ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 3/330-28/344 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Волковицької Н.О., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Новороздільської міської ради Львівської області |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. |
у справі | № 3/330-28/344 |
господарського суду | Львівської області |
за позовом | Міського державного комунального підприємства “Розділтеплокомуненерго” |
до | Новороздільської міської ради Львівської області |
про | стягнення 200 432,81 грн. |
в судових засіданнях взяли участь представники:
позивача: | — не з’явились; |
відповідача: | Сидорко Ю.Б., дов. № 1573 від 16.10.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2005 р. Міське державне комунальне підприємство “Розділтеплокомуненерго” (далі –Підприємство) звернулось до господарського суду Львівської області з позовною заявою, у якій просило стягнути з Новороздільської міської ради Львівської області (далі –Рада) 192 149,00 грн. у відшкодування різниці в тарифах на послуги водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг за період січень –лютий 2005 р., 5 769,85 грн. інфляційних збитків та 2 513,96 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що у відповідності до частин четвертої та п’ятої ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” Рада зобов’язана йому відшкодувати з коштів місцевого бюджету різницю між затвердженим тарифом на послуги з водопостачання і водовідведення та економічно-обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг, розмір якої за період з січня 2005 р. по лютий 2005 р. складає 192 149,00 грн., а стягнення відповідних збитків від інфляції та 3 % річних передбачено ст. 625 ЦК України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 22.11.2005 р. (суддя Морозюк А.Я.) в задоволенні позовних вимог Підприємства відмовлено. Рішення мотивовано тим, що частини четверта та п’ята ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” набрали чинності з 01.01.2005 р., а тому для їх застосування необхідним є затвердження після 01.01.2005 р. цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно-обґрунтованих витрат на їх виробництво, однак Рада відповідного затвердження не здійснювала.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. (колегія суддів: Юркевич М.В., Городечна М.І., Кузь В.Л.) рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2005 р. частково скасовано, а з Ради на користь Підприємства стягнуто 96 412,00 грн. у відшкодування витрат, пов’язаних із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, нижчих від розміру економічно-обґрунтованих витрат на їх виробництво. Постанова обґрунтована тим, що:
— зі змісту ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” не вбачається, що ціни/тарифи на водопостачання та водовідведення мають бути затверджені після набрання чинності частинами третьою –п’ятою вказаної статті, які вступають в силу з 01.01.2005 р.;
— на лютий 2005 р. Радою були затверджені економічно обґрунтовані Підприємством тарифи, а тому обґрунтування останнього про понесені збитки через неможливість їх застосування є безпідставними;
— Закон України “Про житлово-комунальні послуги” не передбачає термінів відшкодування втрат підприємств, які пов’язані з затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, а тому у даному випадку 3 % річних та інфляційні збитки не можуть бути стягнені на підставі норм ЦК України, оскільки відсутнє порушення зобов’язання з боку Ради.
Рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р., в якій просить вказану постанову скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2005 р. Вимоги, які містяться у касаційній скарзі, Рада обґрунтовує тим, що господарський суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується, порушив та неправильно застосував ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, ст. 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, внаслідок чого дійшов помилкових висновків.
Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзивів на касаційну скаргу Ради не надіслало, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного господарського суду, яка оскаржується.
За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 18.10.2006 р. справа розглядається колегією суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Мачульського Г.М. та Волковицької Н.О.
У судовому засіданні 18.10.2006 р. оголошувалась перерва до 25.10.2006 р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представника Ради матеріали справи та доводи Ради, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Ради підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частини четвертої ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов’язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Вказана норма, у відповідності до п. 1 розділу VIII “ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ” Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, набрала чинності з 01.01.2005 р.
Ст. 58 Конституції України встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що для здійснення виконавцям/виробникам відшкодування різниці між затвердженим розміром цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг на підставі частини четвертої ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” необхідним є факт затвердження після 01.01.2005 р. відповідних цін/тарифів нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що в період після 01.01.2005 р. затвердження цін/тарифів на рівні нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не відбувалось. Відповідно, відсутні підстави і для застосування у даному випадку частини четвертої ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне звернути уваги на те, що зазначена норма Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачає, що різницю між затвердженим розміром цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг має відшкодовувати орган, який затвердив відповідні ціни/тарифи.
Згідно з пп. 3 п. “а” частини першої ст. 28 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Тобто, органом, який затверджує тарифи щодо оплати комунальних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, є не сільська, селищна або міська рада, а їх відповідний виконавчий орган, яким, відповідно до частини першої ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
У даній справі позов пред’явлено не до виконавчого органу міської ради, а безпосередньо до міської ради, на яку частиною четвертою ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” не покладено обов’язку відшкодовувати різницю між затвердженим розміром цін/тарифів на житлово-комунальні послуги та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини п’ятої ст. 31 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов’язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна сільська, селищна, міська рада передбачає у відповідному місцевому бюджеті.
Вказана норма, у відповідності до п. 1 розділу VIII “ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ” Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, набрала чинності з 01.01.2005 р.
Виходячи зі ст. 58 Конституції України, зміст якої наведено вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вказує, що Рада мала передбачити видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов’язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, у місцевому бюджеті, починаючи з 2006 р.
Тобто, навіть у випадку затвердження виконавчим органом Ради розміру цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво після 01.01.2005 р., видатки на відшкодування різниці між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг Радою мали передбачатись у місцевому бюджеті на 2006 р., у зв’язку з чим відповідне відшкодування мало відбуватись також у 2006 р.
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, вказаного не врахував, та прийняв постанову, яка не відповідає вимогам наведеного вище законодавства України. Відповідно, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права.
Між тим, рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2005 р., яке хоча і прийнято не лише з мотивів, наведених вище у даній постанові, проте по суті є законним, а тому має бути залишено в силі.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Новороздільської міської ради Львівської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. у справі № 3/330-28/344 господарського суду Львівської області задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2006 р. у справі № 3/330-28/344 господарського суду Львівської області скасувати.
Рішення господарського суду Львівської області від 22.11.2005 р. у справі № 3/330-28/344 залишити в силі.
Стягнути з Міського державного комунального підприємства “Розділтеплокомуненерго” (код ЄДРПОУ 30568470) на користь Новороздільської міської ради Львівської області 482,06 грн. державного мита, сплаченого за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя Н.О. Волковицька