Справа №  1718/2-325/11

2011 р.

Р І Ш Е Н Н Я

          І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

22 лютого 2012 року Сарненський районний суд Рівненської області

одноособово суддя     Березень Ю.В.

при секретарі Кудіній А. Р.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сарни цивільну справу за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк Аваль”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – виконавчий комітет Сарненської міської ради, про визнання недійсним договору кредиту, застосування наслідків недійсності договору та визнання недійсним договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В :

В своїй заяві позивачі вказували, що 1 квітня 2008 року уклали з відповідачем кредитний договір на суму 95 тис. доларів США та договір іпотеки житлового будинку по АДРЕСА_1 Посилаючись на норми Закону України "Про захист прав споживачів" просили розірвати укладений кредитний договір, визнати недійсним договір іпотеки, розстрочити суми, які підлягають поверненню та зарахувати сплачені суми. Оскільки кредитна угода та договір іпотеки укладені під впливом помилки через необхідність використовувати кредитні кошти на споживчі цілі у національній валюті, положення договорів суперечать чинному законодавству, просили позов задовольнити.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_4, її представник ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_1 уточнили позовні вимоги, оскільки сторони не мали індивідуальної ліцензії на право проводити операції в іноземній валюті, позивач вносив платежі у такій валюті, кредитний договір слід вважати оспорюваним та визнати недійсним як і договір іпотеки житлового будинку, який вчинений без дозволу органу опіки і піклування, хоча в ньому на момент укладення договору фактично проживали неповнолітні діти як члени сім’ї власника.

Представник відповідача ОСОБА_3 позову не визнав, посилаючись на його безпідставність, зазначив, що укладення банком договору в іноземній валюті відповідало вимогам чинного законодавства, позичальник мав право вносити платежі у іноземній валюті при наявності у банку ліцензії на право здійснювати операції з іноземною валютою. Щодо недійсності договору іпотеки, вказані вимоги повинні розглядатись одночасно із вимогою про звернення стягнення на заставлене майно.

Представник третьої особи –виконавчого комітету Сарненської міської ради в судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути у справу у відсутності сторони, яка не з’явилась, на підставі наявних доказів.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, що мають значення для справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 1 квітня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є відповідач, та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №014/89-07/925, відповідно до якого банк передав позичальнику грошові кошти в сумі 95 000 доларів США, строком на 60 місяців для використання на споживчі цілі з процентною ставкою 13,75 % річних, договір посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1316.

Позичальник зобов’язалась сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядку та строки, встановлені цим договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.

Законом України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що кошти в розумінні цього Закону це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Згідно п. 3 частини першої ст. 47 цього Закону на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій , які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії-+, на весь період дії режиму валютного кредитування.

Пунктом 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. №275, передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, до яких належить і іноземна валюта. При цьому пунктом 5.3 цього Положення визначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Представник відповідача в судовому засіданні надав письмовий доказ про те, що на момент укладення договору банк мав генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Пункт 4 статті 5 Декрету КМ України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, передбачає отримання індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті у випадку, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Таких обмежень діюче законодавство не передбачало.

За таких обставин посилання позивачів на недодержання відповідачем норм чинного законодавства, яке регулює його повноваження для надання кредиту в іноземній валюті, є безпідставними.

Так само є необґрунтованими посилання позивачів на те, що позивачка не мала права на використання іноземної валюти при здійсненні платежів.

Так, стаття 533 ЦК України чітко визначає, що у разі визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інше не встановлено договором або законом. Офіційні курси іноземних валют, встановлюються НБУ і не є незмінними.

Взявши на себе зобов’язання повернути отриманий кредит у вигляді іноземної валюти, позивач самостійно обрав вид кредитування в такий спосіб. Відповідач в свою чергу є особою, яка на власних умовах і на власний ризик здійснює діяльність пов’язану із залученням грошових коштів, а отже уклавши з позивачем кредитний договір в іноземній валюті, розраховував на належне виконання позичальником своїх зобов’язань, а саме на повернення кредитних ресурсів, отриманих за вказаним договором.

З огляду на це не заслуговують на увагу доводи позивачів про укладення кредитного договору під впливом помилки чи обману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки сторони усвідомлювали природу правочину, свої права та обов’язки за договором а також властивості грошових коштів та можливість їх використати на споживчі цілі, а спільна домовленість сторін про отримання коштів та зобов’язання їх повернення у іноземній валюті передбачала можливість виникнення ризиків зміни офіційного курсу іноземної валюти.

Таким чином, за відсутності порушення прав позивачки ОСОБА_4 судом не здобуто підстав для визнання недійсним укладеного кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину.

1 квітня 2008 року між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” як іпотекодержателем та ОСОБА_5 як іпотекодавцем було укладено договір іпотеки до кредитного договору № 014/89-07/925/1, посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 1315.

Вказаний договір забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає із кредитного договору від 1 квітня 2008 року, укладеного між іпотекодержателем і позичальником ОСОБА_4

Предметом іпотеки є нерухоме майно –житловий будинок з надвірними будівлями в м. Сарни по вул. О. Дундича, 6, що належить ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності серії САВ № 932654.

Також предметом іпотеки є земельна ділянка, на якій розміщене домоволодіння в м. Сарни по вул. О. Дундича, 6 площею 0,1000 га, що належить ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності серії ЯБ № 602836 від 5 червня 2006 року, виданого на підставі рішення Сарненської міської ради від 13 грудня 1996 року № 1081. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 923523 грн.

Відповідно до п.2.1.1 договору іпотеки ОСОБА_5 гарантував, що предмети іпотеки знаходяться у його власності, до моменту укладення цього договору нікому не відчужені, під забороною (арештом) , а також заставою, у тому числі податковою, не перебувають, як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесені, судового спору щодо них немає, прав щодо них у третіх осіб ( за договорами найму, оренди тощо) як в межах України, так і за межами України немає.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місцем проживання фізичної особи від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків.

Згідно ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, що проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.

Як вбачається з довідки про склад сім’ї КП "Житлосервіс" від 18 січня 2010 року та акту обстеження матеріально-побутових умов утримання, виховання та догляду дітей від 30 червня 2010 року за місцем фактичного проживання та реєстрації позивачів ОСОБА_5 та його доньки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 зареєстровані неповнолітні діти останньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, реєстрація –це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Часом реєстрації ОСОБА_4 за вказаною адресою в паспорті останньої зазначена дата –30 квітня 2008 року, однак позивачка заявила про фактичне проживання її неповнолітніх дітей разом з нею в будинку на час укладення договору іпотеки, що підтвердили також свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Статтею 17 Закону України „Про охорону дитинства” передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 177 СК України.

Цими правовими нормами передбачена необхідність отримання згоди органу опіки і піклування у випадках укладення угод батьками щодо майнових прав дітей.

Отримання попереднього дозволу органів опіки та піклування передбачено також ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” у випадках здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Посилання позивачів на те, що оспорюваний договір міг бути укладений лише при наявності попередньої згоди органу опіки і піклування, як це встановлено ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства”, ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" є обгрунтованими, оскільки договір іпотеки зачіпає майнові права неповнолітніх дітей боржника стосовно відчуження за борговими зобов’язаннями матері житла, право на користування яким їм гарантоване законодавством.

Таким чином, для укладення договору іпотеки, за яким ОСОБА_5 передав в іпотеку належні йому на праві власності об’єкти нерухомості, була необхідність отримувати попередній дозвіл органів опіки та піклування, а, відповідно, без такого дозволу наявні підстави для визнання цього договору недійсним з підстав, визначених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України , а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

На підставі викладеного, ст. 627 ЦК України, ст.ст. 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України „Про охорону дитинства”, ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, керуючись ст.ст. 209, 213, 215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір іпотеки № 014/89-07/9235/1 від 1 квітня 2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством „Райффайзен банк Аваль” та ОСОБА_5, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Райффайзен банк Аваль” на користь держави судовий збір в сумі 107 грн. 30 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Рівненської області через Сарненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: