ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 22/352 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр Голосіївський” (правонаступник СП “Нісан-Україна”), м. Київ |
на постанову | від 21.06.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 22/352 м. Києва |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, м. Київ
|
до | Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “Нісан-Україна”, м. Київ |
про | стягнення 27 324,63 грн. |
за участю представників сторін:
від позивача – Щербак Н.В.
від відповідача – Крупко М.П.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 30.06.2005 р. відмовлено в позові Відкритому акціонерному товариству “Державний ощадний банк України” до Спільного підприємства у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю “Нісан-Україна” про стягнення 27 324,63 грн. в т.ч. 24 740,00 грн. збитків неповерненого покупцем кредиту, 2 352,31 грн. відсотків по кредиту, 232,32 грн. пені.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення одного із передбачених частиною другою ст. 22 ЦК України різновидів збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.
Обов’язок відповідача здійснити реєстрацію в органах ДАІ, відповідно до умов договору про співробітництво не може тлумачитися буквально, оскільки в цьому випадку відповідач мав би перебрати на себе функції державного органу, що законом заборонено.
Крім того, відповідач не є стороною кредитного договору та договору застави, а тому покладення на нього відповідальності за завдані збитки є неправомірним, оскільки ст. 230 ЦК України чітко визначена особа, яка має нести відповідальність за завдані збитки.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 р. частково скасовано рішення господарського суду м. Києва від 30.06.2005 р. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: “ Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр Голосіївський” на користь Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Голосіївського відділення № 5398 24 740 грн. боргу, 2 352,31 грн. збитків, 527,85 грн. державного мита в тому числі за подачу апеляційної скарги. В іншій частині позову відмовити”.
Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається на те, що відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Спільне підприємство “Нісан-Україна” не здійснювало контролю за діями Янчевського В.М. під час реєстрації автомобіля ВАЗ 210930 в органах ДАІ, в результаті чого для отримання кредиту Ощадбанку було надано фіктивне свідоцтво про реєстрацію, тобто відповідач безпідставно отримав від Ощадбанку грошові кошти, які перераховані платіжним дорученням № 997162 від 11.06.2004 р. на суму 24 740 грн.
Згідно ст. 624 ЦК України пеня стягується за порушення зобов’язань, але договором про співробітництво не передбачено стягнення штрафних санкцій, а тому позивачем необґрунтовано нараховано до стягнення пеню.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду скаржник просить її скасувати, а рішення господарського суду від 30.06.2005 р. залишити без змін посилаючись на те, що при винесенні постанови апеляційним судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що збитки понесені Ощадбанком внаслідок неналежного виконання зобов'язання по кредитному договору № 672, за яким Спільне підприємство “Нісан-Україна” не є стороною, а тому суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з відповідача збитки.
Стаття 224 Господарського кодексу України передбачає відшкодування збитків стороною, що припустилася неналежного виконання зобов'язання.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Між Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” в особі Голосіївського відділення та Спільним підприємством “Нісан-Україна” ( перейменовано у Товариство з обмеженою відповідальністю “Автомобільний центр “Голосіївський”) (продавець) 05.08.2002 р. укладено договір про співробітництво № 77 предметом якого є встановлення загальних принципів співробітництва і порядку дій сторін по реалізації продавцем транспортних засобів (далі –ТЗ) за допомогою банківського кредиту.
Відповідно до п. 5.1.3 договору продавець –Спільне підприємство “Нісан-Україна” зобов'язується надавати покупцю вичерпну інформацію та консультації про витрати, що понесе покупець при реєстрації транспортного засобу в органах ДАІ.
Пунктом 5.1.4 передбачено, що продавець зобов'язується надати покупцю письмове направлення до банку або проект договору купівлі-продажу ТЗ з відповідною відміткою для пред’явлення до банку з метою вирішення питання щодо кредитування покупця.
Крім того, продавець зобов’язується на підставі повідомлення банку, укласти договір купівлі-продажу ТЗ в кредит на умовах відстрочки кінцевого платежу згідно з типовим зразком, який передбачає перехід права власності ТЗ до покупця в день сплати покупцем авансового платежу та підписання сторонами приймально-здавального акту (п.5.1.7 договору).
Пунктом 5.2.3 договору передбачено, що банк зобов'язується розглядати кредитну заяву та приймати рішення щодо кредитування покупця згідно з внутрішнім положенням банку.
У разі, якщо подані позичальником документи відповідають кредитній заяві та задовольняють вимогам банку, повідомляти про це продавця та погоджувати з позичальником та продавцем дату підписання договору купівлі-продажу ТЗ та сплати покупцем авансового платежу за ТЗ (п.5.2.5 договору).
Відповідно до п. 5.2.6 договору банк зобов'язаний здійснювати перевірку відповідності даних у направленні продавця або проекті договору купівлі-продажу та договорі купівлі-продажу ТЗ і свідоцтві про його реєстрацію.
Отже, до укладення продавцем договору купівлі-продажу банк бере на себе зобов'язання по перевірці наданих позичальником та продавцем документів.
В кредитній заяві Янчевського В.М., яка знаходиться в матеріалах справи не вказано прізвище та підпис працівника, який прийняв кредитну заяву та не вказано дату прийняття, тобто не можна дійти достовірного висновку, яким чином приймалася кредитна заява.
Після сплати авансового платежу продавець –СП “Нісан-Україна” зобов'язаний провести заходи по реєстрації ТЗ в органах ДАІ. Порядок реєстрації ТЗ визначається продавцем та може бути проведений шляхом: підписання покупцем доручення продавцю, відповідно до якого покупець наділяє повноваженнями продавця учинити дії, пов'язані з реєстрацією придбаного ТЗ в органах ДАІ; відвідання разом покупцем та продавцем органів ДАІ (п.5.1.9 договору).
Відповідно до п. 5.1.11 договору про співробітництво продавець зобов'язується після отримання авансового платежу на підставі довідки-рахунку та листа банку до органів ДАІ, здійснити реєстрацію ТЗ в органах ДАІ, одержати державний номерний знак на ТЗ, отримати постійний “Технічний паспорт” (свідоцтво про реєстрацію ТЗ) з записом “Відчуження заборонено”.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачем в установленому порядку не доведено порушення відповідачем договірних зобов’язань, зокрема щодо відвідуванням відповідачем разом з покупцем органів ДАІ.
Щодо зобов'язання відповідача –СП “Нісан-Україна” здійснити реєстрацію в органах ДАІ, то суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що відповідно до ст. 34 Закону України “Про дорожній рух” державна реєстрація і облік здійснюється органами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, а їх порядок встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3.3 Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України” від 10.04.2002 р. реєстрація транспортного засобу проводиться працівниками РЕП ДАІ відповідно до вимог пунктів 6,8 –18 та 23-33 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок.
При реєстрації проводиться перевірка документів, які подаються до РЕП ДАІ для проведення реєстрації ТЗ.
Таким чином, обов’язок з реєстрації та перевірки поданих на реєстрацію документів покладається на органи реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України, а не на продавця автомобіля.
Пунктом 5.2.9 договору про співробітництво передбачено, що банк зобов'язаний після укладення, посвідчення та оформлення відповідних договорів та документів на умовах, обумовлених в кредитному договорі, здійснити кінцевий розрахунок покупця з продавцем за ТЗ шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку покупця на поточний рахунок продавця. Тобто, остаточний розрахунок з продавцем здійснюється банком лише після укладення договорів застави та кредитного договору та посвідчення наданих документів.
З матеріалів справи вбачається, що перевірка документів була здійснена після укладення кредитного договору.
Між покупцем –Янчевським В.М. та Відкритим акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” в особі Голосіївського відділення м. Києва 09.06.2004 р. укладено кредитний договір № 672.
Пунктом 2.3 кредитного договору визначено, що зобов'язання банку надати кредит виникає лише після виконання всіх та кожної з наведених умов: укладення договору купівлі-продажу ТЗ, кредитного договору, договору забезпечення, договору страхування ТЗ; сплати позичальником часткової вартості ТЗ, що обумовлена договором купівлі-продажу ТЗ, страхової премії, комісії банку та надання інформаційно-консультаційних послуг щодо порядку кредитування; оформлення документів, роз’яснення діючих вимог, експертизу документів, наданих для отримання кредиту.
З матеріалів справи вбачається, що банк надав кредит позичальнику без виконання умов передбачених п.п. 2.3 кредитного договору.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення одного із передбачених частиною другою ст. 22 ЦК України різновидів збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.
Крім того, відповідач не є стороною кредитного договору та договору застави, а тому покладення на нього відповідальності за завдані збитки є неправомірним, оскільки ст. 230 ЦК України чітко визначена особа, яка має нести відповідальність за завдані збитки.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача –СП “Нісан –Україна” збитків у розмірі неповерненого покупцем кредиту, а також не отриманого прибутку у вигляді відсотків по кредиту та пені.
Апеляційний суд, маючи в розпорядженні ті ж докази що і місцевий суд, оцінив їх на свій розсуд та дійшов помилкових висновків про наявність підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції і задоволенні позову частково.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 слід скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 30.06.2005 залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2006 скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 30.06.2005 залишити без змін.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська