10                                                   ПРОЕКТ

У Х В А Л А

   ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

8 лютого 2012 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Пшонки М.П.

Суддів: Леванчука А.О.,

Мазур Л.М., Макарчука М.А.,

Маляренка А.В.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2010 року ,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом посилаючись на те, що 5 грудня 2005 року нею був проданий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в селі Проходи Любешівського району вартістю 6000 доларів США. Після продажу будинку, вона з чоловіком перейшла жити до своєї дочки ОСОБА_7 Частину коштів, отриманих від продажу майна, а саме 4000 доларів США вона віддала на зберігання своїй дочці. У 2008 році позивач з чоловіком виїхали на постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1. Перед виїздом вона звернулася до дочки з проханням повернути кошти, але у відповідь почула, що нічого віддавати їй відповідачі не будуть, оскільки гроші вже ними витрачені. На підставі ст.ст. 16, 387 ЦК України позивачка просила суд витребувати у відповідачів на свою користь належні їй кошти в розмірі 4000 доларів США, що згідно офіційного курсу гривні до іноземних валют станом на 14 грудня 2009 року становить 31920 грн.

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від
23 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 квітня 2010 року, позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 31920 грн. та 120 грн. судових витрат.

У касаційній скарзі відповідачі просять скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 у повному обсязі.

    Ухвалою Верховного Суду України від 5 грудня 2011 року відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» від 20 жовтня 2011 року справу за вказаним позовом передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог.

Згідно зі  ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до                   ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що оскільки відповідачі в добровільному порядку не повертають передані нею їм на зберігання грошові кошти в розмірі 4000 доларів США, то з підстав ст. 387 ЦК України  просила витребувати гроші з чужого незаконного володіння (а.с. 2-3).

Однак, на порушення зазначених вимог закону, прийнявши позовну заяву, яка не відповідає вимогам закону, суд і в судовому засіданні належним чином не з’ясував у позивачки підстави заявленого нею позову, а визначив їх на власний розсуд. Встановивши відсутність факту перебування грошей у незаконному володінні, суд у порушення вищезазначених норм права прийшов до висновку, що між сторонами був укладений договір дарування валютних цінностей, який є нікчемний унаслідок недотримання встановленої для нього форми.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і  обґрунтованість  рішення  суду  першої інстанції в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом.

Суди належним чином не з’ясували характер та суть заявлених позивачем вимог, не встановили характер правовідносин, що виникли між сторонами, норми права, якими вони регулюються.  

З огляду на це судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Любешівського районного суду Волинської області від
23 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від
21 квітня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді: М.П. Пшонка

А.О. Леванчук

Л.М. Мазур

М.А. Макарчук

А.В. Маляренко