ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2006 р. | Справа № 14/159-2006 |
13 год. 00 хв.
м. Тернопіль
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Михайлишин Л.М.
Розглянув справу
за позовом Тернопільської міської ради, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, 46000
до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції, вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46000
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
За участю представників сторін:
позивача: Гірняк В.М., довіреність №565/01 від 21.04.06р.,
відповідача: Хома І.О., довіреність №14144/7/10-015 від 16.03.06р.
Суть справи:
Тернопільська міська рада звернулась в господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним акту ненормативного характеру.
В процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Тернопільської ОДПІ №748/0000482677/0/3258 від 19 серпня 2004 року.
Позов, підтриманий в судовому засіданні повноважними представниками, орган місцевого самоврядування обґрунтовує тим, що спірні правові акти індивідуальної дії є незаконними, прийняті податковим органом з порушенням законодавства з питань оподаткування, а відтак підлягають визнанню нечинними в судовому порядку. Дане твердження мотивоване посиланнями на приписи Законів України “Про податок на додану вартість”, „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та інших нормативно-правових актів, які регулюють даний предмет спору.
У запереченнях на позов, та згідно з поясненнями повноважних представників, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржуване податкове повідомлення –рішення, винесене контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин, та досліджених в процесі перевірки документів.
Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк вирішення спору було продовжено.
У зв’язку з необхідністю застосування спеціальних знань, для повного, всебічного та об’єктивного з’ясування усіх обставин справи, ухвалою суду від 24 листопада 2004 року провадження по справі було зупинено з огляду на призначення судової експертизи.
Ухвалою від 30 серпня 2006 року, після усунення обставин, що зумовили зупинення, провадження у справі поновлено. Цією ж ухвалою, у відповідності до приписів пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, справу №14/159-2006 постановлено розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасникам судового процесу роз'яснено належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20,22,81-1 ГПК України, а пізніше ст.ст. 19, 49, 51, 130 КАС України.
За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи позивача, заперечення відповідача, оцінивши представлені докази в їх сукупності господарський суд встановив :
Посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податку на додану вартість з операцій по наданню в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення та одержання орендної плати Тернопільською міською радою за період з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року. Результати перевірки оформлені актом № 24/26-2106/04058344 від 17 серпня 2004 року, у висновках якого констатовано порушення органом місцевого самоврядування п.п.3.1.1 п.3.1 статті 3, п.4.1 статті 4 п.п. 7.3.1 .п.7.3 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” ( далі –Закон) при здійсненні операцій із продажу послуг по оренді земельних ділянок несільськогосподарського призначення юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності з 01.01.2003 р. по 31.12.2003 року, внаслідок чого державною податковою інспекцією донараховано до бюджету 387930,88 грн.
19.08.2004 року податковим органом на підставі акта перевірки, відповідно із наведеними вище положеннями Закону, позивачу, згідно із податковим повідомленням-рішенням №748/0000482677/0/3258 визначено суму податкового зобов'язання за платежем, - податок на додану вартість в розмірі 775862 грн., в тому числі штрафні ( фінансові) санкції ,- 387931 грн.
Наведений правовий акт індивідуальної дії і оспорюється органом місцевого cамоврядування у судовому порядку.
Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін у засіданні, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
За результатами дослідження представлених учасниками спору доказів, судом з'ясовано, що об’єктами орендних відносин, які виникли між позивачем та юридичними і фізичними особами, були земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що перебували у комунальній власності. Тернопільська міська рада здійснювала розпорядження ними на підставі приписів Земельного кодексу України, відповідно до статті 12 якого до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно із статтею 124 даного нормативно - правового акта передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Статтею 2 Закону України “Про плату за землю” передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель, і належить до загальнодержавних податків (стаття 14 Закону України “Про систему оподаткування”).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки (стаття 13 Закону України “Про плату за землю”). Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (стаття 19 Закону).
Відповідно до статті 20 цього ж Закону платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких знаходяться земельні ділянки та використовуються виключно для визначених статтею 22 цього ж Закону цілей.
Так, для дослідження в судовому засіданні позивачем, поряд із іншими доказами надано договір оренди земельної ділянки від 30.08.2002 року (т. 7, а.с.123), укладений між Тернопільською міською радою та ВАТ „Техінмаш”.
Відповідно до умов даного договору земельна ділянка передається на умовах оренди терміном на двадцять п'ять років. Договір відповідає вимогам чинного законодавства України, скріплений підписами і печатками уповноважених осіб та зареєстрований у виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 02.09.2002 року №546. В матеріалах справи міститься рішення Тернопільської міської ради від 28 лютого 2002 року про надання в користування земельної ділянки ВАТ «Техінмаш»на відповідних умовах (т.7, а. с. 124). Розмір орендної плати за користування зазначеною земельною ділянкою визначався без нарахування податку на додану вартість. Відповідно до довідки, виданої Тернопільським міським відділом земельних ресурсів, сума орендної плати визначається у розмірі 1,5 % від грошової оцінки земельної ділянки (т.7а.с.124).
Інші договори оренди, що містяться у матеріалах справи та укладені позивачем із орендарями на протязі спірного періоду, поряд із іншим, містять і аналогічні розрахунки розміру орендної плати - встановленого відсотку від вартості земельної ділянки без врахування суми ПДВ.
Як встановлено проведеною по справі експертизою та перевіряючим в процесі проведення перевірки, орендна плата від орендарів зараховувалася по кодах бюджетної класифікації України 13050200 «Орендна плата з юридичних осіб»та 13050500 «Орендна плата з фізичних осіб»на рахунки міськради №33213810900002, № 33210813900002 відповідно, відкриті в УДК України у Тернопільській області. При цьому експертом констатовано, що орендні платежі згідно встановленого законодавством України порядку зараховувалися Тернопільською міською радою до доходів місцевих бюджетів міст обласного значення.
Згідно з п.п.2,19 ст.1 Бюджетного кодексу України бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань; бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Пунктами 1,2 ст.69 Бюджетного кодексу України передбачено, що до доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать, зокрема, 100 відсотків плати за землю - для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75 відсотків плати за землю - для бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення; 60 відсотків плати за землю - для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань.
З огляду на те, що орендна плата за користування земельною ділянкою є одним з видів плати за землю та згідно з п.2 ст.69 Бюджетного кодексу України включається до доходної частини відповідного місцевого бюджету, податкові зобов'язання по сплаті ПДВ з операцій пов'язаних з отриманням орендної плати у орендодавця в особі міської ради, не виникають.
Таким чином, в даному випадку операції щодо справляння органом місцевого самоврядування (позивачем) орендної плати, яка зараховується до місцевого бюджету, не є об'єктом оподаткування ПДВ, оскільки чинне податкове законодавство не допускає можливість такого нарахування податків на бюджетні кошти.
За таких обставин, включення податковим органом операцій з надання земельних ділянок в оренду до об’єкту оподаткування ПДВ, як операції з продажу послуг, є необґрунтованим.
Вказаний висновок суду випливає і із змісту п.п.3.1.1 п.3.1, п.п. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону №168/97-ВР в редакціях, що діяли на час винекнення та існування спірних правовідносин , а також із приписів рішення Конституційного Суду України від 05.02.2004 № 2-рп/2004, згідно якого Закон України “Про податок на додану вартість” не відносить операції з оренди землі до об'єктів оподаткування податком на додану вартість.
З наведеного в сукупності, суд погоджується із обґрунтуваннями експерта про не підтвердження нормативно та документально висновків контролюючого органу, з приводу порушення органом місцевого самоврядування вимог податкового законодавства ( ст.82 КАС України), і констатує, що статтею 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені слід задовольнити в повному обсязі.
У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу та експертній установі з Державного бюджету України.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163 КАС України, господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати нечинним податкове повідомлення - рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 19.08.2004 р. №748/0000482677/0/3258.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5 м. Тернопіль) –85 (вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. державного мита.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Київського науково –дослідного інституту судових експертиз (01025, м. Київ, вул. В.Житомирська, 19), - 3300 ( три тисячі триста) грн. 00 коп. за проведену судову експертизу.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі “16” жовтня 2006 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.
Суддя О.В. Руденко