У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Леванчука А.О.
Мазур Л.М. Маляренка А.В.
Матвєєвої О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року,
в с т а н о в и л а:
ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом, в якому просив зобов’язати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та звільнити його, визнати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням у зазначеній квартирі, зобов’язати відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві зняти з реєстрації ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які зареєстровані за зазначеною адресою.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Судами встановлено, що 1 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 укладено договір довічного утримання відповідно до якого ОСОБА_10 передає, а ОСОБА_6 отримує у власність квартиру АДРЕСА_2 в м. Києві, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утримання та доглядом довічно на умовах цього договору.
Відповідно до ст. 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до ст. 334 ЦК України.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майн підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Згідно із витягом про державну реєстрацію прав (а.с. 11) ОСОБА_6 є власником зазначеної квартири.
Також судами встановлено, що 4 серпня 2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 зареєстровано шлюб, а 13 серпня 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зареєстрували місце проживання у зазначеній квартирі.
Відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 21.04.2011 року шлюб укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 розірвано.
Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили із того, що відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватись займаним приміщенням.
Отже, за висновком судів, законодавець закріплює за ОСОБА_7, у силу положень ст. 156 ЖК України, як за особою, що припинила сімейні відносини із власником квартири, право на користуванні квартирою АДРЕСА_1 в м. Києві та за ОСОБА_7 закріплює аналогічне право та в тих же обсягах, як колишнього члена сім’ї власника квартири.
Також суди керувалися вимогами ст. 71, 72 ЖК України.
Відповідно до ст. 71 зазначеного Кодексу при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців.
Разом із тим, суди допустили порушення норм матеріального права та процесуального права виходячи з наступного.
Частиною першої статті 316 ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке воно здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). При цьому згідно статті 346 ЦК України право власності припиняється, зокрема, в разі відчуження власником свого майна.
Тобто, після укладення договору довічного утримання (догляду) право власності на квартиру за номером АДРЕСА_1 в м. Києві перейшло від відчужувача ОСОБА_10 набувачу ОСОБА_6, тобто право власності ОСОБА_10 на квартиру припинилось.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Відповідно до ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Таким чином, зміст вищевказаних правових норми свідчить про те, що право члена сім’ї власника квартири користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, тобто права колишніх членів сім’ї власника будинку (квартири) на об’єкт власності є похідними від прав самого власника.
Правила ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім’ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будиноку цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Відповідачі не були і не є членами сім’ї нового власника, а тому гарантії, визначені ст. 156 ЖК України на відповідачів не розповсюджуються.
Так само є і безпідставне посилання судами на положення ст. 71, 72 ЖК України, оскільки зазначені норми закону на спірні правовідносини не розповсюджуються, крім цього, з цих підстав позов не заявлявся.
Відповідно до ст. 750 ЦК України набувач може бути зобов’язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду).
Зазначених умов договір довічного утримання не містить.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_6 посилався на те, що бажає повністю реалізувати своє законне право на проживання разом з дружиною у вказаній квартирі.
Ураховуючи вищевикладене та те, що суди не встановили характер спірних правовідносин, не застосували норми матеріального права з урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами у справі, керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2011 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2011 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
О.А. Матвєєва