Справа №  2а-104/12

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня  2012 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі: головуючого – судді Клименко С.М.

при секретарі  Ляш О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кременчуці  адміністративну справу за позовом   ОСОБА_1   до  Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання  вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

                  16 грудня  2011 року  позивачка  звернулася до Кременчуцького районного суду Полтавської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області про  визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання  вчинити певні дії  посилаючись на те, що вона  належить до соціальної категорії «Дитина війни» і відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 01.01.2006 має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком.    

   Свої позовні вимоги позивачка  обґрунтовує тим, що Рішенням Конституційного Суду України  № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на підставі яких повинна була бути нарахована соціальна допомога. Разом з тим, відповідач в порушення вимог Конституції України не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії.  

Просила суд   визнати протиправними дії відповідача по невиплаті  їй  державної соціальної  допомоги згідно вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 05 жовтня 2010  року  та зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату  їй  державної  соціальної допомоги за період з 05 жовтня 2010 року по теперішній час,  і в подальшому  здійснювати  безстроково нарахування   в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з розміру встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові  витрати  по сплаті судового збору.

         Сторони подали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності.   

   Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявляти клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

              Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.     

              Сторони не заперечують того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни".    

                Відповідно до статті 6 зазначеного Закону позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.  

               Конституційний Суд України в Рішенні від З жовтня 1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами  однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли  

наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не  

                                                                            -2-

передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

              Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".    

                 Однак Законом України від 19 січня 2006 року № 3367-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.    Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року.  Тобто,  з 2 квітня 2006 року стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни" знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового   утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.    

                  Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" не приймалися.    

                   З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити.    

                   Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".    

             Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 зворотньої дії в часі не має, а відтак на період до 09.07.2007 не поширюється.    

             Таким чином, із 1 січня по 9 липня 2007 року до спірних правовідносин застосуванню підлягали приписи статті 111 Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" як такі, що прийняті пізніше в часі, у зв'язку з чим мали пріоритет порівняно зі спеціальною нормою - статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".                                                                      

              Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", тобто з часу прийняття цього рішення відновлено право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної

пенсії за віком, тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 09.07.2007 по 31.12.2007.       

                Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.  

                                                                          -3-

                 Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

                 При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.    

                 Вказана норма конкретизована в частині 2 статті 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», де зазначено, що державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.                  Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.    

                При цьому частиною 3 цієї ж статті передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.    

                Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком та зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в цьому випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру самої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розміру мінімальної пенсії за віком, що за висновком суду не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».    

               Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України» та здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 цього Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення  про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області. Суд вважає, що  Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області і є  належним відповідачем по цій справі.  

              З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність  звернення позивача до суду з позовом  та обґрунтованість  його позовних вимог, однак  лише з  16 червня  2011 року,  виходячи з наступного.

             Позов подано до суду  16 грудня  2011 року.

             Згідно ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов  може бути подано в межах строку звернення  до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими Законами. Для звернення до адміністративного суду   

за захистом  прав, свобод та інтересів особи встановлюється  шестимісячний  строк, який, якщо не встановлено  інше, обчислюється  з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.  

                Отже, враховуючи  дату звернення позивача  до суду,  встановлений  шестимісячний  строк на  звернення до суду з  адміністративним  позовом та період за який  позивач просить захистити його права,  суд  приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з  16 червня   2011 року.  

                                                                       -4-   

                 Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку  звернення до адміністративного  суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного суду  є підставою  для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Представник відповідача  наполягає на застосуванні  позовної давності.

                Оскільки  з 01 січня 2009 року по 17 червня 2011 року дія статті 6 Закону України  «Про соціальний  захист дітей війни» органом законодавчої влади – Верховною  Радою України не зупинялася, але   з 18 червня 2011 року  набрав  законної чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 року, згідно  якого норми і положення  ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»  застосовуються  у  порядку і розмірах, встановлених Кабінетом  Міністрів  України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету  Пенсійного фонду України на 2011 рік, то захисту підлягають права позивача, які були порушені, по 17 червня 2011 року.  

                    Позовні вимоги щодо зобов’язання  відповідача в подальшому  здійснювати  нарахування та виплати пенсії з підвищенням  її на 30% мінімальної пенсії за віком щомісячно довічно не підлягають задоволенню, оскільки  судове рішення  повинно бути наслідком чинного правового  регулювання та спрямовано на  відновлення  порушених прав, свобод та інтересів і не може в майбутньому  регулювати суспільні відносини.          

                 Згідно з вимогами ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства  України, якщо адміністративний позов  задоволено частково, судові витрати, здійснені  позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.   

                Керуючись статтею 64 Конституції України, статтями  3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, частиною 3 статті 94, статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд         

П О С Т А Н О В И В:    

               Адміністративний позов   ОСОБА_1   до  Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області про визнання дій відповідача протиправними та зобов’язання здійснити  нарахування  та виплату соціальної допомоги   задовольнити частково.    

               Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області  щодо нездійснення  нарахування та виплати  ОСОБА_1  підвищення до пенсії  в розмірі встановленому  статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

              Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Кременчуцькому районі Полтавської області здійснити перерахунок надбавки до пенсії  ОСОБА_1         відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»  в розмірі 30% мінімальної пенсії  за віком, передбаченої  ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за 2011 рік:  з  16 червня  2011 року по 17 червня  2011 року з урахуванням виплачених сум .       

                 Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1      витрати зі сплати судового збору у розмірі 14(чотирнадцять) грн.12 коп.

                  В решті позовних вимог  ОСОБА_1   відмовити.    

                 Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського  апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів  з дня її проголошення через Кременчуцький районний суд Полтавської області.

          Суддя                                                                                С.  М.  Клименко