ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2006 р. | № 20-12/004 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Остапенка М.І. |
суддів : | Борденюк Є.М. Харченка В.М. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Море Плюс” |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2006 року |
у справі за позовом | ТОВ “Море Плюс” |
до | 1) ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Янтар-Агро”; 2) ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” |
про та за зустрічним позовом до про | стягнення коштів ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” ТОВ “Море Плюс” виконання договірних зобов’язань |
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2005 року, ТОВ “Море Плюс” звернулось до господарського суду м. Севастополя із заявою про вжиття, в порядку ст.43-1 ГПК України, запобіжних заходів шляхом накладення арешту на майно, заставлене на умовах договору від 05.03.2005 року, зокрема, траулери "Максим" і "Марія", а 04.01.2006 року пред’явило позов до ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Янтар-Агро” та ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” про стягнення з останнього 653 314,50 грн. та звернення стягнення на майно, яке забезпечувало виконання зобов’язань відповідно до договору від 05.03.2005 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” своїх зобов’язань по договору №13 від 06.02.2004року та його заборгованість щодо поставки продукції на загальну суму 653 314 грн., а також його право задовольнити свої вимоги за рахунок майна, наданого ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Янтар-Агро” у забезпечення виконання ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” своїх договірних зобов’язань.
Заявою від 16.03.2006 року позивач доповнив позов вимогами про стягнення з ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” 58 340,98 грн. на відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції та 26 132,58 грн. неустойки.
ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес” пред’явило зустрічний позов, посилаючись у якому на сплив строку дії договору №13 від 06.02.2004 року та порушення ТОВ “Море Плюс” умов договору, просило визнати, що зобов’язання по спірному договору припинено.
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 23.05.2006 року зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом, а рішенням господарського суду м. Севастополя від 06.06.2006 року іпотечний договір укладений між ТОВ “Море Плюс” та ТОВ “Виробничо-комерційна фірма “Янтар-Агро”05.03.2005 року визнано недійсним. У задоволенні первісного позову відмовлено. Провадження у справі за зустрічним позовом припинено.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 17.07.2006 року рішення господарського суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Море-Плюс" (позивача за первісним позовом) –без задоволення.
Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку і ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2006 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Море-Плюс", у якій воно посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, і просить постановлені у справі судові рішення скасувати, як незаконні, та постановити нове рішення про задоволення первісного позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача за первісним позовом, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія вважає, що постановлені у справі рішення господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.
Як зазначається у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 року з наступними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Проте, постановлені у справі судові рішення не можна визнати такими, що відповідають зазначеним вище вимогам, а наведене судами обгрунтування –таким, що відповідає наявним у справі матеріалам.
Визнаючи іпотечний договір від 05.03.2005 року недійсним відповідно до повноважень суду, наданих йому п.1 частини першої ст.83 ГПК України, відмовляючи у задоволенні первісного позову та припиняючи провадження у справі за зустрічним позовом, господарський суд першої інстанції обгрунтував це відсутністю, на його думку, істотних умов у договорі поставки №13 від 06.02.2004 року, зокрема, суперечливості форми та порядку розрахунків, а тому такий договір є неукладеним та таким, що не передбачає правових наслідків для сторін. Відсутність основного зобов’язання свідчить про недійсність іпотечного договору від 05.03.2005 року, а тому підстав для задоволення позову у частині стягнення 737 788,03 грн. та звернення стягнення на майно не майно немає.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку Севастопольський апеляційний господарський суд погодився з наведеними мотивами і залишив судове рішення без змін.
Але, при цьому, суди не звернули увагу на те, що термін дії договору від 06.04.2004 року сплинув і спір стосується лише наслідків його виконання кожною із сторін та правомірності користування коштами позивача.
Укладаючи угоду №13 від 06.02.2004 року, позивач та ТОВ “Виробничо-комерційне підприємство “Кодес" обумовили, що на протязі терміну дії цього договору останній зобов’язується постачати рибні консерви на суму до 17 000 000 грн.
При цьому, окремі обсяги поставок, строки та умови оплати повинні визначатись погодженими специфікаціями (п.1.3, п.2.5 договору), які є невід’ємною частиною договору.
Поряд з цим, сторони визначили загальну умову виконання зобов’язань зі сторони постачальника: 1 місяць з часу зарахування коштів на його рахунок (п.2.6 договору).
Наведені умови постачання продукції та порядок її оплати не суперечать п.2.4 договору, яким передбачена попередня оплата чи інший порядок розрахунків, обумовлений в специфікації, а тому посилання господарського суду на невизначеність чи суперечливість умов оплати, без з’ясування обставин, пов’язаних з погодженням специфікації та обсягів поставок, порядку та строків оплати, не можна визнати такими, що ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають дійсності, а висновки щодо правових наслідків - обгрунтованими.
Крім того, наведеним спростовується твердження суду про відсутність у договорі від 06.02.2004 року умов щодо оплати продукції, а посилання на доводи та заперечення учасників спірних відносин є свідченням не відсутності договірних правовідносин, а наявності спору, який підлягав розв’язанню, відповідно до покладеного на суд обов’язку.
При новому розгляді справи, суду необхідно врахувати наведене, повно та всебічно з’ясувати дійсні обставини справи; ступінь виконання взаємних зобов’язань; правомірність користування відповідачем чужими коштами та дати належну правову оцінку правам та обов’язкам сторін за спірними договорами, і, в залежності від встановленого, постановити законне та обгрунтоване рішення.
Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1119 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Севастополя від 06.06.2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.07.2006 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М. Борденюк
В.М. Харченко