Справа №: 2-2380/11

РІШЕННЯ

Іменем    України

"07" лютого 2012 р.    Олександрійський міськрайонний суд

                                                                         Кіровоградської області

в складі: головуючого - судді Ковальової О.Б.

               при секретарі - Дудченко О.Ю.,

за участю представників: позивача –  ОСОБА_1,

                                        відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа – ОСОБА_4 про визнання кредитного договору договором приєднання, визнання п.2.3.1 кредитного договору недійсним, проведення перерахунку суми боргу та розірвання кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В :

31.08.2011 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, де просить стягнути з них солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 86 075,08 грн. та судові витрати.  

          Позовні вимоги обґрунтовує тим, що між позивачем та ОСОБА_3 14.11.2007 року був укладений Кредитний договір № МK – 34/2007, згідно якого банк надав відповідачу кредит у сумі  90 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 14.11.2012 року.

Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за Графіком погашення кредиту та процентів (додаток №1 до кредитного договору).

В результаті невиконання відповідачем умов кредитного договору, згідно наданого розрахунку, станом на 02.08.2011 року заборгованість складає  86 075,08 грн., із них: 50 084,51 грн. – заборгованість за кредитом;  26 803,66 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом;  4 850,00 грн.  – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 6.6 Договору: 250,00 грн. штраф (фіксована частина) та 4 086,91 грн. штрафу (процентна складова).

Зобов’язання за вказаним договором забезпечене договором поруки, укладеним з поручителем ОСОБА_4. Вимога, що була пред’явлена до поручителя щодо виконання забезпеченого зобов’язання, залишена без задоволення.

Представником ОСОБА_3 було подано  зустрічний позов до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору договором приєднання, визнання п.2.3.1 кредитного договору недійсним, проведення перерахунку суми боргу та розірвання кредитного договору, який було об`єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ  КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.    

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що дійсно ним було укладено кредитний договір на строк до 13.11.2012 року, де він зобов’язувався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 19% річних, що нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом та щомісячно в термін до 20 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредиту у складі щомісячного платежу. Розмір якого становить 2 700 грн..

У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором № МK – 34/2007 від 14.11.2007 року між ним та банком був укладений договір застави № 49 від 14.11.2007 року та договір поруки                 № МК-34-01/2007 від 14.11.2007 р.

В кінці січня 2009 року представником банку в усній формі його було проінформовано про збільшення процентної ставки за користування кредитом до 30% і запропоновано підписати додаткову угоду, але він відмовився. А в грудні 2009 року взнав, що з лютого 2009 року банк самостійно підвищив відсоткову ставку до 30% річних. Згідно п.2.3.1 Договору при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів України банк має право самостійно змінювати відсоткову ставку. При цьому банк надсилає позичальникові письмові повідомлення про зміну відсоткової ставки.   

Вважає, що рішення про збільшення % є незаконним та порушує його інтереси та права, а п.2.3.1. кредитного договору містить норму, що є явно невигідна для нього. Відповідно до ч.1 ст. 651 та ст. 652 ЦК України, вважає, що відсоткова ставка є істотною умовою договору, а він виразив свою незгоду з її збільшенням у відмові укласти додаткову угоду до кредитного договору, а тому просить визнати п.2.3.1 кредитного договору недійсним.

Крім того, позивач за зустрічним позовом вважає, що кредитний договір № МK – 34/2007 від 14.11.2007 року є договором приєднання, оскільки під час підписання даного договору ним було звернено увагу працівника банку на деякі умови договору, в тому числі і на право банку збільшувати процентну ставку, щоб змінити її. Проте йому було відмовлено у зміні умов договору. Оскільки даний договір розроблений як стандартний, отже він фактично був позбавлений прав, які він звичайно мав. З посиланням на ст. 634 ЦК України, просить визнати кредитний договір № МK – 34/2007 від 14.11.2007 року договором приєднання.

Посилаючись на ст. 652 ЦК України зазначає, що даною статтею передбачено його право на односторонню вимогу про розірвання договору в разі істотної зміни обставин, а він на даний час як приватний підприємець не отримує доходів як в 2007 році; будь – яких інших джерел доходу не має, що обумовлено економічною кризою та іншими факторами, на які ні він, ні відповідач не розраховували при укладені договору і не могли передбачати їх настання. На даний час у нього немає можливості сплачувати суми передбачені договором, а тому у разі його не розірвання, це призведе до подальших порушень договору, так як банк в такому випадку буде мати можливість продовжувати нараховувати штрафні санкції, а тому просить вищевказаний кредитний договір розірвати (а.с.68, 69).     

Представник          позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав наведених в позові.

          Відповідачі в судове засідання не з’явилися, про час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином. Про причини неявки суд не повідомили. Від ОСОБА_3, інтереси за довіреністю якого представляє ОСОБА_2, надійшла заява про розгляд справи у його відсутність. За таких обставин, суд ухвалив провести розгляд справи у відсутність відповідачів та ухвалити рішення на підставі наявних матеріалів справи.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню; а в зустрічному позові необхідно відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до діючого законодавства, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і ч., ч.1, 4 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.  Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.  

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.   

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

      Статтею 526 цього Кодексу передбачено, що зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

      Згідно ч.1 ст.610 цього Кодексу порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

       Частиною першою статті 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до Кредитного договору № МK – 34/2007 від 14.11.2007 року укладеного між банком та ОСОБА_3, йому було видано кредит на суму 90 000,00 грн., а він зобов’язувався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 19% річних, що нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом, щомісячно, в термін встановлений даним договором, а також виконати інші зобов’язання згідно із цим договором в повному обсязі.

Позивач за первісним позовом свої зобов’язання виконав в повному обсязі, а відповідач - зобов’язання виконав частково, оскільки з червня 2008 року почав допускати прострочення по платежам.      

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.  

Погашення заборгованості по кредиту повинно здійснюватись відповідно до графіка, що є додатком №1 до договору та умов Договору -рівними щомісячними платежами, починаючи з місяця, наступного за місяцем надання кредиту.   

В п.2.3.3 кредитного договору, передбачені права Банку, в тому числі - банк має право вимагати і дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків за користування кредитом, повністю виконання інших зобов’язань за даним договором.

У зв’язку з невиконанням позичальником ОСОБА_3 з червня 2008 року зобов’язань прийнятих ним за Кредитним договором, у позивача виникло право на дострокове витребування всієї суми наданого кредиту.

Як видно з розрахунку заборгованості за договором кредиту станом на  02.08.2011 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 86 075,08 грн., із них: 50 084,51 грн. – заборгованість за кредитом;  26 803,66 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом;  4 850,00 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором; а також штрафи відповідно до пункту 6.6 Договору: 250,00 грн. штраф (фіксована частина) та 4 086,91 грн. штрафу (процентна складова).

          Заборгованість виникла внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_3  зазначених умов договору.

Згідно ч.1 ст.610 цього Кодексу порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (стаття 554 ЦК України).    

При цьому солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України). Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання (ч. 1 ст. 559  ЦК України).

У забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 своїх зобов’язань за вищевказаним кредитним договором від 14 листопада 2007 року, в той же день між ЗАТ КБ “ПриватБанк” правонаступником якого за всіма правами та обов’язками є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено договір поруки № МК-1/2007, за умовами якого у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором на всю суму заборгованості.  

Згідно з п.1 вказаного договору поруки, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за ОСОБА_3 по виконанню ним своїх обов’язків за кредитним договором від 14.11.2007 року № МК- 34/2007, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 90 000 грн., а боржник зобов’язаний повернути його в строк до 13.11.2012 року, сплачувати за його користування 19% річних в дату сплати процентів, якою є 20 число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту сплачувати 40% річних, а також сплачувати винагороди, штрафи, пеню та інші платежі.

Тобто поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору.

Відповідальність поручителя настає у випадку, коли боржник не виконує або неналежним чином виконує свої грошові зобов’язання за кредитним договором. Поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність. Поручитель відповідає по зобов’язаннях боржника в повному обсязі, а саме: за повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, комісії, сплату неустойки, а також за відшкодування збитків, завданих кредитору невиконанням або неналежним виконанням боржником умов кредитного договору.   

Пунктом 4 договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником зобов’язань за кредитним договором кредитор повідомляє про це поручителя шляхом направлення письмової вимоги із зазначенням невиконаних боржником обов’язків, а згідно п. 6 даного договору  поручитель зобов’язаний виконати вимоги зазначені в вимозі впродовж 5 діб після отримання такої вимоги. Поручитель ОСОБА_3 на розгляд справи не явилася, заперечень по суті заявлених вимог не надавала. Відповідно до пункту 11 договору поруки договір поруки діє до повного виконання основного  зобов’язання по кредитному договору позичальником або поручителем.  

Суд встановивши, що поручитель не був повідомлений про порушення позичальником своїх зобов’язань, приймає до уваги те, що строк дії кредитного договору – ще не закінчився, у позичальника існує заборгованість, зобов’язання не виконано, що є підставою для стягнення заборгованості, як з позичальника, так і з поручителя.  

                Відносини, пов'язані з реалізацією кредитного договору, забезпеченого порукою, регулюються Цивільним кодексом України.   

         У відповідності до положень ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.  

Також матеріалами справи підтверджується, що банк в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року відповідно до пунктів 4.3 кредитного договору підвищив процентну ставку з 19 % до 30  %.  Внаслідок збільшення розміру процентної ставки збільшується розмір відповідальності боржника та поручителя.

Враховуючи викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх наданими позивачем доказами, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми заборгованості за кредитним договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню в межах заявлених позивачем вимог у розмірі 86 075,08 грн., оскільки у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору позичальником ОСОБА_3 допущено заборгованість.  

Зазначена сума заборгованості відповідачем ОСОБА_3 та його представником оспорювалася та було подано зустрічний позов про визнання кредитного договору договором приєднання, визнання п.2.3.1 кредитного договору недійсним, проведення перерахунку суми боргу та розірвання кредитного договору.

Прострочену заборгованість відповідачі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не сплатили на час ухвалення рішення судом.

 Представник відповідача надав суду розрахунок сплати позичальником ОСОБА_3 коштів по кредитному договору, відповідно до якого він вказує на заборгованості по тілу кредиту складає суму 21 668,24 грн., по відсоткам 4 116,96 грн. (а.с. 129), однак цей розрахунок можна було б прийняти лише при умові належного виконання позичальником своїх зобов’язань за договором. Оскільки позичальник ОСОБА_3 допускав прострочення сплати чергових платежів по тілу кредиту та по процентам, банком збільшена процентна ставка за користування кредитом, а тому зросла сукупна вартість кредиту, внаслідок чого відповідач зобов’язаний сплатити по поверненню кредиту більшу суму, ніж зазначено в графіку, складеному при укладенні кредитного договору та розрахунку наданому представником відповідача до суду.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовуючи свою вимогу про розірвання кредитного договору посилається на те, що він на даний час як приватний підприємець не отримує доходів як в 2007 році; будь – яких інших джерел доходу немає, що обумовлено економічною кризою та іншими факторами, на які ні він ні відповідач не розраховували при укладені договору і не могли передбачати їх настання, при цьому.

        Однак частинами 1, 2 і 4 ст.652 ЦК України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

     1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

     2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

     3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

    4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

                 Отже, для розірвання договору в разі істотної зміни обставин необхідна наявність усіх перелічених умов одночасно.

Вимагаючи розірвання договору на підставі ст.652 ЦК України, на позивача покладається відповідно до положень ст.60 ЦПК України обов’язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Суд вважає, що представник позивача не довів наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України, а тому права ОСОБА_3 під час укладення та виконання умов кредитного договору між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» від 14.11.2007 року не порушені.

Крім того, ставлячи в зустрічному позові вимогу про визнання п.2.3.1 кредитного договору недійсним, де передбачено, що при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів України банк має право самостійно змінювати відсоткову ставку, але за 20 днів направляє позичальнику письмове повідомлення. При цьому позичальник ОСОБА_3 не звернув увагу на те, що п.4.3 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 40% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Таким чином, укладаючи такий договір, позичальник свідомо брав на себе певні ризики.

Кредитний договір не є договором приєднання, а також, як правило, не є публічним договором, оскільки в кожному конкретному випадку банк може змінити умови договору під конкретні умови кредитування залежно від багатьох обставин, що на них впливають (кредитні ризики, репутація позичальника тощо). 

Відповідно до ст.88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню сплачені позивачем і документально підтвердженні судові витрати, що складаються з судового збору по 490,38 грн., з кожного.

Керуючись ст., ст. 10, 11, 57, 60, 79, 88, 208-209, 213, 215, 218 ЦПК України, суд, -          

                                                ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № МК-34/2007 від 14 листопада 2007 року в сумі 86 075 (вісімдесят шість тисяч сімдесят п’ять) грн. 08 коп., а також з кожного по 490,38 грн. судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ "ПриватБанк", третя особа – ОСОБА_4 про визнання кредитного договору договором приєднання, визнання п.2.3.1 кредитного договору недійсним, проведення перерахунку суми боргу та розірвання кредитного договору – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

     Суддя: