ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1

Вн. № < Внутрішній Номер справи >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

 25 січня 2012 року                                            Справа №2а-15142/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючої судді:Пісоцької О.В.,

суддів:Кармазіна О.А.,

Шрамко Ю.Т.,

за участю секретаря

судового засідання        Мосійчук І.М.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою  ОСОБА_5

доДержавної фінансової інспекції в місті Києві

прозобов’язання надати відповідь на звернення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 (далі –ОСОБА_5, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Контрольно-ревізійного управління в місті Києві (далі –КРУ в м. Києві, відповідач), в якому просить зобов’язати відповідача надати остаточну відповідь на його звернення за результатами вжитих заходів щодо проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Господарського суду міста Києва.

У судовому засіданні ОСОБА_5 в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем всупереч вимогам Закону України «Про звернення громадян» у встановлений строк не надано відповідь на звернення, в якому позивачем повідомлено про порушення фінансово-господарської діяльності Господарським судом м. Києва.

В наступному ОСОБА_5 повідомив суд про те, що, дійсно, на звернення, з якими він звертався до відповідача, відповіді отримав, проте останні, на його думку, не містили інформації щодо порушених ним питань. Зауважував на тому, що КРУ в м. Києві під час вчинення дій щодо реалізації функції на проведення перевірки фінансово-господарської діяльності вказаного суду не використало у повному об’ємі надані йому повноваження, що підтверджується змістом відповідей відповідача.

КРУ у м. Києві звернулось до суду з письмовими поясненнями (запереченнями) щодо заявлених позовних вимог, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позову ОСОБА_5, просить у позові відмовити.

Ухвалами суду від 12 грудня 2011 року та 23 січня 2012 року відповідно розгляд справи призначено до судового розгляду у судовому засіданні (у загальному порядку) та допущено заміну первинного відповідача на Державну фінансову інспекцію в м. Києві, у зв’язку з реорганізацією КРУ в м. Києві.

У судовому засіданні представник Державної фінансової інспекції в м. Києві зазначав про відсутність з боку КРУ в м. Києві порушень положень чинного законодавства про звернення громадян. Наголошував на тому, що у відповідача на даний час відсутня нова інформація по суті звернення ОСОБА_5

Згідно з частиною 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 25 січня 2012 року о 08год. 57хв. у відкритому судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови про відмову у задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

У лютому 2011 року позивач звернувся до Головного контрольно-ревізійного управління України (далі –ГоловКРУ) з повідомленням від 18 лютого 2011 року про порушення керівництвом Господарського суду міста Києва приписів чинного законодавства. У зазначеному зверненні ОСОБА_5 вказував на нецільове використання головою та виконуючим обов’язки голови суду бюджетних коштів, а також порушення останніми норм Закону України «Про судоустрій України». У зв’язку з чим просив провести перевірку вищевказаних фактів.

Листом від 02 березня 2011 року №08-16/505 ГоловКРУ повідомило позивача про те, що порушені ним питання будуть з’ясовані в межах компетенції контрольно-ревізійних органів в ході ревізії фінансово-господарської діяльності Господарського суду м. Києва, яка відбудеться в березні-квітні 2011 року.

Крім того, листом від 03 березня 2011 року №26-072-16-16/2266 КРУ в м. Києві направило позивачу відповідь на його звернення, в якому зазначило, що відповідно до п. 1.1.6.1 Плану контрольно-ревізійної роботи КРУ в м. Києві на І квартал 2011 року з 14 березня 2011 року по 08 квітня 2011 року буде проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Господарського суду м. Києва за період з 01 січня 2010 року по 01 березня 2011 року. Також у вказаному листі відповідач зазначив, що про остаточні результати звернення ОСОБА_5 буде повідомлений додатково.

У квітні 2011 року відповідач направив позивачу лист від 18 квітня 2011 року №26-072-16-16/4239, в якому повідомив останнього про те, що 18 квітня 2011 року заплановано розпочати ревізію фінансово-господарської діяльності Господарського суду м. Києва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-б, - проте, посадову особу КРУ в м. Києві до проведення контрольного заходу не допущено, про що складено відповідний акт від 18 квітня 2011 року №072-30/612. Додатково зазначено, що направлено відповідний запит до Управління державної служби по боротьбі з економічною злочинністю ГУ МВС України в м. Києві з вимогою про сприяння у проведенні ревізії вказаного об’єкту контролю.

Разом з  тим, 18 жовтня 2011 року позивач звернувся до начальника КРУ в м. Києві з проханням ознайомити його з результатами перевірки повідомлення від 18 лютого 2011 року та видати належним чином оформлену відповідь.

Листом від 27 жовтня 2011 року №26-16-16/11938 КРУ в м. Києві повідомило позивача про те, що на момент звернення ОСОБА_5 з запитом від 18 жовтня 2011 року ситуація щодо здійснення ревізії Господарського суду м. Києва залишається незмінною, а тому відсутні підстави для надання нової інформації.

Враховуючи викладене, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.

Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності,  для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулюються Законом України «Про звернення громадян»від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі –Закон №393).

Відповідно до частини 1 статті 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. 

Стаття 3 Закону №393 закріплює три форми звернень громадян - пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Так, в розумінні частини 3 статті 3 Закону №393, заявою є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Відповідно до статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Як встановлено вище судом, ОСОБА_5 18 лютого 2011 року звернувся до ГоловКРУ з повідомленням, яка прийнята останнім у встановленому Законом порядку.

Приписи статті 18 Закону №393 визначають, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно з абзацами 7 та 9 частини 1 статті 19 Закону №393 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Аналізуючи наведені вище норми Закону №393 суд дійшов висновку, що орган державної влади або місцевого самоврядування, до якого надійшло звернення, зобов’язаний надати відповідь на скаргу або заяву.

Так, судом вище встановлено, що позивачу 03 березня 2011 року КРУ в м. Києві направлено лист №26-072-16-16/2266, в якому повідомлено ОСОБА_5 про заплановану ревізію Господарського суду м. Києва, а також зазначено про те, що у ході здійснення контрольного заходу будуть розглянуті питання, викладені у зверненні. Відповідь КРУ в м. Києві на звернення позивача надана у межах встановленого Законом №393 місячного строку. В день, на який мав бути здійснений контрольно-ревізійний захід, відповідач направив позивачу лист від 18 квітня 2011 року №26-072-16-16/4239, в якому вказував про неможливість проведення ревізії Господарського суду м. Києві у зв’язку з недопуском посадових осіб КРУ в м. Києві на об’єкт ревізії.

Водночас, КРУ в м. Києві, відповідаючи на звернення позивача від 18 жовтня 2011 року, листом від 27 жовтня 2011 року №26-16-16-16/11938 роз’яснило ОСОБА_5 про відсутність підстав для надання останньому нової інформації, у зв’язку з незмінністю ситуації навколо проведення ревізії Господарського суду м. Києва.

Враховуючи, що відповідачем на час розгляду справи не проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Господарського суду м. Києва, підстави для додаткового повідомлення позивача про результати проведених ревізійних заходів у відповідача відсутні.

Так, аналізуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про виконання відповідачем обов’язку, передбаченого у положеннях Закону №393, щодо належного реагування на звернення позивача, а саме –надання відповідей на звернення у встановлені законом порядок та строки.

Отже, на підставі викладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5

З приводу тверджень позивача про невиконання КРУ в м. Києві покладених на нього законодавством функцій під час реагування на його звернення суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»від 26 січня 1993 року №2939-XII (з урахуванням змін, які діяли на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон №2939-ХІІ).

Визначаючи у частині 1 статті 2 Закону №2939-ХІІ головне завдання контрольно-ревізійної служби, яке полягає у здійсненні державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності, законодавець також визначив і перелік підконтрольних службі об’єктів.

Так, аналізуючи зміст частини 1 статті 2 Закону №2939-ХІІ об’єктами державного фінансового контролю можуть бути:

- міністерства та інші органи виконавчої влади;

- державні фонди;

- бюджетні установи;

- суб'єкти господарювання державного сектору економіки;

- підприємства і в організації, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Зі змісту зазначеного положення Закону №2939-ХІІ вбачається, що в останньому закріплено вичерпний перелік підконтрольних контрольно-ревізійній службі установ. Серед вказаного переліку судові органи відсутні.

Крім того, виходячи з системного аналізу приписів чинного законодавства, які визначають правовий статус суду та його організаційно-правову форму, наявні наступні висновки.

Так, відповідно до абзацу 1 частини 6 статті 1 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади»від 15 грудня 1999 року №1572/99 міністерство –є головним (провідним) органом в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр.

Органи виконавчої влади - самостійний вид органів державної влади, які згідно з конституційним принципом поділу державної влади мають своїм головним призначенням забезпечення функціонування однієї гілки державної влади –виконавчої (Наказ Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики №97 від 28 травня 2004 року «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 р. N59 та скасування нормативних документів. (Класифікація форм власності ДК 001:2004). (Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004)»далі – Наказ №97).

Безперечно, виходячи зі змісту частини 1 статті 6 Конституції України, відповідно до якої державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, суд неможна віднести до органів виконавчої влади.

Державний фонд - це юридична особа, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з встановленою відповідним положенням метою –управління майном, виплата коштів, тощо (висновок здійснений на підставі системного аналізу положень Наказу №97). Суд, в силу положень чинного законодавства, не відноситься ні до неприбуткової організації, ні до непідприємницького товариства, що виключає розповсюдження на нього положень Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»як на державний фонд.

Бюджетна установа - орган, установа чи організація, визначена Конституцією України, а також установа чи організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів (підпункт 3 пункту 1.3 Розділу І Методичних рекомендацій з проведення органами державної контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ, затверджених Наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 19 грудня 2005 року №451). Водночас, суд утримується не за рахунок коштів державного бюджету, а за рахунок спеціального фонду Державного бюджету, який формується, зокрема, з витрат на інформаційно-технічне забезпечення, яке сплачується позивачами та заявниками (пункт 25 частини 1 статті 4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік»). Отже, ознак, які б визначали суд як бюджетну установу, чинним законодавством не передбачено.

Суб’єкти господарювання державного сектору економіки - суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Організація - утворена компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (Наказ №97).

Суд –це орган, що згідно з чинним законодавством представляє судову владу. Вказане вище відмежовує суд від перелічених у Законі №2939-ХІІ підконтрольних об’єктів, а тому повноважень на проведення контрольно-ревізійних заходів в судових органах Державна контрольно-ревізійна служба України не має.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №2939-ХІІ службові особи державних контрольно-ревізійних служб зобов'язані суворо додержувати Конституції України, законів України, прав та інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, що охороняються законом. За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних контрольно-ревізійних служб своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної та кримінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства.

Отже, на підставі вище наведеного суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача стосовно невиконання КРУ в м. Києві функцій та невикористання останнім повноважень, визначених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, під час належного реагування на звернення ОСОБА_5

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується, зокрема, принципом законності.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та про відсутність правових підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя(підпис)О.В. Пісоцька

Судді:(підпис)О.А. Кармазін

(підпис)Ю.Т. Шрамко