ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2025 р. Справа №907/1187/23

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка учасників справи:

від прокуратури: Винницька Л.М.

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Субота М.І. - ордер серії АО №1170229

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" б/н від 11.02.2025

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 суддя: Андрейчук Л.В., м. Ужгород, повний текст рішення складено 22.01.2025

у справі №907/1187/23

за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави

до відповідача-1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача-2 товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород", м. Ужгород

про визнання незаконним та скасування рішення ради, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача

29.12.2023 керівник Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород», яким просив визнати незаконним та скасувати п. 1.7 рішення XXXVII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 13.06.2023 №1306 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» для передачі ТОВ «Дукат-Ужгород» земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд, об`єктів передачі електричної енергії; визнати недійсним договір оренди землі №2421 від 04.07.2023, укладений між Ужгородською міською радою (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород» (Орендар) щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію право оренди на цю земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653, площею 0,0985 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної енергії; зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород» (ЄРДПОУ 22101641) повернути територіальній громаді міста Ужгород земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653, площею 0,0985 га по Слов`янській набережній в м. Ужгороді.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокурором встановлено порушення інтересів держави у сфері земельних правовідносин, зокрема недотримання Ужгородською міською радою вимог земельного та містобудівного законодавства під час прийняття рішення від 13.06.2023 № 1306, яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0985 га (кадастровий номер 2110100000:24:001:0653) та передано її в оренду ТОВ «Дукат-Ужгород» на підставі договору оренди від 04.07.2023.

Зазначає, що співставленням графічної частини генерального плану міста Ужгород, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 04.06.2004 № 313, та графічних матеріалів проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, встановлено, що відведення земельної ділянки відбулося за рахунок території на якій, згідно генерального плану міста Ужгорода, будівництво об`єктів передачі електричної енергії не передбачено, а вказана територія згідно функціонального призначення частково відноситься до багатоквартирної забудови та запроектованої дорожньої розв`язки, що є землями загального користування.

Жодних обґрунтувань конфігурації і розміру площі земельної ділянки для розміщення об`єктів енергетичної інфраструктури ні у заяві про надання дозволу на розробку проєкту відведення земельної ділянки, ні у пояснювальній записці до розробленого проєкту землеустрою не наведено.

Враховуючи вищевикладене, спірне рішення міської ради порушує права самої територіальної громади міста Ужгорода, а отже підлягає скасуванню.

3 огляду на визначене, вказує, що договір оренди земельної ділянки від 04.07.2023 укладений на реалізацію незаконного рішення ради підлягає визнанню недійсним.

Разом з цим, право оренди ТОВ «Дукат-Ужгород» на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За наведених обставин, вважає ефективним способом захисту інтересів держави зобов`язання ТОВ «Дукат-Ужгород» повернути Ужгородській територіальній громаді земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Прокурор також зазначав, що ні Держгеокадастр, ні Ужгородська міська рада не можуть бути позивачами у справі, оскільки не мають відповідних повноважень або самі є стороною порушення, що обґрунтовує право прокурора виступати з цим позовом в інтересах держави.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано п. 1.7 рішення XXXVII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 13.06.2023 №1306 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" щодо передачі ТОВ "Дукат-Ужгород" земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0653, площею 0,0985 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної енергії. Визнано недійсним договір оренди землі №2421 від 04.07.2023, укладений між Ужгородською міською радою (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" (Орендар) щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" (ЄРДПОУ 22101641) на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної енергії. Зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" (ЄРДПОУ 22101641) повернути територіальній громаді міста Ужгород земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га по Слов`янській набережній в м. Ужгороді. Стягнуто з Ужгородської міської ради на користь Закарпатської обласної прокуратури суму 5 386,00 грн. на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" на користь Закарпатської обласної прокуратури суму 5 386,00 грн. на відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Щодо наявності підстав представництва органами прокуратури інтересів держави, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній справі наявні правові підстави для представництва прокурором інтересів держави, оскільки оскаржуване рішення Ужгородської міської ради, яка одночасно є відповідачем у справі, порушує вимоги земельного та містобудівного законодавства. Компетентного органу, уповноваженого звертатися до суду з відповідним позовом не існує; Ужгородська міська рада є стороною оспорюваного договору та вчинила порушення вимог законодавства, отже, прокурор мав право звернутися до суду самостійно без обов`язку попереднього повідомлення будь-якого суб`єкта владних повноважень, що повністю узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду та положеннями ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Суд першої інстанції дійшов висновку, що передача в користування земельної ділянки на підставі рішення Ужгородської міської ради є протиправною. У ході розгляду справи встановлено, що відведення цієї земельної ділянки здійснено з істотним порушенням вимог статей 14 та 15 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також частин 1 і 2 статті 134 Земельного кодексу України. Зокрема, розташування спірної земельної ділянки не відповідає функціональному призначенню території, визначеному Генеральним планом м. Ужгорода, затвердженим рішенням Ужгородської міської ради від 04.06.2004 №?313, відповідно до якого ця територія частково належить до зони багатоквартирної житлової забудови та запроєктованої дорожньої розв`язки, що, згідно із законодавством, є землями загального користування.

Водночас проєкт землеустрою, розроблений з метою відведення ділянки, не містить жодних даних про функціональне призначення відповідної території, а також не надає належного обґрунтування щодо конфігурації та площі ділянки, необхідної для розміщення об`єкта енергетичної інфраструктури. З огляду на виявлені порушення містобудівного та земельного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації речового права та зобов`язання повернути земельну ділянку територіальній громаді.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення позивача.

14.02.2025 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород» б/н від 11.02.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 у справі №907/1187/23.

В обґрунтування зазначає, що передача земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 здійснена відповідно до Генерального плану міста Ужгород (рішення міської ради №313 від 04.06.2004) та детального плану території (рішення №1116 від 31.01.2023), з урахуванням положень Земельного кодексу України (ст. 12, 19, 83) та Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів».

Земельна ділянка належить до категорії земель промисловості, транспорту, енергетики, що дає право на розміщення об`єктів енергетичної інфраструктури без зміни цільового призначення (ст. 14 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів»).

Крім того, на ділянці розміщено об`єкт незавершеного будівництва (реєстраційний №2900552321101), що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав №370518931 від 19.03.2024, і припинення договору оренди спричинить порушення прав ТОВ «Дукат-Ужгород» відповідно до статей 120 Земельного кодексу та 377 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевказане, апелянт стверджує, що суд першої інстанції неналежно оцінив докази, порушив норми матеріального та процесуального права (ст. 2, ч.1, 2 ст. 236 ГПК України), а рішення суду підлягає скасуванню.

Керівник Ужгородської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу б/н від 10.03.2025 (вх. № ЗАГС 01-04/1871/25 від 11.03.2025), в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 в справі №907/1187/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві прокурор заперечив доводи апелянта, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Зазначив, що погоджується з висновками суду першої інстанції.

Ужгородська міська рада своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористалась, відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2025 справу № 907/1187/23 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" б/н від 11.02.2025 залишено без руху з підстав, зазначених у вказаній ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" б/н від 11.02.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 у справі №907/1187/23.

Ухвалою від 07.03.2025 призначено справу №907/1187/23 до розгляду в судовому засіданні на 09.04.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 задоволено заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" - Суботи М.І. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 розгляд справи №907/1187/23 відкладено на 21.05.2025.

У судове засідання 21.05.2025 з`явились прокурор та представник відповідача-2, відповідач-1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції. А тому його неявку розцінює як без поважних причин.

Представник відповідача-2 - ТОВ "Дукат-Ужгород" підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.

Представник прокурора заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводив доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив перерву в судовому засіданні до 28.05.2025 для проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

Рішенням Ужгородської міської ради № 855 від 30.08.2022 товариству з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород» надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0985 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів передачі електричної та теплової енергії по Слов`янській набережній з подальшою передачею її в оренду.

На підставі вказаного рішення розроблено проєкт із землеустрою та зареєстровано в Державному земельному кадастрі земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га як землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення з кодом цільового призначення 14.02 - для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної енергії.

13.06.2023 Ужгородською міською радою прийнято рішення № 1306, яким ТОВ «Дукат-Ужгород» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель і споруд об`єктів передачі електричної енергії на Слов`янській набережній та передано її в оренду строком на 3 роки (п. 1.7 рішення XXXVII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 13.06.2023 № 1306 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»).

04.07.2023 між Ужгородською міською радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дукат-Ужгород» (Орендар) укладено Договір оренди землі № 2421, предметом якого є надання в строкове платне користування земельної ділянки, кадастровий номер 2110100000:24:001:0653.

Відповідно до п. 1 Договору, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове планове користування земельну ділянку для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування будівель та споруд об`єктів передачі електричної енергії в м. Ужгороді, Слов`янська набережна. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:24:001:0653.

Вищенаведене підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 04 липня 2023 року підписаного сторонами договору.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за орендарем ТОВ «Дукат-Ужгород».

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави у цій справі

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Згідно з частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

У цій справі Прокурор у тексті позовної заяви обґрунтував свою позицію, що,прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Тому прокурор звертається з позовом самостійно та обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 05 лютого 2025 року в cправі №922/826/21 сформулювала такі висновки:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

А також апеляційним судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у справі 23.10.2024 № 925/1133/18, від 23.10.2024, у якій сформовано єдину правозастосовчу практику щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів.

Таким чином Прокурор звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави, виступаючи у процесуальному статусі позивача в справі, а Ужгородська міська рада як учасник спірних відносин, що порушила інтереси держави, зазначена прокурором - відповідачем поряд з іншим учасником спірних відносин ТОВ «Дукат -Ужгород» , що узгоджується як з вимогами норм як процесуального так і матеріального права. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Отже з метою реалізації конституційної функції представництва прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі. Судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вищенаведені висновки враховано, а тому спростовуються доводи апеляційної скарги відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

За приписами статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Стаття 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовує, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад в галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб та надання земельних ділянок в користування.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (стаття 21 Цивільного кодексу України).

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

За змістом частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується згідно з вимогами частини четвертої статті 123 Земельного кодексу України в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. За змістом цієї статті проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проєктами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проєктами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проєктами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проєктами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Формування земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

В цьому спорі земельна ділянка сформована та їй присвоєно кадастровий номер 2110100000:24:001:0653.

Згідно з вимогами частини другої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється містобудівною документацією на місцевому рівні, який є обов`язковим для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Дані принципи врахування містобудівної документації при відведення земельної ділянки для містобудівних потреб узгоджуються з принципом раціонального використання земельних ділянок так як за ст. 39 Земельного кодексу України чітко зазначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм. Також відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій. Містобудівна документація є основою для вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій.

За приписами пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (частина перша).

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником.

Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту (частина друга).

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (частина третя).

До складу генерального плану населеного пункту обов`язково включаються планувальні рішення детальних планів територій (у тому числі формування земельних ділянок), на яких планується розміщення: за рахунок державного або місцевого бюджету: об`єктів соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров`я, культури, житлово-комунального господарства); об`єктів, передбачених Генеральною схемою планування території України та схемою планування області; об`єктів, для розташування яких відповідно до закону може здійснюватися примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності (якщо розташування таких об`єктів передбачено генеральним планом населеного пункту); інших об`єктів, визначених замовником у завданні на проектування.

Після затвердження генерального плану населеного пункту відомості про такі земельні ділянки підлягають внесенню до Державного земельного кадастру.

Проєктні рішення генерального плану населеного пункту повинні включати межі та правові режими всіх режимоутворюючих об`єктів та всіх обмежень у використанні земель (у тому числі обмежень у використанні земель у сфері забудови), встановлених до або під час розроблення проєкту генерального плану (у тому числі межі та правові режими територій і об`єктів природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду, прибережних захисних смуг, водоохоронних зон, пляжних зон, інших охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель) (частина десята).

Згідно статті 18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці (частина перша).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель.

Зі змісту наведеного підсумовується, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної та землевпорядної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту, який визначає, в тому числі види функціонального призначення відповідної території населеного пункту. Водночас, план зонування території та детальний план території розробляються на підставі та у відповідності до генерального плану населеного пункту.

Аналіз матеріалів справи та наявних в них доказів свідчить, що відведення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 здійснено з порушенням вимог генерального плану міста Ужгорода, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради від 04.06.2004 № 313. Зокрема, при співставленні графічної частини генерального плану міста Ужгород та графічних матеріалів проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки судами встановлено, що частина вказаної ділянки згідно з функціональним призначенням відноситься до території багатоквартирної житлової забудови та запроєктованої дорожньої розв`язки, яка належить до земель загального користування, де розміщення об`єктів передачі електричної енергії генеральним планом не передбачено.

Відповідно до пункту 4 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 17.06.2020 № 711-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» розроблено Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок (далі - Класифікатор), видів функціонального призначення територій та співвідношення між ними, а також правила їх застосування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2021 № 821 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесені зміни до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051. З 11.08.2021 цільове призначення земельних ділянок визначається згідно з додатками 58,59,60 до цього Порядку.

Вид цільового призначення земельної ділянки визначений відповідно до встановлених законом вимог конкретний напрям використання земельної ділянки та її правовий режим в межах відповідної категорії земель та функціонального призначення територій.

Функціональна зона території визначена комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, планом зонування території частина території територіальної громади, щодо якої визначений певний набір дозволених (переважних (основних) та супутніх) видів цільового призначення земельних ділянок та відповідно до законодавства встановлені обмеження у використанні земель у сфері забудови (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Функціональне призначення території перспективне використання території за переважною функцією, яка встановлена планом зонування території у складі відповідного виду містобудівної документації (п.п. 41 п. 1 Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 01.09.2021 № 926.

Таким чином, функціональне призначення земельної ділянки це вид використання земельної ділянки, визначений містобудівною документацією.

Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції вимог положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, то відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми частини другої статті 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України викладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 14.02.2018 у справі №592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі №910/13129/7; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі №910/23595/17.

Частина друга статті 134 Земельного кодексу України прямо пов`язує надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій ділянці певної будівлі чи споруди.

Разом з цим, за встановленими обставинами в цій справі, а саме із Витягу з державного реєстру речових прав №370518931 вбачається, що підставою реєстрації речового права є технічний паспорт виданий 19.03.2024, який не є правовстановлюючим документом та договір оренди землі укладений між сторонами від 04.07.2023 за повідомленням Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, який є предметом спору про визнання його недійсним, а тому положення ст. 120 ЗК України, 377 ЦК України та ч.2 ст. 134 ЗК України в цій справі не застосовуються.

Отже, ч.2 ст. 134 ЗК України не підлягає застосуванню для надання земельної ділянки без проведення земельних торгів.

З цих підстав визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки територіальній громаді не спричинить порушення прав ТОВ «Дукат-Ужгород».

Відповідно до ст. 76 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» 2480-VI (далі Закон № 2480-VI), лінійні об`єкти енергетичної інфраструктури можуть розміщуватись на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни цільового призначення.

У даному випадку, оскільки мова йде саме про виділення земельної ділянки на якій відсутні будь-які лінійні об`єкти енергетичної інфраструктури, дані норми підлягають застосуванню виключно в сукупності з дотриманням вимог містобудівної документації, ч. 1 ст. 14 Закону № 2480-VI, відповідно до якої земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду або користування на умовах сервітуту) для потреб енергетики, у тому числі для будівництва, розміщення та експлуатації лінійних об`єктів енергетичної інфраструктури, за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому Земельним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Судами встановлено, що в проєкті землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутня інформація про функціональне призначення земельної ділянки. Також, всупереч положенням ст. 14-15 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» у пояснювальній записці до розробленого та затвердженого проєкту землеустрою жодних обґрунтувань конфігурації і розміру площі земельної ділянки для розміщення об`єктів енергетичної інфраструктури не наведено.

Суд наголошує, що наміри щодо використання земельної ділянки в межах певної категорії земель мають відповідати містобудівній документації та документації із землеустрою. Водночас, забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, що визначено статтею 24 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 640/18400/18, у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 813/2946/17 та надалі підтриманий у постанові Верховного Суду від 04.08.2022 у справі № 640/13670/19.

Судами встановлено, що у цій справі відповідно до Генерального плану м. Ужгорода спірна земельна ділянка згідно функціонального призначення частково відноситься до багатоквартирної забудови та запроектованої дорожньої розв`язки, що є землями загального користування.

Водночас у разі невідповідності місця розташування об`єкта (земельної ділянки) генеральному плану не безпідставним буде стверджувати, що йдеться про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 392/1004/17, від 28.09.2021 у справі № 462/4395/17.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Апеляційний суд, з вищенаведеного надаючи правову оцінку рішення органу місцевого самоврядування, що оскаржується і як такому, що прийнято на підставі порушення вимог норм матеріального права, погоджується з висновком суду першої інстанції, що воно не відповідає Земельному кодексу України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів», та за висновком апеляційного суду зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням.

З врахуванням вимоги про визнання недійсним укладеного на підставі цього рішення договору оренди №2421 від 04.07.2023, між Ужгородською міською радою (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" (Орендар) щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:24:001:0653 площею 0,0985 га на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, яка(позовна вимога) в такий спосіб забезпечить відновлення порушеного права територіальної громади Ужгородської міської ради, так і задоволення вимоги про повернення цієї земельної ділянки територіальній громаді міста Ужгорода і внесення змін до державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку шляхом скасування речового права за відповідачем.

В сукупності наведеного, суд вбачає підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Ужгорода.

Отже, переглядаючи рішення суду першої інстанції, доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в апеляційній інстанції, а заперечення прокурора були підтвердженні дослідженими матеріалами справи та доводами викладеними в судових засіданнях.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Проте скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат-Ужгород" б/н від 11.02.2025 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.01.2025 у справі №907/1187/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.06.2025

Головуючий суддя Бойко С. М.

Судді Бонк Т. Б.

Якімець Г.Г.