ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"25" січня 2012 р.                               м. Київ                                        К/9991/81531/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Лосєв А.М.

Судді:          Бившева Л.І.

Пилипчук Н.Г.,

при секретарі Титенко М.П.

за участю представників:

позивача:Чехонадського А.О.,

відповідача:Каргалика Д.М.,

Ярмака М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Залізничний ринок»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р.

у справі № 2а-19091/10/2670

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Залізничний ринок»

до           Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про           визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Залізничний ринок»(надалі –позивач, ТОВ «Залізничний ринок») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (надалі –відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 р. (суддя –В.В. Амельохін), позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення: від 18.05.2010 р. № 0001572311/0, № 0001582311/0, від 29.07.2010 р. № 0001572311/1, № 0001582311/1, від 19.10.2010 р. № 0001572311/2, № 0001582311/2; визнав протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва щодо направлення на адресу позивача акта перевірки від 07.05.2010 р. № 7520/23-11/31983916; присудив з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Н.М. Літвінова, судді: А.Ю. Коротких, Є.В. Чаку) скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р., за результатами якої 07.05.2010 р. складено акт № 7520/23-11/31983916 (надалі –акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів: пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3 768 750,00 грн.; пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у заниженні податку на додану вартість на загальну суму 3 120 339,97 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.05.2010 р.: № 0001572311/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 6 406 875,00 грн., у т.ч. 3 768 750,00 грн. –основного платежу та 2 638 125,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій; № 0001582311/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 656 762,74 грн., у т.ч. 3 104 508,49 грн. –основного платежу та 1 552 254,25 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишені податковими органами без змін, а скарги позивача –без задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Квіза трейд»(надалі –ТОВ «Квіза трейд») 21.12.2009 р. уклали попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна № 21-12-09 ЗДЗР. Відповідно до пункту 1 цього договору сторони домовилися укласти та посвідчити нотаріально не пізніше 30.03.2013 р. договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежитлова будівля, загальною площею 3 559,90 м.кв.), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Кудряшова, 1, «А». Вартість нерухомого майна за попереднім договором становила 55 027 376,60 грн. Згідно пункту 4 попереднього договору, позивач зобов’язувався зробити часткову попередню оплату вартості нерухомості у розмірі 23 820 000,00 грн. з урахуванням податку на додану вартість, та перерахувати цю суму на поточний рахунок продавця ТОВ «Квіза трейд».

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання приписів попереднього договору, позивач 23.12.2009 р. перерахував на рахунок ТОВ «Квіза трейд»грошові кошти на загальну суму 18 090 000,00 грн., у т.ч. 3 015 000,00 податку на додану вартість.

Крім того, 21.12.2009 р. позивач уклав ще один попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна № 21-12-09 ЗДУ з ТОВ «Укрцентр Плюс», який сторони також погодили укласти та посвідчити нотаріально не пізніше 30.03.2013 р. На виконання умов даного попереднього договору, 23.12.2009 р. позивач перерахував ТОВ «Укрцентр Плюс»часткову попередню оплату нерухомості у розмірі 18 120 000,00 грн., у т.ч. 3 020 000,00 грн. податку на додану вартість, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією податкової накладної від 23.12.2009 р. № 0800000031.

Відповідач вважає укладені між ТОВ «Залізничний ринок»та його контрагентами (ТОВ «Квіза трейд», ТОВ «Укрцентр Плюс») попередні договори нікчемними, оскільки в силу приписів частини першої статті 635 Цивільного кодексу України попередній договір повинен укладатися у формі, встановленій для основного договору, а саме, у спірній ситуації, у письмовій формі з нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією.

З таким висновком податкового органу погодився суд апеляційної інстанції, зазначивши, що нікчемність правочину свідчить про відсутність будь-яких договірних відносин між сторонами попередніх договорів, а відтак позивач не мав жодних правових підстав для перерахування коштів ТОВ «Квіза трейд»та ТОВ «Укрцентр Плюс» та формування, у зв’язку з цим, податкового кредиту.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(надалі –Закон України «Про державну податкову службу в Україні») завданнями органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі).

Частиною першою статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»визначено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують зокрема такі функції: здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів); забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, здійснюють реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна та інше.

Згідно з підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 статті 2 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(який діяв на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Таким чином, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Аналізуючи викладені норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що з змісту викладених норм вбачається, що органи державної податкової служби, виходячи з своїх завдань та функцій, у відносинах з платниками податків покликані перевіряти своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків та зборів, правильність ведення податкового обліку. Жодна норма податкового законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не наділяла податкові органи правом давати правову оцінку договорам, які укладалися між платниками податків та їх контрагентами, а саме: аналізувати зміст правочинів, дотримання форми та порядку їх укладення, строків виконання, тощо. Тобто, податковий орган не уповноважений досліджувати суть договорів та здійснювати контроль за їх відповідністю нормам чинного законодавства України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до валових витрат підприємства. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, який встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, зазначив, що підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками виконання умов попередніх договорів немає.

Крім того, посилання податкового органу на нікчемність укладених попередніх договорів як обґрунтування висновку про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість, правомірно не взяті судом першої інстанції до уваги, оскільки доказів, які б свідчили про те, що зазначені договори укладалися з метою мінімізації оподаткування, завдали збитків державі чи порядок та умови виконання оспорюються сторонами договорів немає, як і немає доказів того, що перераховані позивачем кошти на рахунки ТОВ «Квіза трейд»та ТОВ «Укрцентр Плюс», як попередньої оплати, були обліковані ТОВ «Залізничний ринок»з порушенням податкового обліку.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 15.11.2006 р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю»(надалі –ТОВ «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю») укладено договір оренди № АПЗ-06 на підставі біржового контракту від 15.11.2006 р. № Т-272/06. Згідно умов даного договору позивач передав ТОВ «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю»нежитлове приміщення загальною площею 2 642,10 кв.м.

Додатковою угодою від 01.07.2009 р. до договору оренди від 15.11.2006 р. № АПЗ-06 позивач зобов’язався передати ТОВ «Перша інвестиційна компанія з управління нерухомістю»у тимчасове, платне користування нежитлове приміщення загальною площею 140 кв. м. Вартість орендної плати становила 30 000,00 грн. щомісячно.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податкових зобов’язань з податку на додану вартість на загальну суму 105 012,97 грн. Підставою для прийняття такого висновку слугувала та обставина, що вартість послуг з охорони приміщення не включалася до складу орендної плати, що на думку відповідача суперечить приписам пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції, умовами абз. 2 пункту 4.2 договору оренди № АПЗ-06 визначено, що вартість послуг з охорони об’єкта, входить до орендної плати, яка становить 20,00 грн. за користування одним квадратним метром орендованого приміщення. Цей пункт досліджувався податковим органом, проте був залишений поза увагою, з тих підстав, що біржовий контракт на підставі якого укладений договір оренди від 15.11.2006 р. № АПЗ-06 визначав вартість орендної плати за 1 кв. м. орендованої площі у розмірі 20,00 грн. без включення у цю суму послуг з охорони приміщення.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

На підставі вищевикладеної правової норми база оподаткування податком на додану вартість визначена позивачем виходячи з вартості послуг з охорони приміщення, яка включена до складу орендної плати на підставі абз. 2 пункту 4.2 договору оренди № АПЗ-06 від 15.11.2006 р., тобто послуги охорони безоплатно не надавались.

З огляду на викладене, суд першої інстанцій обґрунтовано зазначив, що оскільки чинне законодавство не обмежує сторін у визначенні умов правочину, які не суперечать закону, то визначення вартості послуг з охорони приміщення у спосіб, вказаний у абз. 2 пункту 4.2. договору оренди від 15.11.2006 р. № АПЗ-06 закону не суперечить, а той факт, що протоколом біржових торгів від 15.11.2006 р. не передбачалось включення оплати послуг з охорони у вартість орендної плати, не робить недійсним (нікчемним) договір оренди № АПЗ-06.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмежено відповідальністю «Залізничний ринок»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р. у справі № 2а-19091/10/2670 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.03.2011 р. у справі № 2а-19091/10/2670 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М.

Судді(підпис)Бившева Л.І.

(підпис)Пилипчук Н.Г.