ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

11 жовтня 2006 р.

№ 8/78

 Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Разводової С.С., –головуючого,

Самусенко С.С.,

Катеринчук Л.Й.,

розглянувши   касаційну скаргу

УПФ України в Солом’янському районі м. Києва

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2004 року

у справі

№ 8/78 господарського суду м. Києва

за позовом

УПФ України в Солом’янському районі м. Києва

до

ТОВ "Луч"

про	визнання недійсним договору № 45 від 26.12.2000 року в частині договірної ціни  на суму 8 733 грн., яка відноситься до накладних витрат

За участю представників сторін

від позивача      Братченко А.В. дор.,

від відповідача  Лучко Г.П. дов.

                                                       ВСТАНОВИВ:

 Рішенням господарського суду м. Києва від 05.10.2004 року у справі № 8/78 (суддя Євдокимов О.В.) відмовлено  в позові УПФ України в Солом’янському районі м. Києва до ТОВ "Луч" про визнання недійсним договору № 45 від 26.12.2000 року в частині договірної ціни на суму 8 733 грн., яка відноситься до накладних витрат на підставі ст.ст. 49, 57, 332 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

 Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2004 року зазначене рішення залишене без змін на підставі ст.ст. 49, 57, 332 Цивільного кодексу УРСР та ст.ст. 96, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України.

 Не погоджуючись із рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, УПФ України в Солом’янському районі м. Києва звернулося до  Вищого  господарського  суду України з касаційною  скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 07.12.2004 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2004 року та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір № 45 від 26.12.2000 року, посилаючись на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 49, 57 Цивільного кодексу УРСР (далі по тексту –ЦК УРСР), ст. 10 Господарського процесуального кодексу

 Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши  правильність  застосування  судами  норм матеріального  та процесуального  права,  колегія  суддів  Вищого господарського  суду  України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з  наступних  підстав.

                              

              Згідно ст. 332 ЦК УРСР За договором підряду виконавець  зобов'язується  виконати  на свій риск певну роботу за завданням замовника  з  його  або  своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

               Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави  і суспільства є недійсною.

               Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач не довів ті обставини, що у відповідача при укладанні спірного договору була мета, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; а саме: конкретно в чому полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди і що відповідач мав умисел на досягнення цієї мети.

               Згідно ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною  за позовом потерпілого.

               Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.1992 року № 13 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначено, що при вирішенні спорів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК УРСР суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності  фактів обману.

                 Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

                 Суди встановили, що виконавець не повідомив при укладанні договору про обставину, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування, тобто звільнений від оплати ряду податків і зборів, в зв’язку з чим була завищена сума оплати накладних витрат замовника.

                  Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

                  Факти щодо належного оформлення сторонами акту виконаних робіт за договором № 45 від 26.12.2000 року встановлені рішенням господарського суду під час розгляду справи господарського суду м. Києва № 8/573, а також той факт, що вартість виконаних за вказаним договором робіт –це попередньо погоджена сторонами договірна фіксована сума, встановлений під час розгляду справи  № 13/759 і не потребують доведення знову при вирішення справи № 8/78.

            На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов підставного висновку про залишення рішення місцевого господарського суду від 05.10.2004 року без змін.  

    

             За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2004 року необхідно залишити без змін.

 Враховуючи викладене та керуючись  ст.ст.   1115 , 1117,  11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Касаційну скаргу УПФ України в Солом’янському районі м. Києва залишити без задоволення.

2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2004 року залишити без змін.

Головуючий                                                                      С.С. Разводова

Судді                                                                                С.С. Самусенко

                                                                                          Л.Й. Катеринчук