Справа №22-ц-2092/11Головуючий у І інстанції Бендик О.Г.
Категорія44Доповідач у 2 інстанціїПриходько
17.02.2012
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
18 лютого 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого: судді Приходька К.П.,
суддів: Верланова С.М., Таргоній Д.О.,
при секретарі: Вішик О.Ю.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Літочківської сільської ради Броварського району Київської області про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
встановила :
у січні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку площе 0,2500га., по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських споруд, виданого 12 серпня 2008 року.
Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 10 листопада 2007 року з ОСОБА_4 уклала договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідними надвірними будівлями під №АДРЕСА_1. Державного акта на право власності на землю на час продажу будинку ОСОБА_4 не мала, а отримала його після того, як будинок продала.
Позивачка, посилаючись на ст.120 ЗК України та ст.377 ЦК України, вважала, що у зв’язку з переходом до неї права власності на житловий будинок разом з надвірними спорудами, до неї переходить і право власності на користування спірною земельною ділянкою.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2007 року укладеного з ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок з відповідними надвірними будівлями під №АДРЕСА_1.
Даний договір укладений на виконання умов попереднього договору, укладеного між сторонами 21.10.2007 року, відповідно до п.7.3 якого продавець (ОСОБА_4) зобов’язувався відчужити земельну ділянку, на якій знаходиться проданий будинок, покупцеві (ОСОБА_2.) після виготовлення державного акту на земельну ділянку.
Після укладення договору купівлі-продажу будинку сторони Попередній договір доповнили п.7.3, яким продовжили строк його дії через затримку отримання держав ного акта на землю - до 21.03.2008 року, до 21.07.2008 року, до 21.09.2008 року, а потім через відсутність грошей у покупця - до 21.12.2008 року.
21 грудня 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 склали та підписали додаток до Попереднього договору, яким розірвали його через кризу, що виникла в країні, ріст курсу долара та неплатоспроможність покупця.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2010 року в якості правонаступника померлої ОСОБА_4 залучено її доньку ОСОБА_3
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відчуження ОСОБА_4 жилого будинку не може бути підставою для припинення її права власності на земельну ділянку площею 0,25га., по АДРЕСА_1, на якій розміщений проданий нею та куплений позивачкою ОСОБА_2 жилий будинок, та одночасно підставою автома тичного переходу права власності на земельну ділянку до позивачки ОСОБА_2 внаслідок придбання нею житлового будинку.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи в судовому засіданні факти і відповідні їм правовідносини, а також надані та об’єктивно досліджені докази, дійшов правильного висновку по справі, відмовивши в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на наступне.
Відповідно до ст.377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю та споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Право власності у позивачки на спірну земельну ділянку виникло з 21.10.2007 року в передбаченому діючим законодавством порядку.
Договору відчуження земельної ділянки сторони не укладали, проте в Попередньому договорі від 10.11.2007 року щодо земельної ділянки було застережень, що свідчило про волевиявлення у ОСОБА_4 на відчуження земельної ділянки. Однак, 21.12.2008 року сторони склали та підписали додаток до Попереднього договору, яким розірвали його через кризу, що виникла в країні, ріст курсу долара та неплатоспроможність покупця.
Тобто, зобов’язання ОСОБА_4 щодо відчуження спірної земельної ділянки втратило чинність.
Суд першої інстанції, дослідивши вичерпний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку за змістом ст.140 ЗК України, дійшов правильного висновку щодо відсутності будь-якої підстави для припинення права власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку.
В апеляційній скарзі позивачка стверджує, що з 10.11.2007 року до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок та частина ділянки, яка необхідна для обслуговування цього будинку, надвірних будівель та споруд. Тому сільська рада не могла видавати державний акт на право власності на земельну ділянку колишньому власнику будинку.
Проте, судом першої інстанції дане питання було вивчено та обґрунтовано в мотивувальній частині рішення суду.
Виниклі правовідносини регулюються абз.2 ч.1 ст.377 ЦК України, тобто до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Але, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою.
Правочини, що тягнуть перехід права власності на об’єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю, оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку, а саме потребує окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником об’єкта нерухомості в установленому порядку.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, позивачка не зверталась у компетентні органи із заявою про оформлення свого права, про визначення розміру ділянки, на яку до неї перейшло право на підставі ч.1 ст.377 ЦК України і не заявляла у суді позовних вимог про вирішення такого спору.
Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв законне і обґрунтоване рішення.
Посилання позивачки на те, що суд першої інстанції ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення, висновки якого не відповідають обставинам справи не приймаються судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на зібраних матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Оскільки, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду без змін.
На підставі наведеного, керуючись: ст.ст.307,308,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила :
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 листопада 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді