Справа № 33 ц-522 Головуючий в 1 інстанції: Попович С.С.
Категорія: 40 Доповідач: Хилевич С.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2007 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого: Собіни І.М.
суддів: Василевича B.C., Гордійчук C.O., Оніпко О.В., Хилевича С.В.,
розглянувши в касаційному порядку в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до Державного казначейства України та Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області про відшкодування збитків,
встановила:
У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного казначейства України про відшкодування моральної й матеріальної шкоди. В обґрунтування позову зазначав, що 19 листопада 2004 року приблизно між 18 і 19 годинами в нього викрадено автомобіль „Мерседес-124" з майданчика поблизу магазину „Дивосвіт". Вказаний автомобіль належить позивачу на праві приватної власності, в автомобілі знаходилися особисті речі, які разом із вартістю автомобіля складають суму в 65 050 гривень. Крім того, переконаний, що внаслідок викрадення автомобіля отримав психологічну травму, йому завдано моральної шкоди, розмір якої визначив у 50 000 гривень.
Органами дізнання й досудового слідства вжито заходів до встановлення особи, яка викрала автомобіль, однак особу не встановлено, а провадження в кримінальній справі в зв'язку з цим зупинено.
На зазначених підставах просив стягнути із Державного казначейства України на його користь матеріальну шкоду сумою у 65 050 гривень та моральну шкоду сумою у 50 000 гривень.
В подальшому ОСОБА_1 змінив позовні вимоги, заклавши вимогу до управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області про стягнення збитків з Державного бюджету України сумою у 65 050 гривень. Правовими підставами для задоволення позову визначив положення ст. 1177 ЦК України та ч. 7 ст. 23 Закону України „Про міліцію" щодо відшкодування майнової шкоди працівнику міліції, який потерпів від злочину, в зв'язку із виконанням ним службових обов'язків.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 липня 2005 року позов задоволено частково; стягнуто із Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду сумою у 49 459 гривень, тобто вартість автомобіля „Мерседес-124". У стягненні суми вартості магнітоли з касетною приставкою, автомобільних шин, глушника, комплекту інструменту та гаманця-сумочки із грішми сумою у 7 891 гривня - відмовлено.
Рішенням судової колегії судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2005 року апеляційну скаргу Державного казначейства України задоволено частково, рішення суду від 29 липня 2005 року скасовано, а позов ОСОБА_1 задоволено частково, списавши із Державного бюджету України на користь позивача через Державне казначейство України суму у 49 459 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди внаслідок викрадення автомобіля „Мерседес-124". В решті позову - відмовлено.
Не погодившись із судовими рішеннями, Державне казначейство України через своїх представників подало дві касаційні скарги.
У касаційній скарзі, поданій 17 листопада 2005 року, просить скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2005 року та рішення Івано-Франківського міського суду від 29 липня 2005 року, ухваливши нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в позові. В обґрунтування скарги покликалися на порушення судом норм матеріального права. Вказували, що Державне казначейство України відповідно до ст. 95 Конституції України та правил Закону України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" не вправі встановлювати загальнодержавні видатки та змінювати їх цільове спрямування, оскільки лише законодавством про Державний бюджет України визначаються видатки держави на загальносуспільні потреби і цільове спрямування цих видатків.
У касаційній скарзі, поданій 12 грудня 2005 року, просить скасувати рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області . Обґрунтовуючи скаргу, посилалися на неправильність застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування дійсних обставин справи. Зазначали, що Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік" загальнодержавних видатків на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок злочину, не передбачені. Судом не враховано тієї обставини, що органами внутрішніх справ вживаються заходи щодо встановлення осіб, які завдали шкоду ОСОБА_1, провадження у кримінальній справі не закрите, а є зупиненим, а тому в разі встановлення винної особи саме ця особа має відшкодовувати в повному обсязі матеріальну шкоду позивачу згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України.
Колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до правил ст. 26 Закону України „Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 20-23 Закону України „Про міліцію" та п. 25 „Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114, працівнику міліції гарантовано соціальний і правовий захист, зокрема компенсацію збитків за рахунок коштів відповідного бюджету, завданих майну в зв'язку із виконанням ним службових обов'язків.
В ході розгляду справи суд першої та апеляційної інстанції прийшли до висновку, що позивач, працюючи в податковій міліції державної податкової адміністрації у Івано-Франківській області, впродовж часу з 17 листопада 2004 року по 22 листопада 2004 року був включений до графіку чергувань відповідальних посадових осіб податкової міліції і повинен був контролювати службу на виборчих дільницях з охорони приміщень податкової інспекції по Коломийському напрямку. В зв'язку із цим він використовував автомобіль у службових цілях. При цьому суд погодився із доводами позивача про те, що ОСОБА_1 використовував мобільний телефон у службових цілях.
Проте з таким висновком колегія суддів погодитися не може.
Відповідно до ч.3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і достатність й взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення в справі й щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
З матеріалів справи вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій підійшли до оцінки наявних доказів з порушенням норм процесуального права. Обставина використання службового автомобіля в час між 18 і 19 годинами 19 листопада 2004 року в службових цілях заснована на рапорті позивача з резолюціями „Погоджено" і „Клопочу по суті рапорта" (а.с. 13). Висновок суду про використання мобільного телефону в службових цілях взагалі не грунтується на досліджених доказах, а ця обставина вбачається лише з пояснень ОСОБА_1.
Вказані порушення норм процесуального права колегія суддів визнає істотними і такими, що призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 липня 2005 року та Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2005 року підлягають скасуванню і передачі справи на новий розгляд суду першої інстанції.
Керуючись Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року, ст.ст. 333, 335-336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області
ухвалила:
Касаційні скарги задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 липня 2005 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 6 жовтня 2005 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.