Справа № 2-4878/11

Р І Ш Е Н Н Е Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

«30»листопада 2011 року                                     

Рівненський міський суд в складі:

головуючого судді   Сидорук Є.І.     

з участю секретаря   Патій Н.А.

представника позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення юридичного факту, визнання недійсними правочинів, суд  -

в с т а н о в и в :

          05 липня 2011 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем, визнання недійсними правочинів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала повністю та суду пояснила, що будинковолодіння та земельна ділянка площею 0,0602 га по АДРЕСА_1 належало на праві приватної власності матері позивача ОСОБА_5, яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. В зв”язку з тяжкою хворобою матері, позивач з січня 2008 року постійно проживав разом з нею в даному будинковолодінні. Разом з ними проживала також сім”я його сестри - відповідачки ОСОБА_2 В За день до смерті матері позивача  від її імені був укладений договір купівлі-продажу даного нерухомого майна, згідно з яким мати позивача ніби-то продала дане нерухоме майно своїй дочці ОСОБА_2 Від імені матері договір купівлі-продажу підписав по довіреності син позивача –відповідач ОСОБА_3 Дана довіреність була посвідчена 07.07.2008 р. приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 по місцю проживання матері позивача в зв”язку з її хворобою. В цей же день мати позивача потрапила в лікарню, де через добу і померла. Зі слів матері та сина позивача, ОСОБА_4 було відомо, що мати не мала наміру та не продавала це нерухоме майно своїй дочці. Вона не заперечувала проти передачі даного майна в іпотеку, якщо дочка буде мати намір взяти кредит в банку. Така домовленість була навесні 2008 р. і саме для цієї мети брались витяг з реєстру прав власності та витяг про експертну оцінку земельної ділянки, на підставі яких був посвідчений оспорюваний договір. Жодного документу для оформлення саме купівлі-продажу, ні з КП „РМБТІ”, ні з ТзОВ „НІКоС”, отримано не було. Оскільки позивач не був зареєстрований по місцю проживання своєї матері, то даний юридичний факт з метою оформлення спадкових прав, він змушений встановити рішенням суду. Посилаючись на ст.ст.203,210, 215, 234, 238, 244, 257, 665, 1000, 1003, 1007 ЦК України, просить визнати недійсними довіреність  від 07.07.2008 р., посвідчену приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровану в реєстрі за № 3940 та договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1,  посвідчений  08.07.2008 р. приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 3958.   

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала та суду пояснила, що дійсно позивач по справі є її рідним братом, який з січня 2008 року та до дня смерті їх матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав разом з їх матір”ю в належному їй на праві власності будинку по АДРЕСА_1 та доглядав за матір”ю. Вона мала намір  навесні 2008 р. взяти кредит в банку і з метою передачі належного матері нерухомого майна в іпотеку, та з її згоди, був отриманий витяг з реєстру прав власності та витяг про експертну оцінку земельної ділянки. Однак кредит з передачею майна в іпотеку навесні 2008 р. взятий не був. По місцю проживання матері нотаріусом за два дні до смерті матері було посвідчено довіреність на її племінника –відповідача ОСОБА_3, на підставі якої на наступний день між нею та племінником був посвідчений договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Фактично вона не купляла дане нерухоме майно, між нею, її матір”ю та племінником не була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу, коштів вона матері чи її представнику не передавала. Визнає волю матері лише на передачу спірного майна в іпотеку.  Не заперечує проти задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнав та суду пояснив, що на його ім”я 07.07.2008 р. була видана довіреність від імені бабусі ОСОБА_5 щодо розпорядження належним їй майном, однак бабуся в його присутності не уповноважувала його на вчинення зазначених в довіреності дій, а він не брав на себе такі зобов”язання. Він по проханню своєї тітки ОСОБА_2 в нотаріальній конторі приватного нотаріуса  підписав договір. Він особисто не обговорював з тіткою умови цього договору, в нотаріуса не звертав уваги на зміст правочину. Зі слів бабусі та його батька йому було відомо, що бабуся давала свою згоду навесні 2008 року на передачу належного їй майна в іпотеку на забезпечення кредиту,  який мала намір взяти тітка. Він особисто ніяких грошей від ОСОБА_2 не брав. Його бабуся на час підписання ним договору купівлі-продажу вже була в лікарні, де і померла.  Визнав, що його батько –позивач по справі в зв”язку з тяжкою хворобою бабусі - ОСОБА_5 , яка потребувала сторонньої допомоги, проживав з січня 2008 року по день її смерті разом з нею в будинку по АДРЕСА_1.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі , дослідивши матеріали справи вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що  будинковолодіння та земельна ділянка площею 0,0602 га по АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Рівненської міської ради 25.04.2008 р.  та Державного акту про право власності на землю належало на праві власності ОСОБА_5, яка була матір”ю позивача .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 хворіла та за станом здоров”я потребувала стороннього догляду. Із досліджених судом довідки сер.ВТЭ-19 № 063036 та копії посвідчення № 122788 вбачається, що ОСОБА_5  була пенсіонером по інвалідності загального  захворювання 2 групи безстроково. Як вбачається з довідки № 010586 16494, ОСОБА_5  в 2005 році знаходилась на лікуванні в терапевтичному відділенні Рівненської лікарні  з діагнозом : розповсюджений остеохондроз хребта з переважним ураженням ПВ та потребувала догляду родичів.   

ОСОБА_5 була постійно зареєстрована та проживала в будинку по АДРЕСА_1 з 22.08.1970 року по день своєї смерті, що підтверджується копією її паспорта.

Як вбачається із дослідженого судом свідоцтва про народження позивача, ОСОБА_5 була його матір”ю  і він згідно зі ст.1261 ЦК України є її спадкоємцем по закону першої черги.

Відповідно до п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління ЖБК, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем, копія рішення суду про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини, реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або у будинковій книзі.

Відповідно до роз”яснень постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” у тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов”язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні і роз”яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Позовна вимога про встановлення факту щодо місця проживання позивача  була заявлена разом з позовною вимогою про визнання недійсним правочинів з метою обгрунтування правомірності оскарження незаконності посвідчення та укладення оспорюваних правочинів. Відтак, суд вважає що позовна вимога про встановлення юридичного факту є законною та обгрунтованою.

Суд вважає встановленим, що позивач відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України є таким, що вчасно прийняв спадщину після смерті своєї матері, оскільки на час її смерті постійно проживав разом з нею в будинку по АДРЕСА_1. Дана обставина  була визнана сторонами по справі і тому відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України вона не підлягає  доказуванню.

08.07.2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6  було посвідчено договір  купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1. Договір від імені  продавця укладений та підписаний  представником продавця - відповідачем  ОСОБА_3.

Як вбачається з дослідженої судом довіреності від 07.07.2008 р., вона була посвідчена  приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6  по місцю проживання матері позивача в зв’язку з її хворобою. Згідно даної довіреності   ОСОБА_5  уповноважила ОСОБА_3, який є її онуком і сином позивача, продати за ціну та на будь-яких умовах на власний розсуд довірителя належне їй домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Стаття  1000 ЦК України встановлює, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.   

Згідно за ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

В частині  1 статті 1007 ЦК України встановлено обов’язок довірителя видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.   

Суд вважає правомірними та доведеним твердження представника позивача щодо недійсності довіреності від 07.07.2008 р., посвідченої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованої в реєстрі за № 3940, якою ОСОБА_5 уповноважила  ОСОБА_3 продати за ціну та на умовах на власний розсуд належне їй домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку, надану для будівництва та обслуговування цього домоволодіння.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5-6 ст.203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

В судовому засіданні було  встановлено, що  між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не було укладено ні в усній, ні в письмовій формі  договору доручення на продаж нерухомого майна по АДРЕСА_1

Cт.ст.1003, 1007 ЦК України передбачає, що письмова довіреність видається на підтвердження та виконання укладеного договору доручення, який передує видачі довіреності,  таким чином відсутність договору доручення між повіреним та довірителем, в даному випадку ОСОБА_5 та ОСОБА_3, свідчить про недійсність даної довіреності.

З дослідженого судом договору дарування  від 27.03.1997 році вбачається, що позивач  разом з сестрою - відповідачкою ОСОБА_2 подарували свої частки спадкового майна, яке вони успадкували після смерті їх батька в спірному будинку, на користь своєї матері –ОСОБА_5

Судом не здобуто доказів того, що ОСОБА_5 мала намір самостійно чи через свого представника укласти договір купівлі-продажу будинковолодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1 ні відповідачці ОСОБА_2, ні будь-якій іншій особі.
          Судом встановлено, що перед посвідченням оспорюваного договору купівлі-продажу, ні власник майна –ОСОБА_5, ні її представник не отримували з КП „РМБТІ» витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно для продажу будинковолодіння по АДРЕСА_1 та не проводили експертної оцінки для продажу земельної ділянки.

Як вбачається з дослідженої судом  довідки № 12186 від 30.06.2011 р., в день посвідчення оспорюваної довіреності, а саме 07.07.2008 р. ОСОБА_5 була госпіталізована в Рівненську міську лікарню, де перебувала на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні № 2 і на час укладення договору купівлі-продажу і аж до своєї смерті.   

Суд вважає, що оскільки ОСОБА_5 не уповноважувала відповідача ОСОБА_3 на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та не мала наміру цього робити, то договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1  є недійсним згідно зі ст.ст.237, 238, 244,  655 ЦК України, як укладений не уповноваженою особою та поза  волею власника.

Судом встановлено, що розрахунок відповідно до умов оспорюваного договору купівлі-продажу покупцем не проводився та не повинен був проводитись. Дану обставину  визнали сторони по справі.

Згідно з роз’ясненнями п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного право чину може бути заявлена як однією із сторін право чину, так і іншою заінтересованою особою права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, зокрема, правочин  є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з  ч. 2 п.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів встановлено визнання правочину недійсним.

Суд вважає правомірним посилання представника позивача на порушення оспорюваними правочинами прав позивача, як спадкоємця першої черги ОСОБА_5, успадкувати належне його матері майно, яке було незаконно відчужене і відтак, подати до суду даний позов.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст.10, 11, 59, 60, 88, 208, 213-215, 218, 223, 294, 297 ЦПК України, ч.2 п.2 ст.16, 202, 203, 204,  215, 237, 238, 244, 655,  1000, 1003,  1007, 1261, 1268  ЦК України,  постанови пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 р. „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги  ОСОБА_8  задовольнити .

Встановити, що  ОСОБА_4  з січеня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1  постійно проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_5.

Визнати недійсною довіреність від 07.07.08 року, посвідчену приватним нотаріусом Рівненського  міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровану в реєстрі за № 3940 , якою ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_3 продати за ціну та на умовах на власний розсуд належне їй домоволодіння та земельну ділянку , надану для будівництва та обслуговування даного домоволодіння  , що знаходиться в АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір купівлі - продажу домоволодіння та земельної ділянки по АДРЕСА_1, укладений між представником ОСОБА_5  - ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений   08.07.2008 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 3958.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:                                                                          Сидорук Є. І.   

Повний текст рішенння виготовлений 3 грудня 2011 р.

Суддя :