ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 2-26/2242-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційні скарги | 1. Кримського республіканського професійно-навчального закладу “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства” 2. Фонду майна АР Крим |
на постанову | від 22.06.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 07.04.2006 |
у справі | №2-26/2242-2006 |
господарського суду | АР Крим |
за позовом | ТОВ “Амфібія” |
до | 1. Кримського республіканського професійно-навчального закладу “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства” 2. Фонду майна АР Крим |
треті особи | 1. Міністерство освіти та науки АР Крим 2. Євпаторійська міська рада |
про | визнання права власності |
за участю представників сторін |
від позивача: | Шейкін О.М., дов. |
від відповідача 1: | Самойленко П.В., дов. |
від відповідача 2: | у засідання не прибули |
від третьої особи 1: | у засідання не прибули |
від третьої особи 2: | у засідання не прибули |
ВСТАНОВИВ:
ТОВ “Амфібія” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Професійно-технічного училища №46 та Фонду майна АР Крим про визнання права власності в частковому співвідношенні на об’єкт нерухомості: кафе з літнім майданчиком, розташоване в м. Євпаторії, вул. Революції, 1.
Позов мотивовано тим, що внаслідок узгоджених з орендарем дій позивача щодо покращення орендованого майна була створена нова річ –об’єкт нерухомості (спірне кафе).
Фонд майна АР Крим позовні вимоги не визнав, посилаючись на положення п. 2 ст. 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.
Ухвалою від 23.06.2005 господарський суд АР Крим замінив неналежного відповідача Професійно-технічне училище №46 на Кримський республіканський професійно-навчальний заклад “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства”.
Ухвалою від 31.01.2006 господарський суд АР Крим залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Міністерство освіти та науки АР Крим.
Ухвалою від 14.03.2006 господарський суд АР Крим залучив до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Євпаторійську міську раду.
Заявою від 05.04.2006 позивач уточнив позовні вимоги наступним чином: визнати за позивачем право власності на 4/5 частки об’єкта нерухомості: кафе з літнім майданчиком, розташованого в м. Євпаторія, вул. Революції, 1, яке складається з літ. “К” загальною площею 34,7 м2, літ. “Ж” загальною площею 43,2 м2, госпблок загальною площею 35,9 м2, майданчик, огорожа довжиною 88,7 м2.
Кримський республіканський професійно-навчальний заклад “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства” позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивач самовільно захопив частину майна, яка не надавалась йому в оренду; здійснено самочинне будівництво, при якому було використано майно, що не було предметом оренди; узгодження проектно-кошторисної документації з орендодавцем здійснено не було; висновком експерта у справі встановлено, що функціональне призначення орендованих складських приміщень не змінилось.
Рішенням від 07.04.2006 господарський суд АР Крим (суддя Проніна О.Л.) позовні вимоги задовольнив повністю, погодившись з доводами позивача.
Постановою від 22.06.2006 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Горошко Н.П. –головуючий, Плут В.М., Борисова Ю.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 19.09.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційними скаргами відповідачів, в яких заявлено вимоги про скасування рішення і постанови та відмову в задоволенні позову новим рішенням.
У судовому засіданні представник Кримського республіканського професійно-навчального закладу “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства” уточнив вимоги касаційної скарги щодо направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення і постанови у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між Професійно-технічним училищем №46 (орендодавець), правонаступником якого є Кримський республіканський професійно-навчальний заклад “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства”, та позивачем (орендар) укладено договір від 01.07.2003 оперативної оренди строком до 01.07.2008 нерухомого майна, яке належить Автономній Республіці Крим. Вказаний договір відповідно до вимог закону був узгоджений з Фондом майна АР Крим.
Згідно з п. 1.1 договору орендодавець за актом прийому-передачі передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що належить АР Крим, знаходиться на балансі орендодавця та належить йому на праві повного господарського відання, а саме: приміщення складу –Літера “Ж” площею 43,2 м2, приміщення складу – Літера “К” площею 34,7 м2, огородження довжиною 24 м, що розташоване по вул. Революції, 1 у м. Євпаторія під розміщення кафе для здійснення торгівлі продовольчими товарами.
Позивачем 02.07.2003 була складена дефектна відомість будівель та споруд, що розташовані у м. Євпаторія по вул. Революції, 1/3, що знаходяться на балансі ПТУ №46. Відповідно до вказаної відомості в результаті здійснення огляду будівель та споруд, розташованих за вказаною адресою, було встановлено, що склад –Літера “Ж” площею 43,2 м2, склад –Літера “К” площею 34,7 м2, диспетчерська –господарський блок площею 35,9 м2, майданчик та під’їзні шляхи, огородження знаходяться у стані, що перешкоджає використанню майна за призначенням.
Отже, здійснення будівельних робіт було обов’язковою умовою для виконання в подальшому господарської діяльності, тому позивач звернувся до орендодавця з проханням провести реконструкцію нежитлових приміщень (літ. “К” та “Ж”) відповідно договору оренди під розміщення кафе з літньою площадкою. З резолюції орендодавця вбачається, що проведення робіт було погоджено.
Отримавши погодження, позивач здійснив певний обсяг будівельних робіт, у зв’язку з чим звернувся до господарського суду з позовом про визнання права власності на 4/5 частки об’єкта нерухомості: кафе з літнім майданчиком, розташованого в м. Євпаторія, вул. Революції, 1, яке складається з літ. “К” загальною площею 34,7 м2, літ. “Ж” загальною площею 43,2 м2, госпблок загальною площею 35,9 м2, майданчик, огорожа довжиною 88,7 м.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги, пославшись на положення ч. 4 ст. 778 ЦК України.
Стаття 778 ЦК України регулює правовідносини щодо поліпшення наймачем речі, переданої у найм, зокрема, відокремлення таких поліпшень або відшкодування їх вартості наймодавцем за умови наявності його згоди на здійснення цих поліпшень.
Згідно з ч. 4 цієї норми якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Застосовуючи вказану норму, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що її положення застосовуються лише в тому разі, якщо відповідні правовідносини не врегульовані іншим чином у договорі або законі.
В рішенні та постанові у справі відсутні зазначення щодо наявності або відсутності врегулювання спірних правовідносин у договорі. Тобто суди при розгляді справи не дослідили умови відповідного договору оперативної оренди щодо наявності або відсутності у ньому застережень щодо переходу права власності на орендоване майно, врегулювання обставин здійснення орендарем поліпшень, умов повернення орендованого майна та його стану на момент повернення.
Разом з тим, як вбачається з відзивів відповідачів на позовну заяву, відповідачі при розгляді справи доводили наявність у договорі оперативної оренди відповідних норм, що регулюють спірні відносини іншим, ніж передбачено ч. 4 ст. 778 ЦК України, чином. Проте вказані доводи відповідачів всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 84 та п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України не були прийняті до уваги або відхилені судами, а умовам договору оперативної оренди не була надана належна правова оцінка.
Крім того, ч. 4 ст. 778 ЦК України передбачає перехід права власності на певну частку до наймача лише в разі створення в результаті здійснення погоджених з наймодавцем поліпшень нової речі. Випадки здійснення поліпшень без створення нової речі врегульовані ч.ч. 2, 3, 5 ст. 778 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в процесі господарської діяльності позивачем шляхом виконання зі згодою орендодавця поліпшень орендованого майна було створено кафе.
При цьому суди зазначили, що згідно зі ст.ст. 331, 332, 778 ЦК України до основних ознак нової речі - об’єкту нерухомості, зокрема, відноситься наступне: річ створена з матеріалів особи, що претендує на новостворене майно.
Проведеною за дорученням суду експертизою встановлено, що в результаті реконструкції змінилась у сторону збільшення загальна площа об’єкту за рахунок додаткових будівель, тобто приміщення змінили своє цільове призначення (складські приміщення для зберігання пального були облаштовані для обслуговування кафе); збудовані нові приміщення, яких не було до реконструкції та без яких не можливо використання кафе за призначенням: господарський блок, здійснено облаштування прилеглої території, змінений архітектурний вид об’єкту за рахунок зміни фасаду будівлі та огородження, система інженерних мереж, збільшено будівельний обсяг будівлі.
Згідно з експертним висновком ринкова вартість невід’ємних поліпшень орендованого майна складає 59261 грн., що перевищує вартість переданого в оренду майна понад 3,5 разів.
Проте слід зазначити, що сама лише обставина збільшення вартості орендованого майна, як це встановлено судами на підставі експертного висновку, не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі. Разом з тим, факт створення в результаті здійснення поліпшень нової речі є однією з необхідних умов для застосування положень ч. 4 ст. 778 ЦК України, а відтак є суттєвою обставиною для правильного вирішення спору і підлягає встановленню на підставі дослідження усіх обставин справи в їх сукупності.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, згідно з п. 1.1 договору оперативної оренди позивачу передано: приміщення складу –Літера “Ж” площею 43,2 м2, приміщення складу – Літера “К” площею 34,7 м2, огородження довжиною 24 м, що розташоване по вул. Революції, 1 у м. Євпаторія.
Задовольняючи позов у справі, суди визнали за позивачем право власності на 4/5 частки об’єкта, визначеного як кафе з літнім майданчиком, розташоване в м. Євпаторія, вул. Революції, 1, яке складається з літ. “К” загальною площею 34,7 м2, літ. “Ж” загальною площею 43,2 м2, госпблок загальною площею 35,9 м2, майданчик, огорожа довжиною 88,7 м2.
З викладеного вбачається, що визначені в договорі об’єкти оренди –приміщення складів літера “К” площею 34,7 м2 та літера “Ж” площею 43,2 м2, зазначені в резолютивній частині рішення суду, відповідно, як літера “К” загальною площею 34,7 м2 та літера “Ж” загальною площею 43,2 м2 без визначення призначення цих об’єктів. Щодо їх призначення в мотивувальних частинах рішення та постанови зазначено лише наступне: складські приміщення для зберігання пального були облаштовані для обслуговування кафе.
Тобто в судових рішеннях не вказано, яким саме чином змінились вказані об’єкти оренди літера “К та “Ж”, зважаючи на незмінність їх площ; та чи перестали ці приміщення бути складами. Як вбачається з відзиву на позов, відповідачі при розгляді справи доводили, посилаючись на висновок експерта, що функціональне призначення складських приміщень не змінилось, проте ці доводи відповідачів не були відхилені або прийняті до уваги судами. Зазначення про те, які саме встановлені судами обставини свідчать про те, що приміщення літера “К” та “Ж” є саме новоствореними позивачем, в рішенні та постанові відсутні.
Зважаючи на викладене, висновок судів про застосування щодо цих приміщень літера “К” та “Ж” положень ч. 4 ст. 778 ЦК України не можна визнати таким, що ґрунтується на встановленні усіх суттєвих обставин у справі.
Стосовно господарського блоку загальною площею 35,9 м2 , майданчику та під’їзних шляхів відповідачі доводили, що позивач самочинно здійснив будівництво на об’єктах, що не були передані в оренду.
Суди з цього приводу зазначили, що зі змісту дефектної відомості вбачається, що диспетчерська –господарський блок знаходилась у стані, за яким не можливо використання за призначенням; від диспетчерської залишився лише верхній ряд фундаменту з ракушечнику.
Зважаючи на те, що використання диспетчерської не можливо без використання основних споруд складів, суди дійшли висновку про те, що диспетчерська є приналежністю складів, тобто річчю, пов’язаною з обслуговуванням іншої (головної) речі та пов’язаної з нею спільним призначенням (ст. 186 ЦК України).
При цьому суди зазначили, що допоміжні будівлі, які збудовані у встановленому законом порядку на земельній ділянці, яка має цільовим призначенням використання основної будівлі, є приналежністю такої будівлі.
Проте з рішення та постанови у справі не вбачається встановлення судами обставин здійснення будівництва позивачем господарського блоку (диспетчерської) у встановленому законом порядку, тобто з отриманням усіх необхідних дозволів контролюючих органів. Доводи відповідачів щодо відсутності таких дозволів не отримали правової оцінки судами.
До того ж, як вбачається з встановлених у рішенні суду обставин, на момент укладення договору оперативної оренди від диспетчерської залишився лише верхній ряд фундаменту, тобто фактично сама будівля диспетчерської була відсутня та не була предметом договору оперативної оренди. Саме лише визначення диспетчерської як приналежності складів не тягне за собою висновку про неможливість використання складів (як головної речі) без диспетчерської –господарського блоку (приналежності), а інші засновані на встановленні певних обставин справи підстави для такого висновку у рішенні та постанові відсутній.
Разом з тим, встановлено, що орендодавцем було погоджено прохання позивача провести реконструкцію саме нежитлових приміщень (літ. “К” та “Ж”) відповідно договору оренди під розміщення кафе з літньою площадкою.
Обставини щодо того, чи входить будівництво диспетчерської –господарського блоку до обсягу реконструкції складів, погодженої орендодавцем, судами не встановлено, незважаючи на те, що з аналізу цивільного законодавства вбачається, що приналежність (якою суди визначили диспетчерську щодо складів) хоча і слідує за головною річчю, проте є окремою річчю, а не частиною головної.
Вказаному в позові майданчику суди взагалі не надали правову оцінку як об’єкту цивільних прав, а також не встановили, що знаходилось на місці теперішнього розташування цього майданчику до його зведення, чи передавався цей об’єкт в оренду або він є складовою орендованого майна.
Крім того, згідно з договором оперативної оренди позивачу передавалась огорожа довжиною 24 м, а в позові та рішенні суду довжина огорожі вказана 88,7 м. Тобто довжина огорожі збільшилася, за висновком судів, внаслідок поліпшень, здійснених позивачем. Проте з рішення та постанови не вбачається встановлення обставин, які підтверджують узгодження орендодавцем збільшення довжини огорожі або включення таких робіт до обсягу реконструкції складів, погодженої орендодавцем.
Таким чином, судами при розгляді спору належним чином не було встановлено, чи усі поліпшення спірного майна були здійснені позивачем в межах реконструкції, яка була узгоджена з орендодавцем, та чи входило до обсягу узгодженої реконструкції нежилих приміщень (літ. “К” та “Ж”) будівництво нових об’єктів.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо наявності підстав для застосування вимог ч. 4 ст. 778 ЦК України.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Кримського республіканського професійно-навчального закладу “Євпаторійське професійно-технічне училище промисловості та сільського господарства” задовольнити, а касаційну скаргу Фонду майна АР Крим задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду АР Крим від 07.04.2006 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.06.2006 у справі №2-26/2242-2006 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький