ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2006 р. | № 14/278-10/370 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Добролюбової Т.В. |
суддів | Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Нафта-К” |
на постанову Київського апеляційного | від 07 грудня 2004р. Господарського суду |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Лисичанськнафтооргсинтез” |
до | Закритого акціонерного товариства “Нафта-К” |
за участю | Генеральної прокуратури України |
про | визнання недійсними договорів |
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Збирит В.Є. д.№18/2-2 від 23.02.05
від Генеральної прокуратури України і відповідача не з'явилися, повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.
Відкритим акціонерним товариством “Лисичанськнафтооргсинтез” у червні 2002 року заявлений позов про визнання недійсними, на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР, договору про надання послуг з переробки мазуту від 20.03.1998 року №Д-84-281 та договору про надання послуг з переробки сирої нафти від 02.12.1997 року №Д-84-1022, укладених між Відкритим акціонерним товариством “Лисичанськнафтооргсинтез” і Закритим акціонерним товариством “Нафта-К”. Позивач зазначав про невідповідність спірних договорів приписам статей 41, 44, 153, 334 Цивільного кодексу УРСР та статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Рішенням господарського суду міста Києва від 27 червня 2002 року, ухваленим суддею Капацин Н.В., позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства “Лисичанськнафтооргсинтез” задоволено. Визнано недійсними з моменту укладення договори про надання послуг по переробці сирої нафти № Д-84-1022 від 02.12.97, про надання послуг по переробці мазуту № Д-84-281 від 20.03.98, укладені між Закритим акціонерним товариством “Нафта-К” і Відкритим акціонерним товариством “Лисичанськнафтооргсинтез”. Стягнуто з ЗАТ “Нафта-К” на користь ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” 406 грн. судових витрат. Постановою Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бенедисюка І.М., суддів Брайка А.І., Львова Б.Ю. від 23 липня 2002 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2002 року (головуючий Першиков Є.В., судді Савенко Г.В., Ходаківська І.П.), переглянуте рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2002 року змінено. Визнано недійсними на майбутнє договори про надання послуг по переробці сирої нафти № Д-84-1022 від 02.12.97, про надання послуг по переробці мазуту № Д-84-281 від 20.03.98, укладені між ЗАТ “Нафта-К” та ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез”. В решті рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 04 березня 2003 року скасовано постанову Вищого господарського суду України від 05.12.2002 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2002 року та рішення господарського суду міста Києва від 27.06.2002 року, а справу передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду міста Києва від 14 серпня 2003 року, ухваленим суддею Андрієнко В.В., позовні вимоги ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” задоволено. Визнано недійсними з дати укладання договори про надання послуг по переробці сирої нафти № Д-84-1022 від 02.12.97, про надання послуг по переробці мазуту № Д-84-281 від 20.03.98, укладені між ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” та ЗАТ “Нафта-К”. Стягнуто на користь позивача з ЗАТ “Нафта-К” 406 грн. судових витрат. Рішення суду вмотивоване тим, що сторонами при укладенні спірних договорів не досягнуто згоди за всіма істотними умовами та порушено приписи частини 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2003 року у складі колегії суддів: головуючого Розваляєвої Т.С., суддів Бившевої Л.І., Панової І.Ю., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2004 року (головуючий Овечкін В.Е., судді Чернов Є.В., Цвігун В.Л.), перевірене рішення залишено без змін з тих же підстав, а апеляційна скарга ЗАТ “Нафта-К” - без задоволення. В постанові апеляційної інстанції зазначено про те, що спірні договори не відповідають приписам частини 5 статті 41 Закону України “Про господарські товариства” і оскільки, недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов’язків, то до вимог про визнання недійсними угод строки позовної давності не застосовуються.
Постановою Верховного Суду України від 25 травня 2004 року касаційну скаргу ЗАТ “Нафта-К” було задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 10.02.2004 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2003 та рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2003 скасовано, а матеріали справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивач змінив позовні вимоги і просив визнати неукладеними договір про надання послуг з переробки сирої нафти від 02.12.1997 року № Д-84-1022 та договір про надання послуг з переробки мазуту від 20.03.1998 року № Д-84-281 через те, що вони не містять усіх умов, які є істотними для договорів підряду.
Останнім рішенням господарського суду м. Києва від 17 вересня 2004 року, ухваленим суддею Дудун О.Л., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Визначивши правову природу спірних договорів як договорів підряду, суд встановив, що сторони не дійшли згоди стосовно предмета договорів, оскільки в них не передбачено обов'язку ЗАТ "Нафта-К" прийняти виконані роботи, та стосовно загальної вартості переробки всього обсягу нафти і мазуту. Відтак суд дійшов висновку про те, що спірні договори не можна вважати укладеними тому вони не є підставою виникнення, зміни чи припинення будь-яких правовідносин сторін. Водночас суд встановив, що цивільне законодавство не передбачає такого способу захисту цивільних прав як визнання договору неукладеним; заявлена вимога не може бути предметом спору і є нічим іншим як установленням факту, що має юридичне значення. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07 грудня 2004 року, у складі колегії суддів: головуючого Муравйова О.В., суддів Сотнікова С.В., Кот О.В., резолютивну частину перевіреного рішення залишено без змін по суті. При цьому апеляційний суд змінив у рішенні мотивувальну частину, виключивши з неї висновок суду про неукладеність спірних угод, обмежившись підтвердженням факту відсутності суттєвих умов у цих угодах .
Постановою Вищого господарського суду України від 02 червня 2005 року, у складі колегії суддів: головуючого Першикова Є.В., суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П., касаційну скаргу ЗАТ “Нафта-К” задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду скасовано, а справу скеровано до цього суду для розгляду апеляційної скарги по суті. Суд касаційної інстанції зазначив, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо змісту судового рішення. Зокрема, вказавши про зміну мотивувальної частини рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції чітко не визначив, у чому така зміна полягає. Вищий господарський суд України вважав, що нечітке та некоректне викладення резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції фактично унеможливлює її перегляд у касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду України від 25 жовтня 2005 року касаційну скаргу ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” задоволено, скасовано постанову Вищого господарського суду України від 02.06.2005, справу передано на розгляд до Вищого господарського суду України, оскільки Вищий господарський суд України здійснив перегляд у касаційному порядку постанови Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2004 року в складі суддів котрі вже брали участь у вирішенні справи в суді касаційної інстанції та ухваленні судового рішення, яке скасовано. Постанова вмотивована приписами статті 20 Господарського процесуального кодексу України з огляду на неможливість повторної участі судді у новому розгляді справи, якщо скасовано рішення, прийняте за його участю. За численними скаргами позивача на ухвали Вищого господарського суду України про призначення до розгляду касаційної скарги, матеріали справи скеровувалися до Верховного Суду України із зупиненням касаційного провадження. У зв’язку з ухвалою Верховного Суду України від 13 липня 2006 року про відмову у порушенні касаційного провадження, Вищий господарський суд України ухвалою від 21 серпня 2006 відновив провадження у справі і призначив касаційну скаргу до розгляду на 28 вересня 2006 року. Зазначена ухвала через відпустку суддів підписана тимчасовим складом колегії. Справа розглядається по суті у постійному складі колегії суддів, призначеної розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 30 серпня 2005 року № 02-20/14.
Оскаржуючи постанову апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову до нього ЗАТ “Нафта-К” касаційну скаргу уточнює (на 121 аркуші третього тому справи) і обґрунтовує її тим, що при прийнятті оскаржених рішень судовими інстанціями було порушено норми матеріального та процесуального права. Заявник посилається на помилкове незастосування судами приписів статей 6, 220 Цивільного кодексу УРСР, статей 1, 11121 Господарського процесуального кодексу України через неврахування вказівок Верховного Суду України. Скаржник наголошує на невірному тлумаченні судовими інстанціями приписів статті 334 Цивільного кодексу УРСР, ненаданні судом правової оцінки щодо суті порушеного права, яке в суді захищає позивач. На думку заявника, судом також порушені приписи статті 71 Цивільного кодексу УРСР щодо строку позовної давності, водночас він твердить про новацію договорів 5 листопада 1999 року. Окрім того, товариство зазначає, що справа була розглянута судом за відсутності представника прокуратури. ЗАТ “Нафта-К” просить скасувати переглянуті судові акти і припинити провадження у справі.
Від ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу –без задоволення.
Вищий Господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, правильність застосування судом апеляційної інстанції приписів чинного законодавства, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Постанова апеляційної інстанції переглядається в межах доводів касаційної скарги. Переглядаючи у касаційному порядку постанову апеляційної інстанції касаційна інстанція не має права переоцінювати докази або вважати доведеними обставини, які були відхилені апеляційною інстанцією. Касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що сторонами у справі підписані договори про надання послуг на переробку сирої нафти №Д-84-1022 від 2 грудня 1997 року та про надання послуг з переробки мазуту №Д-84-281 від 20 березня 1998 року, відповідно до яких ЗАТ”Нафта-К” зобов’язалося передати ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез” на переробку нафту і мазут, а останнє зобов’язалося переробити поставлену сировину. Місцевим і апеляційним судами визнано правову природу спірних договорів як договорів підряду і з’ясовано, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов даного виду угоди. Приписами частини першої статті 334ЦК УРСР зазначено, що на виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис, який є істотною умовою договору підряду. Пунктом 3.1 Договору на переробку сирої нафти №Д-84-1022 від 02.12.97 сторони зазначили, що вартість переробки буде встановлюватися відповідно до виходу нафтопродуктів згідно додатку №2. Проте цей додаток визначає лише відсоток виходу нафтопродуктів, вартість однієї тони сировини. Додаток №2 до договору №Д-84-281 від 20.03.1998 містить вартість переробки однієї тони нафти, проте предметом цього договору є переробка мазуту, а не нафти. Тобто при підписанні обох договорів сторони не досягли згоди щодо кошторису. Досягнення згоди з істотних умов договору є обов’язковим для визнання договору укладеним, адже це насамперед обумовлено самою юридичною природою поняття договору як взаємної домовленості сторін. Відсутність згоди щодо істотних умов договору вказує на відсутність підстав вважати договір укладеним, тобто договір є таким, що не відбувся. Договір встановлює, змінює або припиняє цивільні права та обов’язки сторін, якщо при його укладенні дотримані умови, за яких договір має юридичну силу. У зв’язку з цим, питання чи породжує договір для його сторін передбачені ним правові наслідки, є першим питанням, яке з’ясовується при розгляді судових спорів. Вирішення спору пов’язане із з’ясуванням, чи було договір укладено та чи відповідає останній вимогам, дотримання яких є необхідним для визнання його чинності. Згідно приписів статті 6 ЦК УРСР захист цивільних прав здійснювався у встановленому порядку судом шляхом визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення чи зміни правовідношення; стягнення завданих збитків, а також іншими засобами, передбаченими законом. Апеляційна інстанція у цій справі погодилася з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у цивільному законодавстві спірного періоду, такого самостійного способу захисту цивільних прав, як визнання договору неукладеним і правильно залишила без змін рішення про відмову у задоволенні заявленого позову. Доводи касаційної скарги визнаються непереконливими, оскільки з урахуванням їх всіх у позові також слід відмовити. Зокрема, конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи статті 1 Господарського процесуального Кодексу України згідно котрих юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому має значення лише суб’єктивне уявлення особи про те, що її право чи інтерес потребує захисту. Лише в результаті розгляду спору виявляється чи доведене таке порушення і за відсутності порушення суд повинен відмовити у позові. Звертаючись до суду позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Предмет позову це конкретна матеріально- правова вимога позивача до відповідача, а підстава позову це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Вже після з’ясування фактичних обставин суд може зробити висновок щодо відповідності заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охороняємого законом інтересу позивача. Якщо буде встановлено, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Наведене спростовує доводи скаржника про невірне застосування судом приписів статей 220, 334 ЦК УРСР, зокрема про припинення зобов’язання і визначеність кошторису. Крім того, ці твердження повністю ґрунтуються на переоцінці з’ясованого судами попередніх інстанцій. Спростовується матеріалами справи і довід скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції вказівок постанови Верховного Суду України, зокрема щодо строку позовної давності. Згадана постанова, про скасування судових актів щодо задоволення позову, прийнята у спорі про визнання недійсними спірних угод. При новому розгляді позивач змінив предмет позову і переглядається постанова апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ухвалена за іншим позовом. Окрім того, за приписами статей 74, 75, 80 ЦК УРСР вимога про захист права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності, позовна давність застосовувалась судом незалежно від заяв сторін, а закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови у позові. Таким чином у разі подання позову після спливу строку позовної давності, судом приймається рішення також про відмову у позові. Натомість припинення провадження у справі є формою завершення справи, зумовлене визначеними законом обставинами, які унеможливлюють судочинство. Вичерпний перелік підстав для припинення провадження у справі містить частина перша статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Суд не має права припинити провадження у справі з підстав не зазначених у цій статті. Довід заявника про скасування постанови апеляційної інстанції через розгляд спору за відсутності представника прокуратури у судовому засіданні визнається непереконливим. Самостійною і безумовною підставою для скасування судового акта є таке порушення процесуального законодавства, як розгляд справи за відсутності сторони не повідомленої належно про час і місце засідання суду. Прокурор не є стороною у справі, він є учасником процесу. Проте на звороті 23 аркуша четвертого тому справи наявна відмітка щодо скерування копії ухвали про призначення справи до розгляду на адресу всіх учасників процесу, в тому числі, прокуратури. Це є доказом належного повідомлення судом всіх учасників процесу про час і місце розгляду спору.
За таких обставин не вбачається правових підстав для скасування переглянутої постанови у справі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 7 грудня 2004 року у справі № 14/278 –10/370 залишити без змін.
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Нафта-К” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т. Гоголь
Л. Продаєвич.