Справа № 22-6503                         головуючий по 1 інстанції - Зубков C.O.

                                                        Доповідач - Столбун В.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеля­ційного суду м.Києва в складі:

головуючого Столбун В.І, суддів Желепи О.В., Волошиної В.М. при секретарі Денисенко С.C, розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1в інтересах ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, 3-ті особи: Бородянська ра­йонна центральна лікарня, Київське міське управління юстиції про визнання заповіту та свідоцтва недійсними та визнання права власності

Заслухавши доповідь судді Столбун В.І., пояснення учасників процесу, переві­ривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія

встановила:

У вересні 2005 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним заповіту складеного ОСОБА_4 та посвідченого Бородянською районною центральною лікарнею за № 4-17 від 28 січня 2005 року, а також свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_3  12-ю Київською державною нотаріальною конторою від 23.08.2005 р. та просила визнати за нею право на спадку­вання за законом на 1/2 частину спадкового майна.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що після смерті батька відкрилась спа­дщина, але відповідач - її брат оформив все спадкове майно на себе ніби-то за запові­том, який батько склав під час перебування у лікарні. Проте, вона вважає, що цей запо­віт складений з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення.

Рішенням Шевченківського ріайонного суду м.Києва від 21.05.2007 року в задо­воленні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, представник позивачки ОСОБА_1. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і постановити нове рішення про задо­волення позовних вимог у повному обсязі.

В скарзі посилається на те, що при постановленні рішення судом були порушені норми матеріального та процесуального права, справа розглянута необ"єктивно, суд помилково прийшов до висновку про те, що померлий ОСОБА_4 проходив стаціонарне лікування у Бородянській центральній районній лікарні, що з даного приводу в матеріалах справи є потиречиві довідки, що суд не витребував карту хворого денного ста­ціонару, дав невірну оцінку показанням свідка ОСОБА_5. Тобто судом непов­но з"ясовані та не доведені обставини, які мають значення для справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши закон­ність і обгрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія дійшла виснов­ку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_1  помер ОСОБА_4.

З 24.01.2005 р. по 29.01.2005 р. він знаходився на лікуванні в Бородянській ЦРЛ де 28.01.2005 р. склав заповіт на користь свого сина ОСОБА_3., який був посвідче­ний заступником головного лікаря з поліклінічної роботи Бородянської ЦРЛ ОСОБА_6. і двома свідками. Відповідач не був присутнім при складанні заповіту і не знав про його зміст.

Згідно актового запису про смерть ОСОБА_4. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 71 рік, причина смерті: хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіоскле­роз (а.с.189).

Згідно з діючим законодавством заповіт є особистим розпорядженням громадя­нина щодо свого майна на випадок смерті з призначенням спадкоємців, виконане в установленій законом формі і є односторонньою угодою.

Згідно ст.. 1252 ЦК України заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка прожи­ває в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лі­карем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіта­лю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Відмовляючи ОСОБА_2 у визнанні цього заповіту недійсним, суд першої ін­станції виходив з недоведеності позовних вимог.

Такий висновок суду є обґрунтованим, зроблений на підставі сукупності дока-зш, оцінка яким дана відповідно до вимог ст. 57 ЦПК України.

В матеріалах справи достатньо даних, які свідчать про дійсність заповіту. Крім того, такі дані були отримані і на запит суду апеляційної інстанції, на чому наполягала відповідачка у своїй апеляційній скарзі.

Доводи скарги про те, що єдиним достовірним доказом перебування померлого на стаціонарному лікуванні могла б бути лише карта стаціонарного хворого, колегія не приймає до уваги, оскільки відповідно до ст..57 ЦПК України належними є будь-які докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Що стосується показань свідка ОСОБА_5., то він був допитаний судом лише щодо його присутності при підписанні померлим заповіту. Обставини та причини його перебування в той час у лікарні правового значення не мають.

Суд повно і об*єктивно з*ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким дав належну правову оцінку.

Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і про­цесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 307,308,313,315 ЦПК України, колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1в інтересах ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 травня 2007 року за­лишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців.