись, хоча з вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випаду, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкта.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ст. 3 ЦПК України) .

Задовольняючи плозхов про визнання права власності на самочинне будівництво, суд першої інстанції належним чином не перевірив, чи було питання оформлення права власності на самочинне будівництво предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави вважати про наявність спору про право.

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Оскільки суд не повинен заміняти органи, на які покладені обов'язки по видачі дозволів на будівництво й узгодженню забудови, визнання права власності на самочинне будівництво в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права. В цьому сенсі, суд, вспереч вимрог ст. 213 ЦПК України, не з»ясував,  чи звертався позивач до компетентних органів з питання узаконення самочинного будівництва, чи було відмовлено компетентними органами у вирішенні зазначеного питання.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, не застосували норми матеріального права в повній мірі, зокрема ЦК України, порушили норми ЦПК України, а тому постановив неправомірне рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і повинно бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

В И Р І Ш И Л А  :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2  задовольнити.

Рішення  Білоцерківського міськрайонного суду Київської області  від 22 червня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким  відмовити  ОСОБА_3 в задоволенні  позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено  в касаційному порядку протягом двадцяти днів  до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

         Головуючий

         Судді