КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2012                                                                                           № 10/356

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зубець Л.П.

суддів:            Новікова  М.М.

          Мартюк А.І.

при секретарі:          Рибаруку М.М.  

за участю представників

від позивача:          ОСОБА_1 – дов. від 16.04.2009р.;  

від відповідача:          ОСОБА_2 – дов. б/н від 08.12.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ”  

на рішення                     Господарського суду міста Києва  

від                               03.11.2011р.

у справі           №10/356 (суддя Котков О.В.)

за позовом                       Компанії „Маскіо Гаспардо С.п.А.” (Maschio Gaspardo S.p.A.)

до                                     Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ”

про                                   стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Компанія “Маскіо Гаспардо С.п.А.” (Maschio Gaspardo S.p.A.) (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ” (далі - відповідач) 498 265,94 євро штрафних санкцій, з яких 494 789,76 євро за контрактом №01/2008 від 10.01.2008р. та 3 476,18 євро за контрактом №1 від 25.01.2008р., обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань з оплати вартості поставленої позивачем сільськогосподарської техніки за вищевказаними контрактами.

Відповідач відзиву на позов не надав, у зв’язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.11.2011р. у справі №10/356 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 494 789,76 євро пені за контрактом №01/2008 від 10.01.2008р., 3 476,18 євро штрафних санкцій за контрактом №1 від 25.01.2008р., 2 600,00 євро витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2011р. у справі №10/356 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані наступним:

- судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права;

- позовні вимоги ґрунтуються на контрактах №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р., однак на вимогу місцевого господарського суду позивач не надав оригіналів вказаних контрактів, пославшись на їх відсутність;  

- в своєму рішенні суд посилається на норми італійського законодавства лише в межах, наданих позивачем витягів із законодавчих актів Італії, не пославшись на жодну іншу норму законодавства Італії, якою врегульовані спірні правовідносини сторін;

- судом першої інстанції неправомірно застосовано норми законодавства Італії з посиланням на ст. 43 Закону України „Про міжнародне приватне право”, в якій передбачено, що застосування норм права інших держав можливе лише у випадку, коли сторони прямо передбачають це договором, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. На думку відповідача, вказана законодавча норма не може бути застосована у зв’язку з відсутністю оригіналів контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р.;   

- розмір заявлених до стягнення санкцій є надмірно великим, при цьому позивачем не надано доказів на підтвердження понесення збитків з вини відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2012р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 18.01.2012р.

17.01.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника у судове засідання, призначене на 18.01.2012р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 06.02.2012р.

01.02.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

У судовому засіданні 06.02.2012р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2011р. у справі №10/356 та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Окрім того, в судовому засіданні 06.02.2012р. представник відповідача подав клопотання, в якому відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України просив зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на 99% до 4 982,66 євро.

У судовому засіданні 06.02.2012р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Проти задоволення клопотання представника відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій заперечував, зазначаючи про нормативну необґрунтованість вказаного клопотання.

Представник відповідача у судовому засіданні подав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2012р. клопотання представника відповідача було задоволено, строк розгляду апеляційної скарги продовжено на 15 днів.

В судовому засіданні 06.02.2012р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 20.02.2012р.

16.02.2012р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли письмові заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача у зв’язку з необґрунтованістю останнього, з наступних підстав. В процесі судового розгляду було встановлено, що до правовідносин сторін підлягає застосуванню законодавство Італії. Натомість відповідач в своєму клопотанні не навів жодної правової норми законодавства Італії, яка б передбачала можливість зменшення розміру штрафних санкцій, застосованих до боржника за прострочення виконання ним своїх договірних зобов’язань. Також відповідачем не наведено виняткових обставин, які б зумовлювали необхідність зменшення розміру штрафних санкцій саме до 99%, та не надано доказів на підтвердження існування таких обставин.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.02.2012р. підтримав раніше надані пояснення по суті спору і просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача у судовому засіданні 20.02.2012р. також підтримав пояснення, надані у попередньому судовому засіданні, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10.01.2008р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено контракт №01/2008, у відповідності до умов якого (п.п.1-5) продавець зобов’язався продати сільськогосподарську техніку та запасні частини до неї, перераховані в додатках до контракту, які становлять його невід’ємну частину. Покупець купує товар по кількості згідно додатків. Якість товару, що поставляється по контракту, повинна відповідати стандартам, діючим у країні виробника, і сертифікату якості виробника. Загальна вартість контракту складається з сум додатків до контракту. Оплата здійснюється по контракту згідно додатків. Дострокова та часткова оплата допускається. Поставка здійснюється в строки, вказані в додатках. Дострокова поставка, поставка частинами, а також часткова поставка допускається (том справи – 1, аркуші справи – 145-148).

Згідно з п.10 контракту №01/2008 від 10.01.2008р. останній підпорядковується італійському законодавству. Всі розбіжності, що виникають внаслідок чи у зв’язку з даним  контрактом, повинні вирішуватись шляхом переговорів між сторонами. Якщо сторони не можуть дійти згоди шляхом переговорів, розбіжності повинні бути урегульовані Італійським Міжнародним Арбітражним судом Торгово-промислової палати в м. Мілан, мова розгляду спорів - англійська.

25.01.2008р. між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, було укладено контракт №1, відповідно до умов якого (п.п.1, 3, 4.2) продавець продає, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити на умовах EXW (Інкотермс 2000) запасні частини до сількогосподарської техніки (далі – товар), згідно додатків (специфікацій) до даного контракту, які є його невід’ємною частиною. Ціни на товари та умови оплати вказані в додатках до даного контракту в євро та можуть бути замінені тільки при заключенні додаткової угоди сторонами у письмовому вигляді. Загальна сума контракту складається як сума додатків (специфікацій) до даного контракту. Валюта платежу - євро. Оплата за даним контрактом здійснюється на основі додатків. Пролонгація строків оплати можлива за умови додаткової домовленості сторонами.

Відповідно до п.9 контракту №1 від 25.08.2008р. всі суперечності, що виникли внаслідок або у зв’язку з даним контрактом, повинні вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Якщо сторони не можуть прийти до згоди протягом 30 днів з дня проведення перших переговорів, то така суперечність повинна бути урегульована Італійським Міжнародним Арбітражним судом.  

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2010р. у справі №54/259, яке залишене без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2010р. та Вищого господарського суду України від 01.12.2010р., позов Компанії “Маскіо Гаспардо С.п.А.” (Maschio Gaspardo S.p.A.) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” про стягнення 585 743,53 євро заборгованості за контактами №1 від 25.01.2008р. та №01/2008 від 10.01.2008р. задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” до Компанії “Маскіо Гаспардо С.п.А.” (Maschio Gaspardo S.p.A.) про визнання недійсним контракту №01/2008 від 10.01.2008р. судом було відмовлено (том справи – 1, аркуші справи – 108-132).

Під час розгляду справи №54/259, зокрема, було встановлено наступне:

- укладення між сторонами контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р.;

- наявність станом на 09.02.2009р. заборгованості відповідача перед позивачем з оплати вартості сільськогосподарської техніки, поставленої позивачем на виконання умов контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р., на загальну суму 585 743,53 євро;

- спір у справі №54/259 підвідомчий господарським судам України і за правилами визначення територіальної підсудності справа підсудна Господарському суду міста Києва;  

- до контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. підлягає застосуванню  матеріальне право (законодавство) Італії, оскільки позивач, як продавець, є юридичною особою за законодавством Італії.

Відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішені  інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позовні вимоги у справі №10/356 обґрунтовані тим, що за період з 10.02.2009р. по 30.06.2011р відповідач не здійснив оплату заборгованості за контрактами №1 від 25.01.2008р. та №01/2008 від 10.01.2008р. у загальному розмірі 585 743,53 євро, у зв’язку з чим просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції, нараховані за весь період прострочення, а саме: за контрактом №1 від 25.01.2008р. у сумі 3 476,18 євро., за контрактом №01/2008 від 10.01.2008р. - 494 789,76 євро.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги повністю, визнавши їх нормативно та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Як уже зазначалось вище, під час розгляду справи №54/259 було встановлено, що до контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. підлягає застосуванню саме матеріальне право (законодавство) Італії. При цьому, суд враховував, що відповідно до ч.1             ст. 73 Закону України “Про міжнародне приватне право” іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 7 Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж” арбітражною угодою є угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер  чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

З матеріалів справи вбачається, що укладаючи спірні контракти, сторони погодили арбітражні установи, на вирішення яких мав бути переданий спір між сторонами, що міг виникнути внаслідок або у зв’язку з виконанням контрактів №1 від 25.08.2008р. та №01/2008 від 10.01.2008р., а саме: Італійський Міжнародний Арбітражний суд (п.9.2 контракту №1 від 25.01.2008р.) та/або Італійський Міжнародний Арбітражний суд Торгово-промислової палати в м. Мілан (п.10.3 контракту №01/2008 від 10.01.2008р.).

Однак в процесі розгляду справи №54/259 було встановлено, що арбітражні установи, визначені сторонами у  контрактах №1 від 25.01.2008р. та №01/2008 від 10.01.2008р., не існують.

Оскільки відповідно до ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, а їх розгляд за територіальною підсудністю, встановленою ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється господарським судом за місцезнаходженням відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що справа за позовом Компанії „Маскіо Гаспардо С.п.А.” ((Maschio Gaspardo S.p.A.) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Технік Енерджі” підлягає розгляду Господарським судом міста Києва.

Окрім того, в ч.1 ст. 5 Закону України „Про міжнародне приватне право” вказано, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно зі ст. 32 Закону України „Про міжнародне приватне право” зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш  тісний зв’язок із правочином.

Відповідно до ст. ст. 43, 44 Закону України „Про міжнародне приватне право” сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема  продавець - за договором купівлі-продажу.

Відповідно до норм ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. У разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб’єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї.

Як було встановлено під час розгляду справи №54/259, в контракті №01/2008 від 10.01.2008р. сторони погодили застосування до вказаного контракту італійського законодавства. Зважаючи на те, що контракт №1 від 25.01.2008р. не містить посилання на застосовуване матеріальне право, до нього підлягає застосуванню матеріальне право країни-продавця за контрактом, а саме матеріальне право Італії, оскільки позивач, як продавець, є юридичною особою за законодавством Італії, що підтверджується витягом з Реєстру підприємств № 40780047.

У зв’язку з тим, що спір у справі №54/259 існував між тими ж сторонами, що й у справі №10/356, то відповідно до ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва під час розгляду справи №10/356 не підлягають доведенню знову при вирішені спору у справі №10/356.

Таким чином, при вирішенні спору у справі №10/356 суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин матеріального права Італії.

Відповідно до ст. 8 Закону України “Про міжнародне приватне право” при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

В матеріалах справи наявний наданий позивачем нотаріально посвідчений документ щодо змісту італійського законодавства, переклад якого з італійської мови на українську виконаний перекладачем Романенком О.П. (том справи – 1, аркуші справи – 171-180).

В процесі розгляду справи №54/259 судом було встановлено, що станом на 09.02.2009р. заборгованість відповідача перед позивачем з оплати вартості поставленого товару за контрактами №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. становила 585 743,53 євро.

В обґрунтування вимог, які розглядаються у справі №10/356, позивач посилався на те, що в період з 10.02.2009р. по 30.06.2011р. жодних платежів в погашення існуючої заборгованості від відповідача не надходило.

Належних та допустимих доказів на підтвердження повного або часткового погашення заборгованості перед позивачем за контрактами №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р., загальний розмір якої становить 585 743,53 євро, відповідач ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надав.

Відповідно до п.5.4 контракту №01/2008 від 10.01.2008р. продавець (позивач) має право нараховувати покупцю (відповідачу) пеню у випадку виникнення заборгованості по платежах. Розмір пені складає 0,1% від суми товару, вказаного в додатках до даного контракту, за кожен прострочений день затримки платежу.

В п.10.1 контракту №01/2008 від 10.01.2008р. передбачено, що останній підпорядковується італійському законодавству.   

Згідно зі ст. 2948 Цивільного кодексу Італії чинний строк позовної давності для стягнення відсотків на підставі закону або договору та іншої пені, передбаченої договором, становить п'ять років, починаючи з моменту, коли настає строк сплати відсотків.

Відповідач не надав доказів повної або часткової сплати заборгованості перед позивачем, яка виникла за контрактом №01/2008 від 10.01.2008р., що свідчить про порушення строків виконання відповідачем своїх грошових зобов’язань перед позивачем.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим нарахування пені за контрактом №01/2008 від 10.01.2008р. за період з 10.02.2009р. по 30.06.2011р. у загальному розмірі 494 789,76 євро.

Що ж до позовних вимог про стягнення з відповідача санкцій за контрактом №1 від 25.01.2008р., то, як уже зазначалось вище, до нього підлягає застосуванню матеріальне право країни продавця (позивача) за контрактом, а саме: матеріальне право Італії.

Згідно зі ст. ст. 3, 4 Законодавчого Декрету Італії №231 від 2002р. кредитор має право на сплату відсотків за прострочений платіж, за винятком випадків, коли боржник може підтвердити, що прострочення оплати ціни сталося внаслідок неможливості здійснення платежу з причини, що не залежала від волі боржника. Відсотки починають автоматично нараховуватися з дати, що наступає за датою платежу.

В ст. 1988 Цивільного кодексу Італії передбачено, що платіжне зобов’язання чи визнання боргу звільняє того, на користь кого воно оформлене, від детального доказування. Воно вважається існуючим, якщо не доведено протилежне.

Відповідно до ст. 5 Законодавчого Декрету Італії за винятком випадку, коли сторони уклали окремий договір (щодо застосовної ставки), відсоткова ставка, в рамках Декрету, визначається як така, що дорівнює відсотковій ставці основного інструменту рефінансування Європейського центрального банку, що застосовується до його останнього проведення основного рефінансування, здійсненого в перший календарний день відповідного семестру, плюс сім відсоткових пунктів. Базова ставка, чинна в перший календарний день відповідного семестру, застосовується протягом наступних шести місяців.

Міністр економіки та фінансів надає повідомлення про ставку, передбачену пунктом 1, без урахування вказаного збільшення, шляхом опублікування в Офіційній Газеті Італійської Республіки на п'ятий робочий день кожного календарного семестру.

Оскільки відповідачем не доведено повне або часткове погашення заборгованості, яка існує по контракту №1 від 25.01.2008р., у сумі 17 672,62 євро, колегія суддів вважає правомірним нарахування відповідачу санкцій на підставі Законодавчого Декрету Італії за період з 01.01.2009р. по 30.06.2011р. у загальному розмірі 3 476,18 євро.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що він зазнав збитків саме внаслідок дій відповідача, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача не збитків, а санкцій за неналежне виконання зобов’язань, передбачених в контрактах №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. При чому, передумовою для застосування відповідальності у вигляді нарахування санкцій (пені та відсотків) є саме прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань перед позивачем. Доказів, які б свідчили про дотримання відповідачем погоджених сторонами в контрактах №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. порядку і строків проведення розрахунків за поставлений товар відповідач суду не надав.

Відносно твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального права, зокрема, ст. ст. 36, 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не витребував у позивача оригінали контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р., а також не зважив на те, що розмір заявлених позивачем до стягнення санкцій є надмірно великим і тому мав бути зменшеним, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Передусім, згідно з ч.ч.2, 3 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

В матеріалах справи наявні копії контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. Окрім того, умови вказаних контрактів та їх виконання сторонами досліджувалось і достеменно було встановлено під час розгляду справи №54/259.

Відповідач не навів суду обставин справи, які повинні бути підтверджені лише оригіналами контрактів №01/2008 від 10.01.2008р. та №1 від 25.01.2008р. Доказів на підтвердження визнання їх недійсними або внесення змін до контрактів, які б мали значення для правильного вирішення спору у даній справі, не надано. Тобто, в даному випадку для повного та об’єктивного з’ясування обставин справи достатньо і копій документів, на які містяться посилання у позові.

Відносно застосування ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, то з цього приводу слід зазначити, що у відповідності до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Тобто, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Отже, норми вищевказаної статті надають суду право зменшити розмір санкцій, а не встановлюють обов’язок щодо цього. До того ж, укладаючи спірні контракти та узгоджуючи їх істотні умови, в т.ч. порядок розрахунків, сторони не ставили відповідальність за порушення договірних зобов’язань в залежність від наслідків фінансово-господарської діяльності будь-якої із сторін контрактів.

Також необхідно відмітити, що до спірних правовідносин сторін підлягає застосуванню законодавство Італії, при цьому відповідачем не обґрунтовано з посиланням на відповідні правові норми можливість застосування законодавства України до позовних вимог лише щодо коригування розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов’язковим.   

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов’язки.   

Частиною 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з’ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, в порушення вищенаведених правових норм, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Загалом, відносно посилання відповідача в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Натомість за результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-36, 43, 49, 77, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 03.11.2011р. у справі №10/356 – без змін.

2. Матеріали справи №10/356 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду  касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Зубець Л.П.

Судді                                                                                          Новіков  М.М.

                                                                                          Мартюк А.І.