Справа №2-а-195/07
Постанова
Іменем України
04 вересня 2007 року
Новозаводський районний суд міста Чернігова
в складі: головуючого - судді Артюх К.В.
при секретарі Горбік Т.А.
з участю представника позивача Баглай А.І., представника відповідачів Хропатого Б.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в Чернігівській області, Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС України в Чернігівській області про стягнення недоплаченої суми грошового утримання та інших виплат, стягнення моральної шкоди, суд, -
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з УМВС України в Чернігівській області на користь позивача грошової суми 18044 грн. 67 коп., стягнення 5000 грн. моральної шкоди, мотивуючи вимоги тим, що позивач з 14 січня 1981 року по 03 серпня 2004 року працювала в органах внутрішніх справ УМВС України в Чернігівській області, на слідчих роботах. 28 липня 2004 року позивачці встановлена друга група інвалідності, яка пов'язана з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Звільнена з ОВС за віком і призначена пенсія. Позивач зверталась з заявами до УМВС про нарахування і виплату пенсійних та інших обов'язкових надбавок, грошових компенсацій, але їй було відмовлено. Заборгованість, яка підлягає стягненню складається з не виплаченої пенсійної надбавки, надбавки до окладу грошового утримання за службу на посадах слідчих понад 15 років у розмірі 25%, щорічної матеріальної допомоги, компенсації за продовольчі пайки, заборгованості по забезпеченню форменим одягом. Позивач зазначає, що з серпня 1998 року мала права на пенсійну доплату у розмірі 100% пенсії передбаченої Указом Президента України № НОМЕР_1 від 04.10.19996 року, нарахування та виплата проводилась до вересня 2001 року, але з жовтня 2001 по січень 2003 року не нараховувалася і не вплачувалась, посилаючись на відсутність необхідних коштів, також не проводилось нарахування та виплата щомісячної надбавки до окладу грошового утримання за службу на посадах слідчих понад 15 років у розмірі 15%, передбаченої п.5 Указу Президента України № НОМЕР_1 від 04.10.19996 року; за період 2002, 2003 та 2004 роки мала надаватись матеріальна допомога у розмірі місячного грошового забезпечення на рік відповідно до п.2 Указу, а не у розмірі посадового окладу, як було виплачено за період служби. Грошова компенсація за продовольчі пайки за період з 01.01.2001 року по 03.08.2004 року становить 2307 грн. 36 коп., сума заборгованості по забезпеченню форменим одягом становить 4756 грн. 05 коп. згідно довідки виданої речовою службою УМВС в Чернігівській області і підлягає виплаті по звільненню. Звернення до суду з позовом відбирає у позивачки багато часу, принижує та паплюжує її людську та професійну гідність. У позивача порушений нормальний спосіб життя, вимушена витрачати час на ходіння в судові засідання, що спричиняє незручності для позивача і відображається на стані здоров'я. Довготривалим зволіканням і затягуванням справи відповідачем, що підтверджується матеріалами справи № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3, спричиняють і поглиблюються, як фізичні так і моральні страждання.
Позивач в судове засідання не з'явилась, представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення, що позивачу в порушення Указу Президента України № НОМЕР_1 від 04.10.19996 року не проводились доплати у належному обсязі, після звільнення не виплачена компенсація за не отримані продовольчі пайки та формений одяг. Позивачем дійсно
подавалися позови до суду, але в зв'язку з поганим станом здоров'я розгляд справ залишався без розгляду і тільки зараз позивач надала повноваження іншій особі представляти свої інтереси в суді, крім того з медичних документів вбачається, що у позивача двічі на місяць виникає кризовий стан, крім того позивачкою здійснювалося поховання батька.
Представник відповідачів УМВС України в Чернігівській області та УБОЗ УМВС України в Чернігівській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, зазначив, що відповідно до наказу УМВС України в Чернігівській області № 210 від 11.10.2001р. призупинено виплату раніше встановлених набавок за особливо важливі завдання, за роботу з матеріалами - носіями державної таємниці, за слідчу роботу, надбавку від суми пенсії. Про існування даного наказу та наказу Міністерства МВС України № 779 від 11.09.2001 року позивач знала і на теперішній час дані накази ніким не оскаржені. Компенсація за продовольчі пайки була списана на підставі наказу Державного казначейства України від 08.05.2001р. № 73 в межах строку позовної давності, оскільки дана компенсація не входить ні до грошового утримання ні до грошового забезпечення і на неї поширюється строк позовної давності. Матеріальна допомога передбачена п. 2 Указу Президента України № НОМЕР_1 від 04.10.1996 року в розмірі грошового забезпечення на рік, але відповідно до положень Законів України „Про державний бюджет на 2001 рік", „Про державний бюджет на 2002 рік", „Про державний бюджет на 2003 рік" „Про державний бюджет на 2004 рік" виплата матеріальної допомоги в зазначені роки могла здійснюватися лише в межах фонду заробітної плати, затверджених до бюджетних установ у кошторисах видатків, тому позивачці і всім інших співробітникам ОВС проводилась виплата матеріальної допомоги в обмеженому розмірі, тобто в межах бюджетного фінансування та встановленого кошторисом фонду оплати праці. Виплата компенсації за продовольчі пайки скасована відповідно до Постанови KM України № 426 від 29.03.2002р. заборгованості щодо компенсації за продовольчі пайки управління перед позивачем не має. ЗУ „Про міліцію" передбачено безоплатна видача форменого одягу, виплата компенсації не передбачена, крім цього держава захистилася від вплати компенсації за формений одяг прийнявши відповідний закон „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17.02.2002 року. Крім цього позивач пропустила строк звернення до суду, який відповідно до ст. 99 КАСУ становить один рік. Відповідно до ст. 100 КАСУ наслідком пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови в задоволенні позову, крім того відсутні вимоги про поновлення строку звернення до суду. Оскільки спір виник на підставі нормативних актів з питань забезпечення працівників міліції грошовим утримання, а дані нормативні акти не передбачають відшкодування моральної шкоди, тому в задоволенні вимог в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Вислухавши представника позивача, представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, матеріали справи № НОМЕР_2/05 за скаргою ОСОБА_1 на неправомірні дії УМВС України в Чернігівській області та матеріали справи № НОМЕР_3 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Чернігівській області про стягнення недоплаченої суми грошового утримання та інших виплат, недотриманих за період проходження служби та моральної шкоди, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.
Як встановлено в судовому засіданні і не оспорюється сторонами позивач проходила службу в органах внутрішніх справ УМВС України в Чернігівській області, на слідчій роботі і 03 серпня 2004 року звільнена з органів внутрішніх справ за віком і призначена пенсія за вислугу років.
Відповідно до п.5 Указу Президента України № НОМЕР_1 від 04 жовтня 1996 року „Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ", установлено особам начальницького складу слідчих підрозділів органів внутрішніх справ за службу на посадах слідчих щомісячна надбавка до окладів грошового утримання, щомісячну доплату за вислугу 20 і більше років у розмірі 100 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована у разі виходу на пенсію. Доплата за вислугу 20 і більше років виплачується без урахування надбавок, установлених за службу на посадах слідчих. Вказані виплати належать до числа обов'язкових і керівники орагнів внутрішніх спарв не вправі своїм рішенням скасовувати, зупинити виплату зазначеної надбавки та доплати до окладу грошового забезпечення.
Посилання представника відповідача на списання заборгованності грошової компенсації за продовольчі пайки відповідно до наказу Державного казначейства України від 08.05.2001р. № 73 в межах строку позовної давності не можуть бути враховані, оскільки грошова компенсація за продовольчі пайки входить до грошового утримання працівників органів внутрішніх справ і заборгованість по компенсації за продовольчі пайки склалася з вини відповідача, що є порушенням законодавства про грошове забезпечення позивача.
Відповідно до п.2 Указу Президента України № НОМЕР_1 від 04 жовтня 1996 року „Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ повинна виплачуватися матеріальна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на рік, дана виплата є додатковим видом грошового забзпечення і носить обов'язковий характер і тому виплата відповідачем матеріальної допомоги в меншому розмірі порушувало право позивача на отримання належного розміру грошового забезпечення.
Відповідно до ст. 16 Закону України „Про міліцію", особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Працівникам міліції видається службове посвідчення.
Законом України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ч.1енів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців), а також дію абзацу першого частини першої статті 14 зазначеного Закону в частині забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) та ч.1енам їх сімей безоплатного проїзду у відпустку. Тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованності по забезпеченню форменим одягом є безпідставними.
Згідно ст. 99 Кодексу Адмінінстратвиного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Згідно ст. 100 Кодексу Адмінінстратвиного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Враховуючи, що позивач 20 вересня 2004 року зверталась до відповідача з вимогами про нарахування та виплати грошової компенсації за пайкове забезпечення ( а. с. 4 справа № НОМЕР_2/05), про нарахування та виплату надбавки за слідчу роботу та щомісячну доплату за вислугу 20 і більше років у розмірі 100 відсоотків суми пенсії (а. с. 5 справа № НОМЕР_2/05), про нарахування та виплату матеріальної допомоги у розмірі грошового забезпечення ( а. с. 6 справа № НОМЕР_2/05), про нарахування та виплату грошової компенсації за формений одяг (а. с 7, справа № НОМЕР_2/05). 18 жовтня 2004 року відповідач надав відповідь на заяви позивача
від 20.09.2004 року, тобто позивач про порушення свого права знала в вересні 2004 року, в жовтні 2004 року дізналася про рішення відповідача щодо її заяв, скориставшись своїм правом 04 січня 2005 року звернулася до суду зі скаргою на неправомірнії дії УМВС України в чернігівській області, відповідно до протоколу судового засідання від 05 квітня 2005 року -25 травня 2005 року ( а. с. 76-84, справа № НОМЕР_2/05) приймала участь особисто та мала представника - адвоката ОСОБА_3, проте в зв'язку з неявкою в судове засідання скарга залишена без розгляду. Повторно позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про стягнення недоплаченої суми грошового утримання та інших виплат, неотриманих за період проходження служби та моральної шкоди і також справа залишена без розгляду в зв'язку з неявкою в судове засідання позивача, дані ухвали суду позивачем не оскаржені і є чинними, хоча представник позивача зазначає, що причини неявки поизвача були поважними. Представник відповідачів наполягав на застосуванні строку позовної давності, як це передбачено ст. 100 КАСУ, додатково зазначивши, що позивач з письмовою заявою про поновлення порушеного строку до суду не зверталася, тому згідно ст. ст. 99, 100 Кодексу Адмінінстратвиного судовчинства України, в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 99, 100, 102, 162, 163, 167 Кодексу Адміністративного Судочинства України, суд -
Постановив :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в Чернігівській області, Управління боротьби з організованою злочинністю УМВС України в Чернігівській області про стягнення недоплаченої суми грошового утримання та інших виплат, стягнення моральної шкоди, відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова, шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови, протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів, після подання заяви про апеляційне оскарження постанови. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.