Справа № 2-5443/11

Провадження № 2/426/1699/2012

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

16.02.2012 року. Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

у складі:      головуючого -               судді Шестакової З.С.

                    при секретарі -                         Пометій Є.Т.

за участю:   позивача -                                 ОСОБА_1

                    представника відповідача –   Городничого О.Л.

                    представника 3-ої особи -       ОСОБА_3  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Житлова-Експлуатаційна контора-3” про поновлення строку звернення до суду, визнання звільнення незаконним, не поновлюючи її на роботі, зміну  дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд  

встановив:

          ОСОБА_1 з 13 липня 2009 року працювала на посаді заступника директора Комунального підприємства „Житлова-Експлуатаційна контора-3” (далі по тексту –КП „ЖЕК-3”).

          Під час роботи вона захворіла та тривалий час знаходилася у лікарні. Оскільки хвороба перешкоджала її подальшій роботі, вона змушена була 14 липня 2011 року написати заяву на ім’я начальника КП „ЖЕК-3” про звільнення з роботи не вказуючи дату звільнення.

          Наказом № 177-к від 14 липня 2011 року позивач була звільнена з роботи з 14 липня 2011 року за ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП України.

          Позивач вважає дане звільнення незаконним з наступних підстав.

          На думку позивача, начальник КП „ЖЕК-3” скориставшись її хворобою, звільнив її з роботи в порушення вимог ст. 43 КЗпП України без погодження з профспілковим органом, членом якого вона є, та в той час, коли вона знаходилася на лікарняному листку.

          Розрахунок при звільненні з нею проведений не був, частково заробітну плату вона отримала лише у вересні 2011 року.

          Також в порушення вимог ст.ст. 47,48 КЗпП України їй не була видана трудова книжка в день звільнення.

          Про те, що вона звільнена з роботи ОСОБА_1 дізналася лише 28 вересня 2011 року коли поштою отримала наказ про її звільнення з роботи за № 177-к від 14 липня 2011 року. З наказом про звільнення вона ознайомлена не була.

          Крім того, 15 липня 2011 року поштою вона отримала лист № 373 від 15.07.2011 за підписом начальника КП „ЖЕК-3”, у якому вона була повідомлена про визнання недійсним наказу № 177-к від 14 липня 2011 року про її звільнення та запису про звільнення у трудовій книжки.

            Вважаючи те, що на думку позивача, відповідач грубо порушив законодавство України про працю, ОСОБА_1 просила суд визнати її звільнення з роботи на підставі наказу № 177-к від 14 липня 2011 року незаконним і, не поновлюючи її на роботі, змінити дату звільнення з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з дня ухвалення рішення суду, та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

          Також ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

          Враховуючи те, що позивач своєчасно не була ознайомлена з наказом № 177-к від 14 липня 2011 року, про звільнення з роботи вона дізналася  28 вересня 2011 року, коли отримала лист-повідомлення та наказ про її звільнення, ОСОБА_1 просила суд поновити строк звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки пропустила його з поважних причин.  

          У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.          

          Представник відповідача КП „ЖЕК-3”  позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав з наступних підстав. Так, позивач була звільнена з роботи 14 липня 2011 року за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі власноручно написаної заяви. З наказом № 177-к від 14 липня 2011 року ОСОБА_1 ознайомлена не була, так як вона тривалий час хворіла. Наказ про її звільнення був надісланий їй рекомендованим листом 26 вересня 2011 року.  У КП „ЖЕК-3” не існує ніяких відомостей про визнання недійсним наказу № 177-к від 14 липня 2011 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

          Дійсно, ОСОБА_1 при звільненні не була виплачена вихідна допомога в розмірі 2 962,0 грн., оскільки вона не надала довідки МСЕК та з пенсійного фонду.    

          Оскільки позивач була звільнена з роботи правильно та відповідно до вимог діючого законодавства, представник відповідача просив суд відмовити ОСОБА_1 в позові.

          Заслухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, допитавши свідків, суд приходить до наступного.

          Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі  внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної  таємниці  або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього  обов’язків  вимагає  доступу  до  державної таємниці.

          При цьому згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення на підставах, зазначених у пунктах 1,  2  і  6  цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його

згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з  ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті),  а також у період перебування працівника у відпустці.  

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді заступника директора КП „ЖЕК-3” (а.с.6).

          Наказом № 177-к від 14 липня 2011 року позивач була звільнена з роботи з 14 липня 2011 року за ст. 40 ч. 1 п. 2 КЗпП України на підставі власноручно написаної заяви (а.с.7-8).

          Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів” № 9 від 06 листопада 1992 року (з відповідними змінами на 25.05.98)  при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд  може  визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на  підставі  фактичних  даних,  які  підтверджують,  що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов’язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров’я або небезпечне для членів трудового  колективу чи громадян,  яких він обслуговує,  і неможливо  перевести,  за  його згодою,  на  іншу  роботу.  З  цих  підстав,  зокрема,  може  бути розірваний трудовий договір з керівником  підприємства,  установи, організації  або  підрозділу  у  зв’язку з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці у відповідній структурі.

          Як вбачається з довідки МСЕК Серії 10 ААА № 560771 ОСОБА_1 первинно була оглянута 21 вересня 2011 року та їй була встановлена 3 група інвалідності  за загальним захворюванням безстроково.

          Враховуючи те, що на день звільнення ОСОБА_1 з роботи у відповідача не було фактичних даних, які б підтверджували те, що внаслідок стану здоров’я (стійкого зниження працездатності) вона не могла виконувати покладені на неї трудові обов’язки чи їх виконання було протипоказано їй за станом здоров’я, суд приходить висновку, що припинення трудового договору за такою підставою було здійснено неправильно.

          До того ж, з цих самих підстав начальник КП „ЖЕК-3” Молчан А.П. у своєму листі № 373 від 15 липня 2011 року повідомив ОСОБА_1 про недійсність наказу про її звільнення з роботи за № 177-к від 14.07.2011 та запису в трудовій книжці про звільнення на підставі даного наказу (а.с.9).

          Крім того, відповідачем КП „ЖЕК-3” не додержані правила звільнення, визначених ч. 2 ст. 40 КЗпП України, стосовно можливості переведення позивача на іншу роботу, та  в порушення норм ст. 43 КЗпП України розірвав трудовий договір з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України  без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є позивач.

          Виходячи з наведеного суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 було проведено з порушенням вимог чинного законодавства.

          Згідно ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення  неправильним або  таким,  що  не відповідає чинному законодавству,  у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі,  орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину  звільнення  у  точній  відповідності  з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на  відповідну статтю  (пункт)  закону.

          У судовому засіданні позивач не побажала продовжувати трудові відносини з відповідачем, через те, що між нею та керівництвом КП „ЖЕК-3” склалися таки відносини, які в подальшому ускладнюють їх нормальну співпрацю.

          За змістом ст. ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв’язку з допущеними щодо нього порушення законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням  на відповідну статтю (пункт) закону.       

          З урахуванням викладених обставин суд знаходить обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 про зміну дати звільнення.

          Враховуючи те, що 21 вересня 2011 року на підставі висновку МСЕК ОСОБА_1 була встановлена 3 група інвалідності за загальним захворюванням безстроково, суд приходить висновку, що причину звільнення позивача залишити без змін, вважати її звільненою з посади на підставі п. 2 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить із середньоденного заробітку позивача під час праці у розмірі 102,35 грн., згідно довідки КП „ЖЕК-3” № 691 від 14.10.2011. Час вимушеного прогулу з 15 липня 2011 року по 16 лютого 2012 року складає 152 робочих дня. Отже, до виплати підлягає сума з урахуванням вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі 18 519,20 грн. (середній заробіток за час вимушеного прогулу 15 557,2 грн. + вихідна допомога 2 962,0 грн.).

Ця сума підлягає стягненню з КП „ЖЕК-3” на користь ОСОБА_1

Підлягають частковому задоволенню вимоги позивача про стягнення моральної шкоди.          

Згідно ст. 237-1 КЗпП України  відшкодування морального збитку працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від його додаткових зусиль для організації свого життя.

Дійсно в зв’язку з тим, що КП „ЖЕК-3” порушив вимоги діючого законодавства при звільненні ОСОБА_1 з роботи, вона перенесла моральні страждання, втратила нормальні життєві зв’язки, вимушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, відриватися від своїх занять для оскарження звільнення.

З огляду на характер і тривалість страждань, а також виходячи із засад розумності та справедливості з КП „ЖЕК-3” на користь позивача за заподіяну моральну шкоду підлягає стягненню 500 грн.

Також, суд приходить висновку, що ОСОБА_1 пропустила строки звернення до суду за вирішенням трудового спору з поважних причини, оскільки своєчасно вона не була ознайомлена з наказом № 177-к від 14 липня 2011 року та про звільнення з роботи дізналася лише 28 вересня 2011 року, коли отримала поштою від відповідача повідомлення  від 26.09.2011 та наказ про її звільнення, що також не оспорював представник відповідача. Тому, відповідно до вимог ст. 234 КЗпП України, даний строк підлягає поновленню.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача КП „ЖЕК-3” підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 324,6 грн. (214,6 грн. + 107,3 грн. за моральну шкоду).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10,11,14,15,88,212-215,218, п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, 40,43,232-235,2371 КЗпП України, суд

вирішив:

1.          Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.          Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

3.          Визнати звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу № 177-к від 14 липня 2011 року незаконним і, не поновлюючи її на роботі, змінити дату звільнення та вважати ОСОБА_1 звільненою з посади на підстав п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (виявлення невідповідність працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров’я, що перешкоджає продовженню даної роботи) з 16 лютого 2012 року.

4.          Стягнути з Комунального підприємства „Житлова-Експлуатаційна контора-3” на користь  

           ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу 18 519,20 грн. (вісімнадцять тисяч  

           п’ятсот дев’ятнадцять грн. 20 коп.), моральну шкоду 500,0 грн. (п’ятсот грн.), а всього до   

           стягнення 19 019,20 грн. (дев’ятнадцять тисяч дев’ятнадцять грн. 20 коп.)

5.          В інший частині в позові відмовити.

6.          Рішення в частині виплати середнього заробітку в розмірі місячного платежу в сумі  

           2 947,69 грн. (дві тисячі дев’ятсот сорок сім грн. 69 коп.) підлягає негайному виконанню.

7.          Стягнути з Комунального підприємства „Житлова-Експлуатаційна контора-3” на користь держави судовий збір у розмірі 324,6 грн. (триста двадцять чотири грн. 60 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення.

Суддя:З. С. Шестакова