ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2006 р. | № 1/409-05-11522 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Сугант” |
на постанову | від 25.07.2006 |
Одеського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Одеської області № 1/409-05-11522 |
за позовом | ТОВ “Сугант” |
до | ВАТ Фірми “Євго” |
про | стягнення 30276,82грн. |
за участю представників сторін:
- позивача Радіонової В.М.
- відповідача Гавазюк Г.В.
ВСАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2006 (суддя Гарник Л.Л.), залишеним без змін постановою колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 (у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Разюк Г.П., Петрова М.С.), відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ „Сугант” до ВАТ Фірми „Євго” про стягнення 30276,82 грн. за поставлений товар (меблі) за договором № 620 від 17.06.2002, в т.ч. 11507,60 грн. основного боргу, 17141,04 грн. пені, 1272,03 грн. індексу інфляції, 356,15 грн. 3% річних.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що позовні вимоги про стягнення боргу за накладною № 37 від 20.06.2002 заявлені після закінчення строку позовної давності та за відсутності правових підстав для стягнення заборгованості за накладною № 17 від 07.03.2003.
ТОВ „Сугант” з рішенням та постановою у справі не згодне в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 6507,60 грн. основного боргу, 17141,04 грн. пені, 1272,03 грн. індексу інфляції та 356,15 грн. 3% річних, в своїй касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, на його думку, суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи невірно застосували норми Цивільного кодексу України щодо строку позовної давності і виникнення права вимоги оплати поставленого товару за договором.
ВАТ Фірмою “Євго” подано відзив на касаційну скаргу, в якому вимоги касаційної скарги не визнаються, оскільки судами попередніх інстанцій досліджені обставини виконання сторонами умов договору, їм надано належну правову оцінку і висновки відповідають фактичним матеріалам і обставинам справи.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається із матеріалів справи, 17.06.2002 між сторонами у справі укладений договір № 620, за умовами якого Продавець (позивач) зобов'язався поставити та передати у власність Покупця (відповідача) столи та стільці на металевій основі, а останній зобов'язався приймати та оплачувати товар у відповідності з вимогами даного договору (п. 1.1 договору).
Згідно з пунктом 2.4 договору, оплата за отриманий товар здійснюється щотижнево безготівковим розрахунком по мірі реалізації товару, але не пізніше наступного замовлення.
Термін дії договору наступає з моменту його підписання та триває до 31.12.2005 (п. 5.1 договору).
На виконання своїх зобов'язань за договором ТОВ „Сугант” поставило товар на загальну суму 40360,80 грн. за накладними: № 37 від 20.06.2002 на суму 32944,80 грн., № 76 від 29.11.2002 на суму 2628 грн., № 17 від 07.03.2003 на суму 4788,80 грн., отриманий ВАТ Фірмою „Євго” за довіреностями серії ЯЕД № 392036 від 20.06.2002, серії МАЙ № 455231 від 29.11.2002, серії ЯЖВ № 871971 від 07.03.2003 відповідно.
Натомість ВАТ Фірма „Євго” свої зобов'язання за договором виконало частково, сплативши за період з 11.07.2002 по 07.03.2003 14800 грн., а також повернувши товар на суму 14053,20 грн., заборгувавши таким чином 11507,60 грн., що стало підставою для пред’явлення 20.12.2005 даного позову про стягнення суми боргу з урахуванням пені, інфляційних та 3 % річних.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.
Згідно із пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно із пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004 року, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовується до позовів, строк пред'явлення яких встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплинув до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, статтею 71 Цивільного кодексу УРСР (1963 року), чинного під час виникнення спірних правовідносин, встановлено загальний строк позовної давності для захисту права за позовом особи, право якої порушено, у три роки. Перебіг вказаного строку починається з дня виникнення права на позов, що виникає з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст.76 ЦК УРСР).
Оскільки умовами договору № 620 від 17.06.2002 не встановлено конкретного строку виконання зобов’язань, як щодо порядку та форм здійснення сторонами замовлення та погодження строку поставки, асортименту і кількості товару, так і для здійснення оплати товару, для визначення виникнення права на позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що таке погодження слід вважати при прийомі-передачі сторонами товару та оформлення відповідної документації, а тому, згідно із пунктом 2.4 договору, датою наступного замовлення слід вважати документально підтверджену дату виконання цього замовлення.
З огляду на що, право на звернення позивача до суду з вимогою про стягнення заборгованості за накладною № 37 від 20.06.2002, по якій поставлено товар на суму 32944,80 грн., виникло після виконання ним наступного замовлення відповідача згідно з накладною № 76 від 29.11.2002, а тому трирічний строк позовної давності закінчився 29.11.2005, тобто до моменту звернення позивача до суду.
У відповідності із пунктом 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення рішення, і, оскільки, така заява була зроблена відповідачем до прийняття рішення у відзиві на позов (а.с.37-38), колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про сплив строку позовної давності для стягнення боргу за накладною № 37 від 20.06.2002, що згідно частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові у цій частині.
Правомірними слід також визнати висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за накладною № 76 від 29.11.2002, по якій поставлено товар на суму 2628 грн., оскільки, як встановлено судами, в період з 29.11.2002 по 07.03.2003 (дату виконання наступного замовлення відповідно до накладної № 17 від 07.03.2003), ВАТ Фірмою “Євго” на користь ТОВ „Сугант” перераховано 06.12.2002 - 2263,20 грн., 09.01.2003 -2000 грн. із зазначенням призначення платежу - за меблі, товар, згідно договору б/н, отже, враховуючи, що інших стосунків між сторонами, крім передбачених договором № 620 від 17.06.2002 не існує, зазначені платежі здійснювались як планові поточні платежі саме згідно цього договору за отриманий товар по накладній № 76 від 29.11.2002, а тому заборгованість відповідача по вказаній накладній погашена та повторному стягненню не підлягає.
Як зазначалось вище, згідно з умовами договору № 620 від 17.06.2002 Продавець набуває права вимоги виконання зобов’язання Покупцем по оплаті поставленого товару за умови здійснення наступного замовлення, тобто, фактичної наступної поставки товару.
Між тим, як це встановлено в процесі розгляду справи, після отримання відповідачем товару по накладній № 17 від 07.03.2003 наступні поставки не здійснювались у зв'язку із відсутністю замовлень, із чого випливає, що кінцевий строк здійснення розрахунків за отриманий по цій накладній товар на день вирішення спору не настав, а вимог про виконання зобов’язання по оплаті отриманого за цією накладною товару в зв’язку з відсутністю наступного замовлення і інших поставок, тобто, в зв’язку з невизначеністю, за таких умов, конкретного строку оплати, позивач на підставі частини 2 статті 530 Цивільного кодексу відповідачеві не пред’являв.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги, заявлені після закінчення строку позовної давності, а також вимоги, заявлені до настання строку виконання зобов’язання, задоволенню не підлягають.
Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 у справі № 1/409-05-11522 господарського суду Одеської області залишити без змін.
Касаційну скаргу ТОВ “Сугант” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Грейц К.В.
С у д д і Бакуліна С.В.
Глос О.І.