У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 лютого 2012 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Леванчука А.О., Макарчука М.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим», третя особа – директор державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» Ванханен Іван Вільямович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що з 28 квітня 2004 року працював на посаді заступника директор з економічних питань державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим». З 25 листопада 2009 року був головою профспілки підприємства. Наказом відповідача від 21 лютого 2011 року був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків. Своє звільнення вважає незаконним з підстав того, що у наказі про звільнення не зазначено, за яких обставин були вчинені дії з надання розпорядження про внесення виконавчого напису про сплату рахунків, що і стало причиною звільнення; письмові пояснення з даного факту у нього не вимагались. Зазначає, що виконував свої обов’язки у межах наданих повноважень. Крім того, при звільненні не була врахована його попередня бездоганна робота на підприємстві, а також не отримана згода профспілкового комітету на звільнення його із займаної посади, головою якого він був. Також відповідачем при його звільненні не було проведено розрахунку, у зв’язку з чим просив стягнути на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2011 року по день ухвалення рішення суду. Окрім зазначено, зазначав, що у зв’язку із незаконним звільненням йому відповідачем завдано моральних страждань, які виразилися у порушенні його ділової репутації, що спричинило втрату нормальних життєвих зв’язків, він та його родина перебували у стресовому стані. Завдану йому моральну шкоду оцінює у 10 000 грн.
Посилаючись на зазначене, просив визнати наказ № 64/а від 21 лютого 2011 року про його звільнення незаконним та скасувати його, а також поновити на посаді заступника директора з економічних питань підприємства з 22 лютого 2011 року, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 лютого 2011 року по день ухвалення рішення та завдану моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. та понесені ним витрати на правову допомогу.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що з 28 квітня 2004 року позивач працював на посаді директора з економічних питань державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим».
25 листопада 2009 року позивача обрано головою профспілки «Працівників державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим».
Наказом підприємства від 12 серпня 22010 року проведено розподіл обов’язків між керівництвом підприємства, в якому встановлено, що у разі відсутності директора підприємства, виконання обов’язків директора покладається на іншого працівника відповідним наказом.
Відповідно до статті 6 статуту ДП « Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» розпорядником грошових коштів виступає виключно директор підприємства.
У службовій записці радника директора зазначено, що позивачем видано розпорядження шляхом внесення виконавчого напису, без відома директора, про сплату рахунків КрФ АТ «СК АХА страхування» на суму 25523,15 грн. та 2 856 грн.
У ході проведення службової перевірки робочою групою на виконання наказу генерального директора Державної адміністрації зв’язку від 11 лютого 2011 року у діяльності позивача виявлені факти порушення щодо укладення договорів підприємством на купівлю послуг з обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності та надання розпорядження шляхом внесення виконавчого напису без відома директора про оплату рахунків страхової компанії.
Дані про делегування директором функцій з розпорядження грошовими коштами заступнику директора з економічних питань підприємства відсутні.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач, працюючи на посаді директора з економічних питань, дав розпорядження про сплату рахунків КрФ АТ «СК АХА страхування» шляхом вчинення виконавчого напису, не отримавши на це згоди директора підприємства, і цей факт є грубим порушенням ним трудових обов’язків та достатньою підставою для його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України без отримання попередньої згоди профспілкового органу на розірвання трудового контракту позивачем як заступником директора з економічних питань підприємства.
Проте з такими висновками судів погодитися на можна.
Частиною 1 ст. 43 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пп. 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 ст. 40 і пп. 2 і З ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу ( профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Однак, ст. 252 КЗпП України встановлені додаткові, крім передбачених ст. 43 цього Кодексу, гарантії при звільненні з ініціативи роботодавця для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів.
Згідно ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об’єднання професійних спілок).
Крім того, згідно із роз’ясненнями, наданими у п. 16 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року, у тих випадках, коли крім додержання загальних вимог щодо порядку звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з чинним законодавством на звільнення певних категорій працівників ( наприклад, неповнолітніх, працівників, обраних до складу народних депутатів, профспілкових органів, ради (правління) підприємства, ради трудового колективу) необхідна також згода відповідного органу, вона має бути і в тому випадку, коли за ст. 43-1 КЗпП України допускається звільнення без згоди профспілкового органу підприємства, установи, організації (крім ліквідації). Якщо за положеннями чинного законодавства у цих випадках згода відповідного органу має бути попередньою, суд бере до уваги лише таку згоду, оскільки іншого законом не передбачено.
Таким чином ст. 43 КЗпП України, п. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" умову надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на розірвання трудового договору з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках , передбачених законом, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, визначають обов’язковою .
Отже, системний аналіз указаних норм закону дозволяє зробити висновок, що попередня згода чи незгода на звільнення працівника, який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації є засобом захисту прав працівника, і це право на захист не може бути обмежено.
Проте суд, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України н а зазначені норми закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, а також не дав належної оцінки доводам позивача про те, що на розірвання трудового договору з працівником, який є членом виборного органу професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках , передбачених законом, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, необхідна попередня згода виборного органу профспілкової організації, та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача та відсутності підстав для поновлення його на роботі.
Такими чином, суду слід було встановити зазначені фактичні обставини, оскільки вони впливають на правильне вирішення спору, й відповідно дати їм належну правову оцінку, а саме - чи виконано роботодавцем вимоги ст . 252 КЗпП України та ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" щодо отримання попередньої згоди профспілки підприємства чи профспілки вищого органу профспілки, до складу якого входить професійна організація державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим», на звільнення позивача, якщо він є членом цього профспілкового комітету, до того ж головою профспілки «Працівників державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим».
Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст . 303, 315 ЦПК України в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального
та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст . 336, 338 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді А.О. Леванчук
М.А. Макарчук
Т.О. Писана
Г.В. Юровська