Справа №22-ц-894/12Головуючий у І інстанції Криворучко І.В.
Категорія50Доповідач у 2 інстанціїСавченко
27.02.2012
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
23 лютого 2012 року м.Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого Савченка С.І.,
суддів Іванової І.В., Березовенко Р.В.,
при секретарі Дрозд О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», третя особа генеральний директор Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»ОСОБА_3 про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а:
У вересні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що з 1978 року він працював у Міжнародному аеропорту «Бориспіль»на посаді водія. З 1 січня 2007 року його було переведено на посаду водія пожежного автомобіля І класу служби пожежної безпеки. Наказом відповідача від 29.04.2009 року його з 30.04.2009 року звільнено з роботи у зв’язку із систематичним невиконанням ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України. Згідно наказу підставою звільнення є : службова записка начальника служби внутрішньої безпеки, пояснення від 12 березня 2009 року, акт медичного огляду членів екіпажу і диспетчерського складу УПР для встановлення факту вживання алкогольних напоїв від 12 березня 2009 року, протокол № 65 медогляду на встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння від 12 березня 2009 року, доповіді та пояснювальні записки працівників, згода профспілкового комітету. Вказував, що 30 квітня 2009 року йому було вручено копію наказу та трудову книжку.
Посилаючись на грубе порушення відповідачем низки вимог трудового законодавства при його звільненні, просив поновити його на посаді водія пожежного автомобіля І класу служби пожежної безпеки, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 18042,70 гривень, стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 гривень, стягнути з генерального директора ОСОБА_3 на користь ДП «МА Бориспіль»понесенні підприємством витрати у зв’язку із оплатою незаконно звільненому працівнику за час вимушеного прогулу.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
- 2 -
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду водія пожежного автомобіля І класу служби пожежної безпеки. Наказом відповідача № 11-07-360/П від 29 квітня 2009 року позивача звільнено із займаної посади за п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України у зв’язку із систематичним невиконанням ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що звільнення позивача у зв’язку із систематичним невиконанням трудових обов’язків відбулося відповідно до вимог закону, зокрема суд виходив з того, що позивачу двічі виносилися накази про оголошення догани, які не втратили сили, а 12 березня 2009 року в період з 08-00 до 13-00 години позивач без належного дозволу був відсутній на робочому місці. Звільнення позивача з роботи проведено за згодою профспілкового комітету.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи, зроблені в результаті порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не з’ясував чи дотримані відповідачем передбачені статтями 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема чи не закінчився встановлений для цього строк, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. В тому числі суд не з’ясував в чому виявилися порушення, за які позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності за наказами від 04 вересня 2008 року та від 15 лютого 2009 року, чи пов’язані вони із невиконанням трудових обов’язків позивачем та чи могли вони бути в подальшому підставою для звільнення позивача.
Вирішуючи даний трудовий спір про поновлення на роботі, суд не звернув уваги, що позивач звільнений 30 квітня 2009 року за проступок, який був допущений ним 12 березня 2009 року, тобто в строк понад один місяць, не перевіривши дотримання підприємством встановленого ст.148 КЗпП України місячного строку застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з дня виявлення проступку.
Крім того, суд залишив поза увагою ті обставини, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із пропуском місячного строку, встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України, який просив поновити, посилаючись на поважність причин пропуску цього строку.
Зазначені порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
- 3 -
Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і поцесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Спірні правовідносини регулюються ч.1 ст.40 КЗпП України, згідно п.3 якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Відповідно до ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або упоноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни пояснення. При обранні виду стягнення власник повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що наказом відповідача від 04 вересня 2008 року ОСОБА_2, водію пожежного автомобіля служби пожежної безпеки за неналежне виконання своїх посадових обов’язків, пов’язаних із непроходженням обов’язкових медичних оглядів перед початком роботи оголошено догану на підставі доповідної начальника СПБ і карток медогляду (а.с.48). Наказом відповідача від 05 лютого 2009 року ОСОБА_2 за неналежне виконання своїх посадових обов’язків (п.1.4 посадової інструкції водія пожежного автомобіля служби пожежної безпеки від 21 січня 2008 року), що виразилося у невиконанні 19 січня 2009 року розпорядження т.в.о. начальника СПБ ОСОБА_4 і старшого водія ОСОБА_5 поставити радіатор на пожежний автомобіль оголошено догану (а.с.47,49).
Також судом встановлено, що 12 березня 2009 року в період з 08-00 до 13-00 години позивач без належного дозволу був відсутній на робочому місці, у зв’язку з чим наказом відповідача № 11-07-360/П від 29 квітня 2009 року позивача звільнено із займаної посади за п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України у зв’язку із систематичним невиконанням ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Перед накладенням дисциплінарного стягнення відповідач отримав від позивача письмові пояснення щодо виявленого порушення та згоду профспілки на звільнення (а.с.34,36,45,54,55).
30 квітня 2009 року позивачу було вручено копію наказу та трудову книжку.
- 4 -
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що з боку ОСОБА_2 мало місце систематичне невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором, а відтак були наявні передбачені законом підстави для застосування до позивача дисциплінарного стягненння у вигляді звільнення, яке відповідало ступеню тяжкості вчиненого проступку.
В той же час проступок позивача, який слугував підставою його звільнення і пов’язаний із відсутністю його на роботі 12 березня 2009 року, був виявлений керівництвом того ж дня, що стверджується доповідними записками та поясненнями свідків і самого позивача (а.с.41-46), відповідно, застосовуючи стягнення і звільняючи позивача з роботи 30 квітня 2009 року, відповідач порушив положення ст.148 КЗпП України, яка встановлює місячний строк для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення проступку.
Отже при звільненні позивача відповідачем допущено порушення вимог закону.
Проте суд не знаходить підстав для захисту порушеного права позивача з огляду на пропуск ним встановленого законом строку звернення до суду та відсутність поважних причин для поновлення такого строку з наступних міркувань.
Відповідно до положень ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строку, установленого ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.
Враховуючи, що наказ про звільнення та трудова книжка були вручені позивачу 30 квітня 2009 року, а звернувся він до суду лише 16 вересня 2009 року, пропустиши місячний строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, а також відсутність поважних причин його поновлення, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позову з цих підстав.
Доводи позивача, викладені в позовній заяві, про поважність причин пропуску строку звернення до суду з огляду на те, що він звертався до відповідача з метою зібрати необхідну кількість документів, не грунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Як вище вказувалося, наказ про звільнення позивача та трудова книжка були вручені останньому 30 квітня 2009 року, відповідно позивач повинен надати докази пропуску ним місячного строку звернення до суду саме в період з 30 квітня по 30 травня 2009 року. Пропуск строку звернення до суду після 30 травня 2009 року правового значення не має.
Проте з наданих позивачем доказів вбачається, що запити, які направлялися позивачем та його представником, датовані виключно липнем та серпнем 2009 року (а.с.9,12-13). Жодного доказу поважності причин пропуску строку в період з 30 квітня по 30 травня 2009 року позивачем не надано.
При цьому колегія суддів враховує необгрунтованість таких доводів позивача з огляду на те, що ст.119 ЦПК України не передбачає необхідність подання доказів при подачі позову, на що звертає увагу постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ
- 5 -
у суді першої інстанції», відповідно до п.7 якої подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред’явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач не надав жодного доказу і такі в матеріалах справи відсутні, про поважність пропуску місячного строку звернення до суду за захистом свого права.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2010 року скасувати і ухвалити нове.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», третя особа генеральний директор Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»ОСОБА_3 про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.
Головуючий : ___________________
Судді : ___________________ ________________