ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 489/2796/22

Номер провадження: 11-кп/819/59/25

Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року Херсонський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

при секретарі судового засідання: ОСОБА_5

за участю прокурора: ОСОБА_6

адвоката: ОСОБА_7

обвинуваченого: ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання ОСОБА_8 у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за №22022150000000162 щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 436-2 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 березня 2024 року ОСОБА_8 у пред`явлених обвинуваченнях за ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 436-2 КК України визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад вказаних кримінальних правопорушень та визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146 та ч.3 ст. 355 КК України і призначено йому покарання:

- за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. 3 ст. 355 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточно до відбуття визначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обраховано з часу набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_8 у строк покарання час попереднього ув`язнення з моменту його фактичного затримання 09.04.2022 по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.

Вирішено питання про речові докази і процесуальні витрати.

На цей вирок ОСОБА_8 , адвокат ОСОБА_7 , прокурор ОСОБА_6 подали апеляційні скарги.

ОСОБА_8 подав клопотання, в якому просить негайно звільнити його з під варти та враховуючи те, що він не вчиняв особливо тяжких злочинів, значне погіршення стану його здоров`я просив обрати йому запобіжний захід - особисте зобовязання.

Клопотання мотивував тим, що саме такий заобіжний захід було обрано ОСОБА_9 ще 13.05.2022 року згідно ухвали слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва, який за версією слідства нібито за його вказівкою викрав ОСОБА_10 , після чого він був виправданий за цим звинуваченням.

Також вказує на те, що згідно вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.03.2024 року за ч. 2 ст. 146 КК України йому було призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі, яке обчислюється з 09.04.2022 року, тому 09.04.2025 року закінчився строк відбування покарання за злочин , який він вчиняв, але за цей злочину він вже відбув покарання.

Зазначає, що запобіжний захід щодо нього діє до вступу вироку у законну силу, але не довше ніж строк дії ухвали про обрання ( продовження) строк тримання під вартою , тому починаючи з 30.03.2024 року він незаконно утримується в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» без ухвали слідчого судді або суду та підлягає негайному звільненню з під варти. Строк відбування покарання за злочин, який він не вчиняв закінчився , а ризики вже втратили свою актуальність зі спливом часу.

В судовому засіданні ОСОБА_8 підтримав доводи клопотання.

Адвокат ОСОБА_7 підтримав клопотання обвинуваченого, зазначив , що клопотання заявляється обвинуваченим не про зміну запобіжного заходу на більш м`який , а саме про звільнення з під варти з наведених у ньому підстав та обрання нового запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання за його необгрунтованістю.

Вирішуючи заявлене клопотання колегія суддів виходить з наступного.

Із матеріалів провадження вбачається, що ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 31.01.2024 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 до 30.03.2024 року з метою запобіганню ризикам, передбаченим п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України , які продовжують існувати.

Вироком від 07.03.2024 року, який оскаржується в апеляційному порядку захисником, обвинуваченим та прокурором запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_8 продовжено до набрання вироком законної сили .

Виходячи з наведеної правової конструкції статті 374 КПК України у вироку суду щодо ОСОБА_8 вказаний конкретний, обумовлений часовими рамками строк тримання його під вартою, а саме: до набрання вироком законної сили, що узгоджується з принципом правової визначеності, який є загальною ідеєю Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та верховенством права і з огляду на ст. 115 ч. 1 КПК України, якою передбачено обчислення строків, встановлених цим Кодексом не тільки годинами, днями і місяцями, але й вказівкою на подію (в даному випадку дату набрання вироком законної сили).

Європейський суд з прав людини в рішенні «Руслан Яковенко проти України» від 04 червня 2015 року , зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. Особа засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «с» пункту 1 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод». Суд наголосив, що навіть якщо національне законодавство передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув`язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції. У такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно ст. 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання, а питання щодо законності такого тримання під вартою можуть бути переглянуті коли виникають нові обставини.

Доводи клопотання про те, що обвинувачений утримується під вартою без судового рішення не прийнятні.

Клопотання ОСОБА_8 про звільнення його з під варти та обрання нового запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання обгрунтовано відбуттям призначеного покарання за ч. 2 ст. 146 КК УКраїни , втратою актуальності ризиків зі сплином часу, погіршенням стану його здоров`я, незаконністю його тримання під вартою без судового рішення та обранням на стадії досудового розслідування щодо іншої особи більш м`якого запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні.

Посилання на застосування щодо іншої особи більш м`якого запобіжного заходу на стадії досудового розслідування не є обгрунтованою підставою для звільнення обвинуваченого з під варти та обрання щодо нього іншого запобіжного заходу. Існування ризиків визначається індивідуально щодо кожної особи, з урахуванням відомостей, передбачених ст. 178 КПК, стадії кримінального провадження, процесуальної поведінки конкретної особи , що має статус підозрюваного чи обвинуваченого.

Наведені в клопотанні обставини щодо іншої особи не можна визнати обставинами, які нівелюють ризики, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_8 і продовження його строку дії до набрання вироком законної сили.

Апеляційний перегляд кримінального провадження наразі не закінчений . Вирок суду від 07.03.2024 року не набрав законної сили, оскільки оскаржений в апеляційному порядку, як стороною захисту так і прокурором , в апеляційній скарзі якого ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого шляхом визнання його винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 , ч. 1 ст. 436-2 КК України, та призначення йому на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточного покарання у вигляді 8 років позбавлення волі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

Запобіжний захід як захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження (ч. 1 ст. 131 КПК України), в тому числі з метою забезпечення апеляційного перегляду вироку як складової кримінального провадження, з урахуванням ризику переховування від суду під тиском тягаря можливого відбування покарання, призначеного за скоєння злочину.

Твердження обвинуваченого про те, що він має бути негайно звільнений з під варти , оскільки фактично вже відбув покарання призначене йому за ч. 2 ст. 146 КК за злочин, який він не вчиняв колегія суддів вважає необгрунтованими.

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.03.2024 року ОСОБА_8 на підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань остаточно до відбуття визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обраховано з часу набрання вироком законної сили . зараховано строк поперднього увязнення з дня затримання 09.04.2022 року.

Посилання ОСОБА_8 на недоведеність його вини у вчиненні інкримінованих злочинів як на підставу для звільнення його з під варти не можуть бути взяті до уваги, оскільки питання оцінки доказів, законності їх отримання та доведеності винуватості , які порушуються в апеляційних скаргах захисника, обвинуваченого та прокурора підлягають вирішенню за результатами апеляційного розгляду у порядку ст. 418, 368-380 КПК України.

Суд, продовжуючи строк дії запобіжного заходу, має перевірити чи не зменшилися на цій стадії кримінального провадження встановлені раніше ризики і чи зможе більш м`який запобіжний захід запобігти цим ризикам.

Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Не є переконливими посилання обвинуваченого на те, що встановлені раніше ризики, які стали підставою для продовження строку дії запобіжного заходу, перестали існувати.

Обвинуваченим у поданому клопотанні не наведено нових обставин, які не були враховані судом першої інстанції та , які б доводили те, що встановлені раніше ризики, передбачені п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України зменшилися чи знівельовані у цьому конкретному випадку на стадії апеляційного перегляду вироку.

Обґрунтованих доказів того, що стан здоров`я обвинуваченого унеможливлює його перебування в умовах установи попереднього ув`язнення клопотання не містить.

В умовах слідчого ізолятора медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров`я.

За наведеного, клопотання обвинуваченого про звільнення його з під варти та обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання належить залишити без задоволення.

Керуючись ст. 419, ч. 2 ст. 376 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_8 про звільнення з під варти та обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання залишити без задоволення.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4