Справа №22-а-23430/11Головуючий у І інстанціїСкрипник О.Г.
Категорія100Доповідач у 2 інстанції Березовенко
17.02.2012
УХВАЛА
Іменем України
28 вересня 2011 року м.Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: Воробйової Н.С.,
суддів: Березовенко Р.В., Фінагєєва В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА Київської області на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА Київської області про стягнення недоотриманої суми одноразової допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки, -
ВСТАНОВИЛА:
В квітні 2010 року позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом, просив суд стягнути з УПСЗН Вишгородської РДА Київської області на його користь недоотриману суму одноразової допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки в розмірі 7 667,50 грн.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 18 серпня 2010 року позов задоволено частково. Визнано дії відповідача неправомірними. Зобов’язано відповідача провести перерахунок суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за період 2007 року по 2009 рік на користь ОСОБА_2
Відповідач, не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, у зв’язку із чим спір вирішений невірно.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи, що підтверджується копією посвідчення та довідкою МСЕК (а.с. 9,10).
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасникам аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
Судом першої інстанції було встановлено, що щорічна одноразова допомога на оздоровлення позивачу була виплачена за 2008 рік в розмірі 120,00 грн., за 2009 рік в розмірі 120,00 грн., що підтверджено відповідною довідкою (а.с.12).
Позивач, оспорюючи дії відповідача вважав, що він отримував державну допомогу значно нижчу, ніж це передбачено ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв’язку з чим звернулася до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про порушення відповідачем норм ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).
При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суперечить ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України та Законами України, оскільки істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання представника відповідача на ст. 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою встановлено, що роз’яснення порядку застосування цього Закону проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.
Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).
Виходячи з засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами, а також враховуючи, що згідно ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п.1) та основи соціального захисту (п. 60) при вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо підвідомчості справ, пов»язаних із соціальними виплатами)», відповідно до якого суди розглядали в порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов»язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. В зв»язку з чим справа розглядалася в порядку цивільного провадження із застосуванням загального строку позовної давності тривалістю у три роки.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав до його скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Керуючись ст. ст. 195, 197-198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА Київської області залишити без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 18 серпня 2010 року - без змін.
Копію рішення суду апеляційної інстанції надіслати особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання постанови або ухвали суду апеляційної інстанції, згідно ч. 3 ст. 197 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий: Н.С.Воробйова
Судді: Р.В.Березовенко
В.О.Фінагєєв