УКРАИНА
АПЕЛЛЯЦИОННЫЙ СУД ДНЕПРОПЕТРОВСКОЙ ОБЛАСТИ
0413/2-3820/11
Справа № 2-2820/11 Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22-ц/491/456/12 суддя Хардіна О.П.
Категорія – 52 ( І ) Суддя-доповідач – Остапенко В.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого – судді: Остапенко В.О.
суддів: Братіщевої Л.А., Карнаух В.В.
при секретарі: Бондаренко І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №31» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди.
Особи, які беруть участь у розгляді справи:
позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4,
представник відповідача Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №31» - Зарівна Світлана Володимирівна,
голова Міської профспілкової організації Всеукраїнської професійної спілки «Захист справедливості» підприємців міста Кривого Рогу - Білинець Людмила Павлівна, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація №31» (далі КП «ЖЕО №31» ) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, посилаючись на те, що наказом № 145 від 11.08.2011р. його було звільнено з посади водія за скороченням чисельності працівників згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.
Уточнивши позовні вимоги просив суд, визнати протиправними та скасувати наказ №145 від 11.08.2011р., поновити його з 11.08.2011р. на посаді водія автомобілю дільниці №47 КП «ЖЕО №31», стягнути з відповідача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 18.11.2011р. у розмірі 7 843 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Так, судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі у якості третьої особи Криворізьку Міську організацію Всеукраїнської Профспілки «Захист справедливості», членом якої він є та яка відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, і не взято до уваги, що згідно ст. 43 КЗпП України звільнення працівників на підставі п. 1ст. 40 цього Кодексу можливе лише за наявності попередньої згоди профспілкового представника.
Крім того, судом не взято до уваги, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації працівника перевага в залишенні на роботі надається особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, а на утриманні позивача знаходиться дружина - інвалід дитинства 2 групи, що дає право на переважне залишення на роботі.
Також, відповідач не ознайомив його з штатним розкладом та наявністю вільних посад на підприємстві, а суд не перевірив у відповідності до п.19 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів»чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці та чи дійсно працівник відмовився від переведення на іншу роботу.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, відхиливши апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.І ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено, що наказом № 554 від 10.08.2011 року у зв’язку зі скороченням чисельності працівників КП «ЖЕО №31» водія а/м дільниці №47 ОСОБА_2 звільнено за п. 1 ст.40 КЗпП України з 11.08.2011 року (а. с. 47).
Відмовляючи ОСОБА_2 в позові суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при звільнені позивача за п.1 ст.40 КЗпП України, відповідач дотримався вимог трудового законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства,установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема: ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; які є докази щодо змін в організації виробництва і праці; про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації; чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Згідно з копією наказів № 353 від 06.05.2011р. та №354 від 06.05.2011р. передбачено вивільнення трьох одиниць працівників за професією «водій» у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці та для ефективного використання робочої сили ( а. с. 30,31).
На засіданні комісії від 06.05.2011р. по скороченню чисельності на підставі наказу №353 від 06.05.2011р. по КП «ЖЕО №31» ухвалено рішення про вивільнення наступних працівників: ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 При цьому, комісією обговорювались кандидатури всіх працівників підприємства за професією «водій» та, зокрема, рішення про звільнення ОСОБА_2 було прийнято в зв’язку з тим, що він маючи додатковий дохід у вигляді пенсії, не має а ні утриманців, а ні пільг, та характеризується як робітник, з посереднім ставленням до роботи (а.с. 32-35).
Наказом №441 від 10.06.2011р. по КП «ЖЕО №31» позивача попереджено про майбутнє звільнення з роботи з 11.08.2011р. в зв’язку з скороченням чисельності за п.1 ст. 40 КЗпП України та запропоновано вакантну посаду по професії слюсар-сантехнік. Від підпису в наказі та від запропонованої посади позивач відмовився, про що було складено акт (а.с. 40) та направлено копію наказу і повідомлення на адресу позивача (а.с. 39,41,42), що повністю спростовує доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення позивача про наявність вільних посад на підприємстві.
Доводи позивача щодо недотримання відповідачем порядку його звільнення, так як відповідачем при його звільненні попередньо не було отримано згоди профспілкового комітету, членом якої він є, не відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Дійсно, ст. 43 КЗпП України на власника або уповноважений ним орган при розірванні трудового договору з підстав, передбаченою п. 1 ст. 40 КЗпП України, покладено обов’язок дотримання процедури такого звільнення шляхом звернення з поданням про розірвання трудового договору до виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник та отримання попередньої згоди цього органу на звільнення. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник, або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.
Як вбачається із подання КП «ЖЕО №31» до профспілкової організації про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи з ініціативи власника, в ньому дана розгорнута мотивація описання фактичних обставин, які послужили причиною звільнення (а.с. 36,43).
Головою Центральної ради ВПС «Захист справедливості» було прийнято рішення про категоричну відмову у дачі такої згоди з посиланням на те, що це являється порушенням трудових прав працівників (а.с. 44), а в запереченні від 26.05.2011р. просив адміністрацію КП «№ЖЕО №31» залишити ОСОБА_2 на робочому місці в зв’язку з тяжкою ситуацією, та винести компромісне рішення (а.с. 37).
Жодного обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 рішення профспілкового органу не містить.
Стаття 39 Закону України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» зобов’язує профспілковий орган мотивувати відмову у наданні дозволу на звільнення працівника.
Законодавець передбачає, що під мотивованою відмовою профспілкового органу слід розуміти таку думку, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства та ділових (професійних) якостях працівника.
Виходячи із наведених обставин відмову профспілкової організації в наданні згоди не звільнення з роботи ОСОБА_2 за п.1 ст.40 КЗпП, суд першої інстанції правильно визнав такою, що не має обґрунтування, зазначивши, що профспілкою не надано а ні висновку щодо тяжкої ситуації позивача, а ні висновку щодо причин категоричної відмови в наданні згоди на його звільнення.
Таким чином, перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності звільнення позивача без згоди профспілки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що його звільнено без порушення вимог діючого законодавства, зокрема ВПС «Захист справедливості», членом якої є позивач, відмову у дачі згоди на його звільнення не обґрунтувала у порушення ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про профспілки їх права та гарантії діяльності», а тому слід вважати, що згода на звільнення дана.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо переважного права позивача в залишенні на робочому місці, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що такі підстави, передбачені ст. 42 КЗпП України, взагалі відсутні.
Так, за правилами ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним – при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій тощо.
Доводи позивача щодо перебування на його утриманні двох осіб, а саме: дружини та доньки, не доведені та спростовуються матеріалами справи і висновками суду першої інстанції.
Крім того, перевага в залишенні на роботі надається при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, а, я к вбачається з виробничої характеристики, позивач характеризується як несумлінний працівник, неуважно та неякісно виконував завдання майстра по своїм трудовим обов’язкам та вивів з ладу два двигуни автомобіля на якому працював за період роботи з 02.02.2009р. по 11.08.2011р. (а.с. 78).
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо дотримання. відповідачем вимог п.1 ст.40, ст.ст. 43, 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_2
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені, не обґрунтовані, а тому немає підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)