У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів Макарчука М.А., Маляренка А.В.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного підприємства «Тернопільська фірма «Будівельник» про визнання майнового права за касаційною скаргою приватного підприємства «Тернопільська фірма «Будівельник» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 2 червня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» про визнання майнового права на квартири, посилаючись на те, що 16 січня 2006 року, а також 5 вересня 2007 року між ним та відповідачем укладено договори про дольову участь у будівництві квартир, за умовами якого виконавець ПП «Тернопільська фірма «Будівельник» здійснює будівництво, а він фінансує згідно умов договору будівництво квартири АДРЕСА_1, що розташована по АДРЕСА_1, площею 79, 0 кв.м. та квартири АДРЕСА_2, площею 73,04 кв.м. Оскільки ним повністю оплачено вартість обох квартир та виконано умови договорів, проте будинки, в яких знаходяться квартири у визначний договорами строк в експлуатацію не здані, відповідач не передав йому квартири у власність, просив визнати за ним майнові права на вищевказані спірні квартири.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 2 червня 2011 року, позов ОСОБА_3 до приватного підприємства «Тернопільська фірма «Будівельник» про визнання майнового паю задоволено; визнано за позивачем майнові права на незавершену будівництвом двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 79,0 кв.м, що розташована на третьому поверсі будинку по АДРЕСА_3 та на незавершену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 73, 04 кв.м, що розташована на четвертому поверсі першого під’їзду будинку по АДРЕСА_2.
У касаційній скарзі приватне підприємство «Тернопільська фірма «Будівельник» порушує питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем було повністю сплачено вартість спірних квартир відповідно до умов укладених з відповідачем договорів, а, оскільки відповідач в порушення зобов’язань дії по здачі будинку не здійснив, відповідно до вимог ст. 190 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 травня 2001 року ОСОБА_3 набув майнові права на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 79 кв.м, що розташована на третьому поверсі будинку по АДРЕСА_3 та на незавершену будівництвом двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 73, 04 кв.м, що розташована на четвертому поверсі першого під’їзду будинку по АДРЕСА_2
Проте, з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 1 Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичними та юридичними особами інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.
Тому, задоволення позовних вимог з посиланням на Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не можна визнати обґрунтованим, оскільки положення цього Закону регулює порядок здійснення оціночної діяльності, а не порядок виникнення права власності.
Крім того, ПП «Тернопільська фірма «Будівельник», заперечуючи проти визнання за ОСОБА_3 майнових прав на спірні квартири, посилався на те, що оплата не проводилась, будинок не закінчений будівництвом, остаточна вартість спірних квартир та їх розмір не визначався. Зокрема, у пункті п.1.6 договору на дольову участь у будівництві від 16 січня 2006 року визначається, що після закінчення будівництва шляхом розрахунку фактичної вартості будівництва з урахуванням коефіцієнта інфляції.; у п. 1.2 договору від 5 вересня 2007 року передбачено, що остаточна ціна будівництва визначається після його закінчення шляхом розрахунку проектною та фактичною (за даними БТІ) загальною площею квартири.
Пункт 4.1 укладеного між сторонами договору від 5 вересня 2007 року передбачає, що ОСОБА_3 (сторона - 2), при внесенні коштів може фіксувати кількість оплаченої площі по цінах на момент складання договору, що зараховує стороні -2 як викуплені 73,04 кв.м.
Проте суд, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, у порушення положень ст.ст. 212, 213-214 ЦПК України на вищевказані норми права та умови укладених між сторонами договорів уваги не звернув, у повному об’ємі доводів відповідача не перевірив, а також у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання за позивачем майнових прав на недобудовані квартири.
Крім того, представник приватного підприємства «Тернопільська фірма «Будівельник» посилався на те, що договори з позивачем були розірвані та право на спірну двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 виникло у іншої особи ОСОБА_4, який участі у справі не приймав.
Однак, суд ці доводи належним чином не перевірив, а вони мають значення для правильного вирішення справи.
Апеляційний суд також достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин висновки судів про наявність підстав для визнання за ОСОБА_3 права на майнові права із значенням квартир з конкретним розміром площі до закінчення будівництва, здачі його в експлуатацію та встановлення остаточної вартості та розміру цих квартир є передчасним.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального
та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст . 336, 338 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу приватного підприємства «Тернопільська фірма «Будівельник» задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 6 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 2 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана
Г.В. Юровська